Джон Гришем - Фірма

треба побачитися з Мітчем, і, мовляв, не хвилюйтеся, все гаразд; обнімаю, цілую, люблю, Еббі. Не звертаючи уваги на свою каву, вона дивилася, як заходять і виходять пасажири.

Не знала, чи взагалі Мітч був зараз живий, а чи вже мертвий. Теммі говорила, що був наляканий, та тримався добре. Як завжди, все під контролем. Казала: він летить до Нешвіла, а вона полетить до Мемфіса. Все це незрозуміло, та Теммі була певна: він знає, що робить. А їй лишалося добратися до Пердідо-Біч і чекати.

Еббі про той Пердідо-Біч і не чула ніколи, а ще була впевнена, що й Мітч там раніше не бував.

Почувалася вона в лаунж-зоні дедалі тривожніше. Що десять хвилин який-небудь діловий бізнесмен напідпитку підсідав до неї й вона чула недвозначні пропозиції. Вже більше десяти разів посилала їх під три чорти.

Минуло дві години, і Еббі сіла на облавок. Їй дісталося місце біля проходу. Вона застебнула ремінь безпеки і спробувала розслабитися. А тоді побачила її.

Це була ефектна білявка з високими вилицями з крупним, майже чоловічим підборіддям. Міцна, та все ж приваблива. Це обличчя Еббі вже бачила раніше. І навіть очі вона так само прикривала, коли проходила до свого місця далі в салоні, глянула на Еббі й відвела погляд.

Бар «Кораблетроща»! Ця блондинка сиділа там. Та сама, що підслуховувала її розмову з Мітчем та Ебанксом. Вони її знайшли! А якщо її знайшли, де ж тоді чоловік? Що вони з ним зробили? Вона згадала, як дві години мчала, мов божевільна, покрученою гірською дорогою від Дейнсборо до Гантінґтона. Звідти та не могла за нею їхати.

Літак покотив по злітній смузі, а тоді відірвався від землі, взявши курс на Атланту.

Вже вдруге за останні три тижні Еббі з борту «Боїнга-727» задивлялася на сутінки, які оповивали Атланту. Вона і білявка. Через півгодини обидві вийшли з літака, обидві вирушили до Мобайла.

Мітч із Цинцинатті полетів до Нешвіла. Була шоста вечора середи, всі банки уже зачинилися. У телефонному довіднику відшукав номер фірми, в якій можна було винайняти невеликий вантажний автомобільчик, а тоді спинив на вулиці таксі.

Він вибрав найменшу модель. Заплатив готівкою, але був змушений показати посвідчення водія і кредитку, яку дав під заклад. Якщо Девашер його навіть у цій конторі в Нешвілі вистежить, то нехай так і буде. Він придбав двадцять картонних ящиків для пакування і поїхав на квартиру.

З вечора вівторка нічого не їв, але на щастя, Теммі залишила пакет із попкорном і дві бляшанки пива. Він накинувся на харч, мов той вовк. О восьмій Мітч зробив перший дзвінок до «Гілтона» у Пердідо-Біч. Запитував про Лі Стівенса. Відповіли: ще не приїхав. Він влігся на підлозі спальні і став думати про тисячі небезпек, які чигали на Еббі. Може, вона там, у Кентуккі, вже мертва, а він нічого не знає. І навіть подзвонити не може.

Ліжко-диван не складали, дешеві простирадла звисали з краю аж до підлоги. Еге, Теммі не надто хазяйновита. Він дивися на мале тимчасове ложе і думав про Еббі. Ще п’ять ночей тому вони були разом і безсило лежали на ліжку. Лишалося сподіватися, що вона зараз у літаку. І сама.

У спальні він сів на не розпаковану коробку з написом «Sony» і втішно оглянув кімнату, заставлену пачками документів. По всьому килимі виросли акуратні паперові колони; Теммі ретельно відібрала окремо документи з Кайманських банків, окремо — з Кайманських компаній. Зверху кожної пачки на жовтих сторінках записника перерахувала всі назви компаній разом із датами і сумами надходжень. Та ще й з іменами!

Тепер навіть Тарранс міг би в усіх паперах розібратися. А суд присяжних знайде над чим попрацювати. Генеральний прокурор скличе прес-конференцію. А судді все висуватимуть і висуватимуть звинувачення.

Спеціальний агент Дженкінс позіхнув у слухавку, тоді набрав номер мемфіського відділення ФБР. Він уже двадцять чотири години не спав. А Джоунс у цей час хропів в машині.

— ФБР, — відповів чоловічий голос.

— Так, а з ким я розмовляю? — Дженкінс запитав просто для проформи.

— Це Еклін.

— Здоров, Ріку. Це Дженкінс. Ми...

— Дженкінс! Де ви були? Будь на лінії!

Дженкінс припинив позіхати і сполошено озирнувся. У слухавці почувся сердитий голос.

— Дженкінс! Де ви зараз? — говорив Вейн Тарранс.

— Ми на автобусній станції в Мобілі. Але його загубили.

— Що ви зробили? Як можна було його загубити?! Дженкінс вже опанував себе і схилився з готовністю над телефоном.

— Хвилинку, Вейне. Нам дали інструкції протягом восьми годин його вести, просто щоб побачити, куди він поїде. Ти сам казав: рутинна робота.

— Я повірити не можу, що ви його загубили!

— Вейне, нам же не наказували не відставати від нього до кінця життя. Вісім годин, Вейне. А ми ж перлися за ним аж двадцять годин, а потім він десь дівся. Це що, велика проблема?

— Чому ви зразу не подзвонили?

— Двічі дзвонили — з Бірмінгема й Монтгомері. Обидва рази лінії були зайняті. Що відбувається, Вейне?

— Хвилинку.

Дженкінс зручніше взявся за слухавку й почекав. Почувся інший голос.

— Алло, Дженкінс?

— Так.

— Директор Войлес. Що сталося, чорт забирай?

Дженкінсу перехопило подих, очі забігали.

— Сер, ми його загубили. Ми за ним їхали двадцять годин, а коли в Мобайлі він вийшов з автобуса, його слід розтанув.

— Просто чудово, синку. Як давно це було?

— Двадцять хвилин тому.

— Гаразд, послухай. Нам необхідно його розшукати. Його брат забрав наші гроші й зник. Зв’яжись із нашими колегами в Мобайлі, скажи, хто ви такі і те поясни, що вбивця-утікач із в’язниці перебуває в місті. У них, певно, вже його фото розвішані на стінах. В Панама-Сіті-Біч мешкає його мати, тож поставте на вуха всіх на шляху звідти до Мобайла. Я посилаю туди наш загін.

— Прошу пробачення, сер. Нам не наказували вічно за ним слідкувати.

— Про це поговоримо пізніше.

О десятій Мітч уже вдруге зателефонував до готелю в Пердідо-Біч. Запитав, чи поселилася Рейчел Джеймс. Сказали: ні. Запитав про Лі Стівенса. Секунду, мовила адміністраторка. Мітч сів на підлозі й напружено чекав. Після десятка гудків йому відповіли.

— Так? — уривчасто видихнув Рей.

— Лі? — запитав Мітч.

— Та-ак, — по паузі відповів той.

— Це Мітч. Вітаю тебе.

Рей упав на ліжко, заплющив очі.

— Виявилося все просто, Мітчу. Як це тобі вдалося?