Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Розділ 47.1 Незрівнянна ніч

Макс подзвонив наступного ранку і повідомив, що прилетить завтра, тому що,  по-перше – вже розібрався  з усіма справами, а по-друге – страшенно скучив.

Гайя покривилася від цієї новини, але заперечувати не стала: зрештою, вона сама його запросила.

Домашні турботи тривали –  їй хотілося якнайшвидше обстежити  весь маєток: гаражі, підвал, сад, розарій, підсобні приміщення та гостьові будинки.

Вчора Гайя не встигла оглянути і половину з  того майна, яке   їй дісталося, тому тепер ретельно заглядала в кожен затишний і темний закуток, прагнучи знайти там щось таке, що дозволило б їй визначити, бував Тешеб у цьому маєтку чи ні?

Верлена, яка звикла до розміреного  скромного життя, насилу витримувала  усю цю пишність, тому, за старою звичкою,    потихеньку потягувала віскі з бару і ховалася від слуг.

Ні, вона не шкодувала про зміну обстановки і не хотіла повертатися назад у свою самотню квартиру на околиці –  розуміла, що згодом визначить місце, яке займе в цьому величезному будинку, але саме зараз усвідомлення того, що вона не може бути потрібною чи корисною,  завдавало їй моральних  страждань.

Карина ж, навпаки, почувала себе чудово, насолоджуючись то коктейлями біля басейну, то верховою їздою.

І ще вона постійно нагадувала Гайї  про обіцяні прогулянки містом і вздовж узбережжя.

Гарненько озирнувшись, дівчина вирішила продовжити свої раптові канікули ще на кілька днів – аж надто сподобалася їй сонячна Каліфорнія.

Після обіду їм таки вдалося вибратися до міста, але не пощастило з погодою – почався дощ. 

Та не просто дощ, а злива з грозою і блискавками, тому вдалося відвідати лише пару музеїв, а ось прогулянку мостом Золоті ворота, яку так хотілося зробити Верлене, довелося відкласти.

Надвечір  у маєтку стало спокійніше.

Карина включила якийсь фільм про кохання, а Верлена, одягнувши навушники і поставивши поруч келих вина,  втупилася  в комп'ютер.

Гайя віддала  слугам  останні розпорядження і пішла до себе.

Їй, зненацька, сподобалося займатися будинком. 

Нехай  це і виснажує, але надзвичайно відволікає від похмурих думок – саме те, що зараз вкрай необхідно для душевної рівноваги.

Тому що, варто було хоча б на хвилину відволіктися і поринути у власні думки, як їй скрізь починав ввижатися Тешеб.

Спальні виходила на маленьку веранду, що півколом  висувалася  в густий сад.

Гайя попросила принести їй туди чашку гарячого шоколаду.

Вона залізла з ногами в просторе м'яке крісло, вкрилася пледом – після дощу повітря посвіжішало – і заплющила очі, слухаючи як шарудять, опадаючи з листя, дощові  краплі.

Шоколад принесла Луїса, поставила чашку в нішу, зроблену в підлокітнику крісла і запитала:

–  Що-небудь ще?

– Ні, дякую…

– Тоді добраніч.

– Стривай! – згадавши, зупинила  її Гайя. – Завтра приїде ще один гість,  Макс, мій друг.

– Де йому приготувати кімнату? – спитала Луїса.

–  Підготуйте гостьовий будинок.

– Буде зроблено.

– На добраніч, – сказала Гайя, дивлячись  на трепетний, гіпнотичний блиск мокрого листя у світлі настінного, виготовленого під старовину, світильника.

Майже всі вогні в  будинку згасли, крім одного вікна в крилі для прислуги.

Тешеб стояв у глибині саду, прихований глухою тінню старого бука.

Із тильних дверей кухні до нього вийшла Луїса.

– Спить. Заснула просто у кріслі на веранді. Шоколад попросила, а не випила... Я не стала  будити. Приготувала постіль, як ви наказали.

–  Вона справляється? – запитав Тешеб.

– Ще як! – з посмішкою відповіла Луїса, –  Все в будинку по-своєму хоче  переінакшити.  Всіх коней особисто  оглянула. Але смак має, нічого не скажеш!

– Про мене розпитувала?

– Не прямо про вас, а про колишнього господаря, але я сказала, що не маю права говорити…

– Що ще?

– Завтра якийсь її друг прилітає…

– Ось як! Друг!

– Так вона сказала...

– Добре. Далі я сам.

– Як накажете, повелителю!, – Луїса вклонилася, – Завжди до ваших послуг.

Тешеб безшумно попрямував через сад до тьмяно освітленої веранди.

Гайя спала, згорнувшись клубочком під теплим пледом і уткнувшись носом в коліна. 

Вона не прокинулася, коли Тешеб підняв її на руки, лише пробурмотівши щось безладне і  пригорнулася щокою до його грудей.  

Він відніс її до спальні, опустив на ліжко і почав поволі роздягати. Гайя здригнулася, жалібно захникала, немов дитина, яку будять серед ночі, позбавляючи належного відпочинку і легенько, протестуючи, лягнула його коліном у бік.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍