Влада Клімова - Заручники істини, Влада Клімова

– Тьомо, а ти завжди питаєш дозволу у дівчини?

– Ні. Лише у коханої, яку не хочу образити навіть подихом, – блаженно відповів він й розумів, що вона не проти.

Лісогір притулився вустами до її губ і зрадів, що Яна його не зупиняла. Вона тихенько здригнулася й відповіла на його пристрасть. Покірно танула під його настирливими вустами та задихалась від хвилювання. Рука Артема повільно сповзла з її плеча в бік грудей, але отримати бажане він не встиг, бо почув сильний протяжний звук великого автомобіля, котрий пронісся повз них. Яна й так була на межі, а тепер підскочила наче вжалена...

– Ну, керманич! От зараза, – посміхнувся Лісогір та розумів колегу, що своїм сигналом нагадав парочці в Мерседесі, що вони на дорозі не самі й потрібно дотримуватися пристойності. Артем відпустив Яну та попросив: – Вибач, я не стримався. Ще трішки й ми будемо вдома.

Розділ 15. Шалена бджілка

Досвідчений водій хвацько заїхав у вже знайомий двір біля висотки на Заболотного. Він дістав речі з багажника та подав Яні тацю з тітчиними пирогами. Вона запакувала їх всі до одного, а ще дала хрумких огірочків з діжки й тільки тоді випустила з двору. Також тьотя Віра подарувала Яні таємний рецепт своїх пухких пирогів і дівчина страшенно хотіла спробувати хоч би й відразу стати до плити.

До речі плита в орендованій квартирі була сучасна й гарна і взагалі, не дивлячись на віддалений район міста, новобудова виглядала більш ніж пристойно. Ця місцевість дійсно знаходилася на безпечній відстані від Осокорків і Яна трохи заспокоїлася.

Вона роздивилася інтер’єр та хотіла піти до ванної, але Артем її зупинив:

– Тобі туди терміново треба?

– Ні. Можеш іти першим, – ввічливо посміхнулася дівчина.

– Я не хочу нікуди йти. І тебе відпускати не хочу. Цей божественний аромат! Ти пахнеш, наче прекрасна квітка. Хочу дихати тобою. Не бійся, я буду яким захочеш, тільки дозволь відчути тебе всю...

Яна стояла не рухаючись і мовчала, а збуджений до нестями Лісогір заплющив очі та пестив її волосся. Він обережно провів руками по тілу дівчини й відчував, як вона тремтить, але точно не від страху. Її крихітні соски випиналися через тоненьку футболку, а дихання збивалось. Артем доторкнувся вустами до її обличчя і почув:

– Тьомо, я не буду втікати... Хочу належати тобі...

Вона звабливо потягнулася до його губ і їх вуста знову злилися в пристрасних рухах, захлинаючись від жаги. Вони не пам’ятали: куди подівся одяг та вже зліпилися тілами й тремтіли від збудження тепер разом так, наче стояли на морозі.

Артем підхопив Яну на руки й поглинав її ніжне тіло палаючим поглядом. Поклав на ліжко, попестив ніжки та відчув які вони вологі нагорі... Він спробував зайти і спеціально зупинився. Уважно подивився в сині озера її очей і знову спробував. Ще зволікав, з останніх сил насолоджуючись передчуттями, а дівчина вже молила поглядом змилуватись.

– Вперше у житті боюся не сподобатись, але кохаю й дуже хочу… – прошепотів Артем. Він наблизився до її губ і милувався та не поцілував.

– Навіщо мучиш? Тьомочко, не може не сподобатись коханий... – почув Лісогір й наче уві сні зайшов у вузеньку щілинку. Він повільно пробрався глибше і Яна блаженно застогнала, наче незаймана. Артем подумав, що той дід явно був імпотентом, адже в ній було гаряче й тісно та до запаморочення приємно. Свої інтимні органи Лісогір вважав звичайними, але тепер його просто розпирала насолода і гордість.

Артем рухався то плавно, то стрімко. Інколи він боявся, що робить їй боляче, але прекрасна жінка лише жадібно прогиналася під ним. Вона періодично зводила свої тендітні брівки, а потім посміхалася ніжно й розгублено та давала зрозуміти, яке він дарує їй блаженство. Їх руки підсвідомо корчилися в нестримних рухах і трішки впивалися у м’які частини тіл. Періодично вони спліталися пальцями, до болю, а потім відпускали та обережно пестили одне одного. Очі молили не зупинятись і проникали в саму душу. Наразі їм не треба було слів, адже говорили серця, що рвалися з грудей назовні.

Ось Артем міцно обійняв Яну й опинився знизу. Дівчина підкорилася, вона підігнула ніжки й застогнала, відчуваючи його дуже глибоко у собі. Лісогір не стримався й почав пестити її пружні груди. А Яна закинула голівку й рухалася повільно, вслухаючись в безмежну насолоду, та звабливо облизувала розпухлі від бажань губоньки. Її очі стемніли й мерехтіли так яскраво, наче з них вилітали світлячки.

Досвідчений коханець тихо милувався красою їх єднання та непомітно натискав на животик в районі матки. Він відчував, що дівчина підходить до піка задоволення й не помилився. Ось Яна зупинилась, а потім скрикнула й запульсувала в його руках, від могутнього солодкого оргазму. По його плоті розлилася гаряча волога до нестями збудженої дівчини й скоро вона ослабла на ньому та прошепотіла:

– Я не знаю: як ти це робиш, але довіку належатиму тобі...

– А я тобі. Яночко, ти неймовірна. Я так довго шукав свою єдину, а ти була зовсім поруч, – обережно поклав він покірну красуню на ліжко й знову опинився на ній.

– Я ще цього хочу... Боже, як солодко кохати! – почув Лісогір та від щастя ледве не задихнувся.

– Бджілко моя шалена, все життя проживу в тобі, – відповів Артем, підняв собі на плечі її ніжки й почав тихенькі рухи, нарощуючи вогонь. Він вдивлявся в її скорений погляд та відчував, що теж підходить до найгострішої муки.

Лісогір одержимо рухався до останньої миті, а потім вирвався назовні й облив тіло Яни гарячою рідиною. Він пульсував та схлипував від насолоди, а дівчина милувалася кожним його подихом і посміхалася щасливою посмішкою.

– Підемо до ванної удвох? Яночко, тепер ми точно разом, – впевнено зітхнув Артем і подав їй руку, щоб підвелася.

По тілу коханої красиво стікали краплинки його густої сперми й Лісогір дурів від цієї краси та здається вже знову хотів неперевершену маленьку жінку. В кабіні вони лише встигли змити попередній гріх, як Артем нетерпляче розвернув Яну спинкою до себе:

– Прошу, обіпрись... Не можу я просто дивитися на тебе. Твоя крихітка весь час кличе мене до себе. Яночко, з тобою я інший, зовсім новий... О, Господи! Молю, прогнись сильніше...

Дівчина робила все, про що він просив й теж захоплено відкривала себе заново. Здавалося, вона забула всю гидоту і втрачала розум з тим, кого безмежно кохає. Сьогодні, вперше у житті, Яна відчула палкий вогонь жіночого задоволення, нічого не боялася та з радістю віддавалася неймовірно гострому блаженству.

Ось вони все-таки наситилися й зморились від мокрих солодощів та повернулися до ліжка. Але як тільки побачили його – відразу зрозуміли, що хочуть одне одного знову. Виходить, ця агонія щастя тепер не закінчиться ніколи й катуватиме їх до скону та божевільно закохані не пручалися силі своїх почуттів.

– Я не пам’ятаю себе таким нестримним. Що ти зробила зі мною? – палав у ній Лісогір.

– Це не я, а Кохання! Воно рветься до тебе й зупинятися не хоче... – відповіла Яна.

– Тепер я знаю, чому втратив розум, як тільки побачив. Бо ти частина мене, найголовніша моя частина. Як взагалі ми стільки витримали без усього цього? Моя тендітна бджілко, марю весь час бути у тобі... – відверто зізнався їй Артем.

Розділ 16. Термінова справа

Деякий час вони жили наче в казці, але одного ранку закоханих розбудив телефон Артема. Ні, не будильник – його вони взагалі не чули. Телефонував Лісогір-старший.

– Тьомо, де ти є? Скільки можна ганяти по тих клубах? З’явися нарешті вдома. Я маю до тебе термінову справу, – почув традиційний директорський голос Артем.

Коли він перевозив речі до орендованої хати – ні батька, ні його шалави вдома не було. Виходило, що Лісогір-старший спокійно займався своїми справами та згадав про сина лише за необхідності в роботі.

Тепер, коли Артем був з Яною, час і простір не мали для нього ніякого значення. Та все одно болюча скабка вколола хлопця в серце. Він скривився й відповів:

– Тату, а ти лише через роботу згадав, що я живу на світі?

– Ой, не починай зранку! Мене й так Ліна гризе, а ти тільки додаєш головного болю.

– То нащо ж ти мені телефонуєш, коли я лише головний біль? – обережно пестив шовкове плеченько Яни Артем й задоволено посміхався. Він був щасливий, що поруч дихає сенс його життя і це найголовніше. А дівчина тихенько лежала на його плечі та не заважала навіть поглядом.

– Телефоную, бо треба терміново їхати до Львова. Орест зовсім з глузду з’їхав, через свою горілку. Поїдеш розв’язати питання щодо його звільнення. Набрид мені! Подивишся: кого можна тимчасово призначити та деякі папери завезеш, – серйозно пояснював керівник компанії-перевізника.

– І все? А я думав, що ти за мною скучив, – з сарказмом припустив Артем.

– Тьомо, що ти верзеш? Приходь додому, поговоримо. Твій звіт по Хорватії я бачив, а тебе ніяк не вирахую. Топчій теж бігає загадковий, як наречена. Сину, що взагалі відбувається? – намагався зрозуміти батько.

– Звіт писав не я, а Топчій. Мабуть, зробив це краще за мене. А по клубах я не ганяю, просто переїхав в орендовану квартиру. Тату, я виріс, а ти й не помітив! У мене є кохана дівчина і ми тепер з нею разом. До Львова я, звісно, поїду. А ти купи собі пігулок від голови, бо та паскуда зробила дірку й заливає отруту. Ось твоя голова і болить, – сказав як думав син.

При зізнанні Артема щодо проживання з дівчиною, бідолашна Яна здригнулася й стиснула кулачки та вільнодумний молодик не надав цьому ніякого значення. Але коли відключив телефона, вона злякано глянула йому в очі й прошепотіла:

– Тьомочко, навіщо ж ти нас відразу розкрив? Тепер мене точно знайдуть...

– Яно, про що ти? Думаєш у людей немає інших справ, як лише одну тебе по місту шукати? Прошу: не переживай! Той нелюд вже й забув. Знайшов собі іншу жертву та знущається. А в нас почалося таке прекрасне життя, що від однієї думки, у мене дах їде, – Артем знову обціловував її личко та вже подумки обирав позу, але після згадки про лиходія, Яна наче скам’яніла.

– Ні! Тьомо, прошу, давай вставати. Тебе батько викликає, а я приготую обід. Ти ж повинен набиратися сил після всього, що вночі робиш...

Та настирливий закоханий наче не чув її слів і продовжував загравати, міцно притискаючи до себе:

– Тоді додай мені сил, прямо зараз! Ти надихаєш на кохання щомиті і я ладен літати. Яночко, хочу ранкової насолоди...

Після цих слів Яна чомусь здригнулася і в її очах з’явилися сльози. Звідки ж Артему було знати, що він слово в слово повторив фразу, з котрої часто починався ранок дівчини в підвалі Годзіли. Саме там, на ланцюгу, страшний звір змушував її робити гидкі принизливі речі. Вона відчула біля горла важкий ком та спробувала рішуче звільнитись з рук коханого чоловіка.

– Ти чого? Яночко, не плач. Я ж не наполягаю. Ти мені дарована навіки. Вибач, коли образив. І не бійся через те, що я сказав. Треба ж було мотивувати «татові» мій виліт з родинного гнізда. Тепер мені полегшало, – лагідно говорив Артем, цілуючи Яну в маківку.

Він зрозумів, що наразі нічого не отримає, тому встав з ліжка й солодко потягнувся. Лісогір блаженно відчував, як після шалених любовних пустощів, ниють його сильні м’язи. А маленька бджілка почувши, що йому полегшало – відразу пробачила. Вона залишилася працювати над обідом, а він помчав на лівий берег.

– Тату, ти в офісі? – спитав Артем на роздоріжжі.

– Ні, в офіс я поїду пізніше, чекаю на тебе вдома. Хочу обговорити цей дивний переїзд, – якось лагідно вимовив батько.

Закоханий та трохи знесилений молодий чоловік не надав ніякого значення тим словам і вже відчинив двері квартири своїм ключем. Парочка лиходіїв була вдома.

Артем і до розповіді тьоті Віри не дуже любив мачуху, а після правди про смерть мами, бачити її не хотів. Він злісно відвів погляд та без привітання пройшов до батькового кабінету.

– Привіт, сину! То кажеш, знайшов собі жінку? І хто ж вона? – діловито показав на стілець Лісогір-старший та вмостився у своєму кріслі. На порозі кабінету виросла розмальована Ліна.

– Батьку, нехай ця вийде! – гиркнув Артем.

– Сину, поводься пристойно. То розкажи про наречену, чия вона донька? – навчився відразу розмірковувати про злиття родинних статків чоловік.

– Це як у тому кіно: з чиїх будете? Так, тату? Вона моя кохана дівчина, а її генеалогічне древо тут ні до чого. Давай ближче, щодо Львова, – сів навпроти батька Артем.

– Ось я підготував папери, віддаси до бухгалтерії. І обов’язково пошукай: ким замінити Ореста. Він розбазарює гроші компанії на власні потреби. Був колись сумлінний працівник та все на випивку проміняв. Це карта на витрати й поповнення місцевого фонду, бери.

Артем не встиг взяти до рук папери, як знову заскочила жадібна мачуха й скрикнула:

– Так, синку, бери. Та на шльондру свою не забудь витратитись...

Це вже було занадто! Артем зірвався зі стільця, сильно штовхнув Ліну геть з кімнати та гримнув дверима так, що ті ледве не злетіли з петель.

– Не рівняй усіх жінок до себе! – скрикнув їй вслід та повернувся до столу.

– Тьомо, а що взагалі відбувається? Чому ти такий? Вона ж тобі матір замінила, – краще б Валентин Наумович цього не говорив. Очі Артема налилися кров’ю й він з ненавистю глянув на батька:

– Замінила чи відібрала? Га, тату? Чому я тільки через двадцять років дізнаюсь, що ця потвора довела мою маму до смерті й залишила мене сиротою? А ти наче й ні до чого тут... Ось чому я такий!

Лісогір-старший мовчки сів у своє крісло та втупив здивований погляд в Артема.

– Звідки така інформація? Хто це тобі наговорив? – почервонів від хвилювання батько.

– Та байдуже: хто сказав! Головне, що це правда, якої ви мене позбавили. Мама хворіла лише любов’ю до нас усіх, а ти її вбив! Що, таточку, істина виглядає некрасиво чи може жахливо? Та ми всі її заручники! – кричав Артем Лісогір.

– Це тобі Віра розпатякала? Правдолюбка хрінова, – тільки й встиг сказати Валентин Наумович, а збурений підлим лицемірством син, підскочив до батька й з розмаху вдарив його по обличчю так, що той зупинився лише завдяки стіні.

– Не смій говорити поганого про тьотю Віру! Вона мій єдиний світлий зв’язок з мамою. І телефонувати їй не смій! До Львова я звісно поїду. Виконаю твою термінову справу, але до вашого гадючника не повернусь, навіть не чекай. Adiós, начальнику! – він спеціально штовхнув двері так, що Ліна відлетіла вбік. Артем з дитинства знав її гидку звичку підслуховувати під дверима.

Розділ 17. Мстива відьма

Коли схвильований суперечкою з батьком Лісогір-молодший повернувся до орендованої квартири, там смачно пахло печеним хлібом та борщем. Яна спробувала рецепт, що їй дала тьотя Віра й пампушки, в суміші з коханням, вийшли рум’яні та пухкі. А ще докипав ароматний борщик і теж був готовий до куштування.

Дівчина уважно глянула на Артема й миттю зрозуміла недобре:

– Тьомочко, що сталося? Чому ти такий?

Він обхопив Яну обома руками й заколисав як найріднішу на землі. Обіймаючи її, Артем відчував себе непереможним!

– Все добре, маленька господарочко. Як у тебе прекрасно пахне! Моя невтомна бджілка додала цьому дому неймовірного затишку, – притискав він свою чарівну знахідку до серця.

– Тьомо, я розумію, що не маю права лізти у справи вашої родини. Але розкажи, будь ласка, – навіть не намагалася вибратися з його палких обіймів дівчина.

– Чому ж не маєш? Хто тоді має, як не ти? Я дав по морді своєму татові, послав його гидку бабу, а завтра зранку ми з тобою поїдемо до Львова, в справах компанії.

– Добре, як скажете, Артеме Валентиновичу. Та наразі мийте ручки й до столу. Я поки готувала теж страшенно зголодніла й з радістю поїм з тобою. Потім все розповіси, добре?

Щасливий Лісогір виконав наказ господині й милувався: як порається біля тарілок його юна жінка.

– Смачного тобі! – потрусила дівчина зеленню його борщ і Артем навіть очі заплющив, такий йому той борщ був смачний. Яна в куховарстві дійсно була тямущою.

– Навіщо нам до Львова? Треба одного батькового заступника звільнити. А ще... Знаєш, Яночко, я лише зараз допер. Чому б нам з тобою там якийсь час не пожити? А як осокорківський дід здохне – тоді повернемося, щоб ти нічого не боялась. Або залишимося в місті Лева назавжди. Ти ж там ще не бувала? – за обидві щоки вминав пампушки Лісогір та виглядав неймовірно щасливим.

– Та я ніде не бувала, не встигла. Це ти в нас великий мандрівник, а я між лівим та правим берегом тільки й переміщалась, – сумно зітхнула Яна й Артем зрозумів, що йому в голову прийшла доволі розумна ідея.

З першими вранішніми променями сонця парочка взяла в дорогу невеличку валізу та й попрямувала на виїзд зі столиці.

Старший Лісогір залишився керувати перевізниками з дому. Директор не хотів, щоб підлеглі бачили здоровенний синяк на його щоці. А той підступно припух та розповзся на пів обличчя. Валентин Наумовим розумів, що хоч і з запізненням, але отримав по заслузі й син правий. Та непристойний вигляд треба було підлікувати вдома.

А його підла половина не могла заспокоїтися й панічно шукала: як помститися непокірному пасинку? Звісно, доки він тягався зі злиднем з сусіднього під’їзду – насолити Артему було доволі важко. Певно що тепер, коли в його серце запала жінка, молодий Лісогір був слабкішим...

Ліна Жур вирішила почати свою розвідку з улюбленого місця відпочинку друзів та миттю опинилася в розважальному центрі «Максимум». Заклад уже працював, але відвідувачів було мало. Вона взяла собі на барі коктейль і почала розкручувати бармена на інформацію. Та Атос вислухав слизькі запитання дамочки й відповів:

– Перепрошую, пані, але мені ніколи пліткувати. Роботи, знаєте, багато. Тому: що і з ким робить Артем Лісогір - мені зовсім нецікаво.

З тим мачуха й пішла за столик. Вона просканувала зал своїм гадючим поглядом та вже визначила чергову «жертву» для розмови. У темному кутку непримітно сиділа жінка з бейджем. А що коли вона виявиться більш говіркою? На те вони й жінки!

Ліна поманила пальцем до себе адміністраторку, знизала її оцінювальним поглядом і прорекла:

– Вибачте, шановна, не бачу звідси Вашого імені. Але мені здається, що цей коктейль зроблений неправильно.

– Та що Ви, пані! Наш бармен працював в кращих ресторанах Києва, ми його ледве переманили до себе, за великі гроші. Може надохолоджений, це інколи буває. А звати мене Риммою…

– Дуже приємно. А я Ліна Лісогір, мама Вашого постійного клієнта. Здається наш безтурботний син часто залишає тут родинні кошти? – широко посміхнулася гадюка.

Коли Римма почула про Артема, її наче струмом ударило! Хіба ж не він завжди принижував її? А ще пробрався в маєток господаря та викрав його коханку... Її втягнув до тієї афери й тепер Римма дихати боїться, щоб нічого не вилізло назовні. А тут з’являється мати та розпитує її…

Все це миттю пролетіло в голові переляканої адміністраторки, але вголос жінка сказала:

– Так, Ваш син у нас частенько буває. Грає в боулінг та пиво зі своїм товаришем п’є.

– Господи, і все? Дитині двадцять шостий рік, а вона лише м’ячиками бавиться! Що, зовсім не зваблює тут дівчат? – сканувала поглядом Римму «матуся».

А та як почула про Артемових дівчат, то відразу зрозуміла, що запахло смаженим. Вона перелякано закивала головою й відповіла на кшталт бармена:

– Шановна, тут ввечері така каша, що мені ніколи роздивлятися: хто і з ким. Моє завдання: щоб був порядок та гості всім задоволені. Тому перепрошую, в мене термінова справа на кухні. Гарного Вам дня!

«Щось тут не те... Чому, коли мова заходить про пасинка й дівчат, вони всі стають якісь смикані? Теж мені супермен! Чим він їх так залякав?» – допила коктейль мачуха та й пішла шукати далі.

Розділ 18. Масажист

Ліна знову відчувала гострий біль у спині й розуміла, що пора зателефонувати масажисту. Ну, власне він був для неї не лише масажистом, а й тим хто добре вміє знімати стрес старіючої, стурбованої сексом дами.

Адже пан Лісогір весь час зайнятий покращенням добробуту родини, а після того, як він за давній гріх отримав по морді від власного сина – взагалі має вигляд побитої собаки.

– Леді Лі, але ж у мене черга! – почула вона зі слухавки та лестиво відповіла:

– Конику мій! А поза чергою? Сьогодні тьотя Ліна добре платить і взагалі я маю для тебе дещо особливе...

«Як же мене дістали ці кляті старі баби!» - кинув слухавку на масажний стіл трудівник, але допомогти Ліні десь через годинку, погодився.

Габріель, як він себе називав, хоч в паспорті у масажиста стояло звичайне ім’я Федір, добре виконав традиційну процедуру «допомоги стражденній». Ліна так розійшлася у своїх бажаннях, що навіть забула про спину. Виходить медик був дійсно талановитим!

– Ліно, я б з радістю поспілкувався з тобою ще, але мені терміново треба на виклик. Є тут один старий дід-дохляк, нещодавно після інфаркту. Здоровенне падло, але гарно платить. Поїду попрацюю. Дякую, що завела! – натягнув на голий зад вузькі джинси чоловік та, не зважаючи на пацієнтку, вже збирав свій робочий саквояж.

– А підкинь мене в бік дому, конику? Бо після твого «масажу» я й ходити не можу, – спробувала Ліна знову залізти Габріелю до штанів.

– Тобто? А чого це ти без свого стального коня? – здивувався він.

– Мій стальний кінь ось тут, а Нісан на профілактиці. Я хотіла взяти щось у гаражі, так Лісогір-тварюка, не дав! – пестила розбещена жінка працьовите хазяйство.

– Добре, їдьмо, але швиденько. Годзіла непунктуальних не терпить, – замкнув двері свого кабінету масажист.

– Хто? – здивовано перепитала Ліна.

– Ти не знаєш: хто такий Годзіла? Ну, дивна! Гребенюк Олег Самійлович – власник «Максимуму». Він нещодавно переніс інфаркт й тепер катається по садибі на візку. Подейкують, що сталося це через те, що в нього вкрали дівчину. Весь масив тоді на вухах стояв. Ліно, в якому світі ти живеш? – застрибнув до свого спорткара Федір.

Від почутих новин Ліна забула про отримане задоволення. Вона шукала в «Максимумі» чогось цікавого про пасинка, але люди були налякані й тепер зрозуміло чим. Бо в їхнього господаря викрадено бабу! Ця інформація, наче скабка в дупі, застрягла в її голові. Жінка пестила кучерявий чуб коханця й просила:

– Конику мій, а можеш дізнатися більше: що там сталося? Я люблю цікавеньке, а тут бачу, все пропустила. Разом посміємося. Дякую за приємну зустріч. Бережи себе! – надіслала вона Габріелю повітряний цілунок й звісно почувалася набагато краще.

Коли талановитий Федір-Габріель примчав до садиби Годзіли, його вже чекали та провели нагору до спальні стражденного. Ліжко потвори, навіть під його тушею було пружне й гарне, тому масажист виконував свою роботу досконало. Взагалі з першого сеансу на дверях стояв охоронець, але десь з п’ятого – Гребенюку так попустило, що він залишався з медиком на самоті.

Саме зараз той розкидав свої величезні клешні, влігся мордою вниз та відчував явне полегшення свого стану. А його дорогий годинник, золоті ланцюги та айфон мирно лежали поруч на тумбочці. Федір часто бував у заможних клієнтів та ніхто зроду не сказав, що він взяв десь хоча б копійчину. За його сильні руки та сумління чоловік славився на районі, як суперпрофесіонал.

Але сьогодні його страшенно манив телефон Годзіли. Може через те, що Ліна йому догодила гарним сексом і прохала новин? Федір ще якийсь час боровся зі спокусою, а потім натиснув в такому місці, про корте добре знає гарний масажист й потворний дід відрубився. Габріель дістав з кейса рукавичку та, заради розваги, натиснув на екран. Дивно, але апарат не був заблокований і чоловік почав бігати пальцями по різних теках.

Там був компромат на журналіста, купа бухгалтерських звітів та схем, а ще галерея ХХХ. Федір відкрив й навіть сів на ліжко. У старого розпусника в телефоні була купа відео з дівчатами. Одні були страшненькі, інші нічого та одна – просто чарівна. Федір вважав себе диким звабником, але оце двометрове страхіття, що наразі колодою валяється у власному ліжку, не могло зацікавити таку жінку. Може він їй багато платив? Адже на відео дівчина виглядала сумною й абсолютно не збудженою. Хто ж вона така? От би замутити «масаж» з нею! Це тобі не Ліна...

Масажист скинув собі на телефон кілька відео з красунею, засунув апарат глибше до свого кейсу, обережно закрив усі теки й поклав айфон Годзіли точно так, як той лежав раніше. Потім запхав рукавичку до кишені й натиснув на шию Годзіли. Дід прокинувся, застогнав і спитав актуальне:

– Лікарю, я що спав?

– Буквально кілька хвилинок, пане. Але це нормально! На сьогодні я все зробив, побачимося післязавтра. Бажаю Вам швидкого одужання, а я прикладу до цього максимум зусиль! – промовляв застарілі фрази Федір, від яких у нього аж зуби нили, але ж він професіонал.

Вдома масажист довго стояв під душем та намагався змити з себе запахи клієнтів, за допомогою дорогого гелю. Потім впав на ліжко й перекинув на ноут відео з чарівною дівчиною. Не дивлячись на те, що Ліна Жур сьогодні вичавила його, наче лимон – Федір відчув такий стояк, що допоміг собі кінчити. Всі принади юного створіння були просто ідеальні: талія, груди, статура й рухи...

– До біса! Я хочу її знайти. Якщо нею користувався старий пендель, я ж не гірший! – сказав вголос стурбований Габріель та зателефонував знайомому хакеру. За ідентифікацію красуні масажист пообіцяв, що робитиме айтішнику безкоштовний масаж цілий місяць. Через нескінченне сидіння за клавіатурою й моніторами знайомий страждав на гострий остеохондроз.

І щоб світ робив без справжніх професіоналів? Пройшло дві доби й масажист отримав повідомлення, на яке дуже чекав: «Федю, твоє замовлення виконав. Шия болить. Заходь».

– Як він це робить? – захоплено сказав масажист, кинув свою роботу та помчав до електронника. Будь-який професіонал не розкриває секретів своєї роботи, але коли Федір добре попрацював над поставою хакера, той розповів наступне:

– Розумієш, докторе, не всюди ще в нас є гарні програми розпізнавання. Та я скачав декілька швидких. Тому цю дівулю знайти було зовсім не важко. Вона світилася на камерах супермаркетів на Осокорках. Це по-перше. Працювала в «Максимумі». Мала інцидент з клієнтами й там більше не з’являлася. Я пошукав серед дорожніх камер й найцікавішим виявилося те, що саме клієнти «Максимуму» пізніше вивезли її з Києва харківською трасою невідомо куди. Здогадуєшся, що на периферії я безсилий і сліпий. А за шию: велике тобі спасибі!

Розділ 19. Місто Лева

Артем Лісогір та Яна Скрипник зняли собі номер у звичайному львівському готелі. Не дивлячись на увагу прекрасної Яни, Артем ще був дуже злий на батька, але роботу він завжди виконував сумлінно й тому помчав до місцевого офісу, без затримки. Яна залишилася в номері відпочити, адже пізніше коханий обіцяв їй показати родзинки прекрасного старовинного міста.

Окрилений щастям Лісогір уважно вислухав місцевого керівника – Ореста Садовського. Чоловік дуже прохав не звільняти його, щоб мати можливість допомагати внукам. А ще продемонстрував, що підшився від алкоголізму й добрий татів син повірив бідоласі та поки залишив на посаді. Артем не поспішав звільняти старого ще й тому, що мудро притримував місце для себе, на випадок, коли їм з Яною дійсно прийдеться перебратися сюди.

Після офісу Артем заскочив до однієї приватної львівської пекарні й купив чудових смаколиків на вечір. Він припаркував Мерседеса на стоянці готелю та взяв до рук покупки й величезний букет троянд. Квіти дарували ніжні пахощі й нагадували аромат його чарівної половинки. Лише від думки про Неї гарячий Лісогір відчув страшенне збудження й прикрився пакетом, щоб не лякати в ліфті дівчат.

Ніколи раніше закоханий не помічав за собою такого шаленого темпераменту. Так, заводився з жінками він швидко, але наразі почувався якимось палким гладіатором, котрий весь час бажає кохати солодку рабиню. Господи! Чому це він про таке згадав? Адже його ніжна квітка донедавна була саме невільницею. Та він її врятував і тепер вони кохають, наче божевільні!

– Яночко, тримай це тобі. Вони пахнуть звичайними квітами, а за твоїм теплом я скучив не сказати як. Можна покажу? – вже обіймав її він та цілував наче одержимий.

– Тьомо, що ти робиш? Потерпи, я хоч квіти в воду поставлю, – випурхнула з його рук Яна.

Артем послухався та пішов умитись. Ось він вийшов з рушником у руці й протер обличчя, а потім упіймав її та вже вдихав пахощі шовкового волосся дівчини. Парочка незчулась, як опинилася в ліжку й Лісогір заполонив дівочі вуста своїми бажаннями. Він гаряче цілував її тіло та спускався все нижче туди, де губами ще не бував, але давно марив. Та коли блаженний побачив крихітну красу, він зовсім втратив розум і почав пестити рожевий бутончик так ніжно, як ні з ким цього не робив.

Він бачив, що Яна вчепилася руками в спинку ліжка й покірно вслухається в нестерпно солодкі муки. Талановитий коханець напевно знав, що саме люблять в тому місці відчувати жінки й намагався бути найпривабливішим. Періодично Яна здригалася під його невблаганним язиком та схлипувала від блаженства. Ось вона знову завмерла, а потім скрикнула й вибухнула струменем гострого чуттєвого оргазму... Щедро нагороджений Артем задоволено випив результат своїх старань й повільно підвівся до її личка. Закоханий розпусник доторкнувся до напіввідкритого ротика дівчини й сповістив:

– Там ти ще смачніша... Яночко, солодка моя! Я тебе кохаю до болю, до нестями, до забуття. Ніколи не покидай мене! Я без тебе жити не зможу.

Тепер, не відводячи очей, він плавно й дуже глибоко увійшов до неї всередину та рухався, широко розкинувши над її тілом руки так, наче літав. Артем забув про свою бридку родину і про весь світ й лише відчував, як його тіло переповнює млосна насолода. Розчулений їх єднанням, він тихенько шепотів:

– Мій божественний достиглий плід... Як вчасно я тебе зірвав і буду куштувати вже до смерті...

Яна обережно впилася пальчиками в його плечі й звабливо стогнала, а слізки насолоди щедро стікали по її рум’яних щічках.

– Куштуй... Я готова померти за кожну мить твоїх обіймів. Молюся і боюсь прокинутися. Господи, я збожеволію колись...

Наразі Яна вигнулася й закричала. Як же Артем любив переживати мить, коли вона кінчає! Цей ніжний вибух і її волога його доводили до забуття. Така невимушена і відкрита сила природної жаги – підтверджували пристрасне кохання його обраниці.

Наступного дня вони довго гуляли пішки. Як і обіцяв, Артем присвятив мандрам старовинними вулицями не одну годину та розповідав своїй прекрасній жінці про місто Лева. Виявляється Лісогір нескінченно багато знав про місцеві пам’ятки старовини та вмів говорити про них дуже захопливо.

Час летів непомітно. Ось Артем глянув і зрозумів, що його дівчинка дуже зморилася. Вони обрали для обіду чарівний ресторанчик, просто неба. Їх тут було безліч. Навколо в горщиках і на землі росли квіти, а пахощі нагадували казку. За десертом, коли Яна облизнула ложку з морозивом, закоханий не витримав і взяв її за руку:

– Прошу, пішли до номера... Я дуже скучив за твоїм Коханням!

– А я так находилася, що крутиться перед очима все. Але я не шкодую, тут красиво. Мій Тьомочко, не знаю як віддячити тобі за казку! – відверто зізналася дівчина, а Лісогір вже був готовий переміститися через простір, тільки б опинитись з нею за зачиненими дверима.

– Неправда! Знаєш, як мені віддячити. О, Яночко, я від твого кохання втрачаю розум! Такого щастя я не уявляв і радий виконати що завгодно, – Артем тримав її за руку й наразі дуже шкодував, що не купив обручки. Він все частіше думав: як і де зробити Яні пропозицію? А стіни міста Лева для подібної урочистості підходили ідеально.

– І я для тебе можу все. Здається більше нічого бажати, – відповіла Яна тихим ангельським голосом й Лісогір відчував, як палає радістю його донедавна недоторкане серце. Вони взялися за руки й тихенько пішли в бік готелю.

Розділ 20. Убойне відео

В номері Яна пішла вмитися після подорожі містом, а Лісогір отримав повідомлення. Думав, що телефонує батько або Євген Топчій, та абонент виявився невідомим. Інколи Артем ігнорував такі дзвінки, але слідом прийшло повідомлення: «Відкрийте, це дуже важливо!»

– Чого тільки не напишуть, заради реклами, – вголос сказав щасливий Лісогір та відкрив відео...

Спочатку він не зрозумів... Потім сів... Встав... Ролик йшов без звуку, але те що він бачив не потребувало озвучування! Зовсім не в підвалі, а серед якихось пишних хоромів, без ланцюгів його Яна, одягнена в непристойний одяг повії –

займалася коханням з мерзенним дідуганом на прізвисько Годзіла... Вона не виглядала щасливою, але й не виривалась чи кричала. Просто робила з ним гидкі речі й дивитися далі Артем не зміг!

Кудись поділося піднесення від прогулянки та нестримні гарячі бажання. Тепер він не відчував власного тіла, а в голові кипіла ненависть та нерозуміння цього монтажу? Навіщо комусь ліпити «гидке кіно» про Яну, котра ні в якому разі з тим страшним покидьком не могла робити того, що там показано. Але ж якось це змонтували та надіслали йому?

Як він повинен тепер поводитись? Як приховати те, що відчуває? Тим більше, що Яна розумна й відразу зрозуміє та запитає причину зміни настрою чоловіка, якого кохає. А може НІ? Що як це відео справжнє? Господи, зроби що-небудь!

Артем вимкнув, але не видалив. Він обхопив голову обома руками і в цей самий час з ванної кімнати вийшла його Яна. Вона була абсолютно без нічого, причесана й неймовірно гарна... Майже така, як там!

– Тьомочко, що сталося? – миттю відреагувала дівчина на його стан і цей янгольський голос просто вбивав. – Ти на себе не схожий.

– Ти теж! – скрикнув Лісогір та кинув їй халат.

Потім підійшов і не став чекати, чи перевіряти. Артем був людиною відкритою та вже обпеченою таємницями про смерть мами. Він цілих двадцять років був заручником прихованої істини. Тому тепер просто запустив їй відео. А Яна подивилась хвилинку та як стояла, так і втратила свідомість.

Лісогір вимкнув гидоту, взяв її на руки й поклав на ліжко. Він обтер її побіліле личко вологим рушником і дівчина прийшла до тями. Вона не вдала, що стукнулась головою й нічого не пам’ятає, а простогнала:

– Ти ненавидиш мене?

– Тобто це правда? Не монтаж? Не підстава? Там все по-справжньому? – ще намагався не вірити Лісогір. Дівчина прикрила очі, потім спробувала вдихнути більше повітря, так наче задихалась і відповіла:

– Тьомо, ти ж казав, що тобі байдуже. Що ми почнемо все з чистої сторінки. Так, я не завжди була у підвалі, на ланцюгу. Інколи та тварина забирала мене до своєї спальні та гралася, як живою іграшкою. Він хворий імпотент, тому й одягав непристойно та торкався... Я ненавиділа його й себе, інколи дуже хотіла померти. Але ж навіщось Бог дав мені життя. А потім ти врятував і я блаженно покохала... Тебе, життя, цілий світ. Та бачу, що всьому настав кінець. Так?

– А хіба ти інакше б реагувала на мене там? – сидів перед нею на підлозі Лісогір і не розумів: навіщо він ще живий.

– Я зрозуміла. Артеме Валентиновичу, не переймайтеся, все пройде. Я не буду Вас обтяжувати своєю присутністю. Поїду геть. Тільки дозволь мені замовити квиток і таксі до вокзалу. Гроші я поверну тобі, коли почну працювати, – вона здавалася абсолютно спокійною і це бісило Артема.

– Де? У Годзіли? – збурено запитав він та навіть не розумів, наскільки жорстоко й по-дитячому поводиться.

– Ні. Я поїду до твоєї тьоті Віри. В мене все одно більше нікого немає, а вона хороша жінка і їй теж важко жити на самоті. Вона не казала, я просто знаю...

Яна підвелася, обійшла його, одяглася, взяла телефон, замовила квиток і таксі. Надала дані карти й тихо сіла в кутку, чекати на дзвінок перевізника. Весь цей час Артем мовчав, не рухався й був наче неживий. А коли забринів виклик таксі, він кинувся до Яни на колінах:

– Не йди. Скажи, що все це страшний сон і я зараз прокинуся. Такого не може бути... Я ж тебе тільки зустрів і так неймовірно кохаю...

Та дівчина пережила вже стільки горя, що й це сприймала як черговий кошмар. Вона нічого не бачила за сльозами, але кивнула й тихо відповіла:

– Ні, Тьомочко, прости... Але ти побачив істину, заручницею якої я є. Прощавай!

Вона тихо зачинила за собою двері й донедавна окрилений щастям Лісогір звалився на готельний килим. Він звився в муках та істерив, ридав і бив руками об підлогу, вив від болю та стогнав від страшної істини, заручниками якої вони були обоє.

Через деякий час він затих, потім хитаючись пішов до ванної. Вмився, причесався та й пішов вниз до супермаркету. Там Лісогір взяв три пляшки горілки, великий коньяк і піднявся до себе в номер.

Вихований в кращих традиціях столиці, наразі він пив все те з горла і вже не відчував власного тіла. П’яний до чортиків Лісогір, спочатку відкрив галерею, де вже було дуже багато їх селфі з Яною, потім ще раз подивився страшне відео та з усієї сили вдарив телефоном об стіну. Техніка хрюкнула й розвалилась на запчастини. Артем пошукав недопиту пляшку і знову перекинув її до рота. Потім впав посеред номера на мокрий від сліз та спиртного килим і відключився, наче неживий.

Звісно перше, що приходить до голови: хто й навіщо скинув щасливим людям те страшне, хоч і справжнє, відео? Але ж це – пара дрібниць! Якщо вже воно потрапило до стурбованого масажиста, то в руках гадюки Ліни Жур йому з’явитися – елементарно просто.

Інша справа: як вона склала до купи, що прекрасну дівчинку, котра була невільницею у Годзіли, тепер кохає її ненависний пасинок? Це вже інша справа, але для такої як Ліна, цілком підвладна!

Розділ 21. Вірний друг

З того часу, як до нестями закохана парочка, зникла від усіх у місті Лева, пройшло кілька днів. Батько не телефонував Артему через образу за побите обличчя, а Євген Топчій з ввічливості, розуміючи, що наразі другові точно не до нього.

Але через три дні Женька не витримав і набрав товариша. Він приготував якийсь смішний жарт та з абонентом не було з’єднання. Топчій подивився на час. Виходить навіть у 12.30 закохані вимкнули телефони й віддаються приємним заняттям в наглухо зачиненому номері.

Євген ввічливо зателефонував через дві години, але почув той же автовідповідач та чомусь подумав про недобре. Він не дуже любив тривожити боса, та наразі Лісогір-старший миттю відізвався:

– Привіт, Женю! Ти з Тьомкою коли спілкувався востаннє? Щось я вже добу не можу його вичислити. Хотів запитати про роботу, а він зі мною зв’язок вимкнув.

– Валентине Наумовичу, саме з цього питання я Вас і турбую. Він не з Вами, а з усіма вимкнув зв’язок. Може там щось сталося? – запанікував друг.

– Та що може статися посеред Львова? Теж мені Чикаго! Ну от що, дорогий мій, бери будь-яке авто та мчи до нього. Чомусь і мені неспокійно на душі, – на диво розхвилювався Лісогір-старший.

– Добре, Наумовичу. Скоро виїжджаю. Візьму старий Джип, не заперечуєте? – згадав минулі буремні події Євген та знав, що авто від нових пригод точно не відмовиться.

До околиць Львова далекобійник Топчій, гнаний невідомістю про Артема, добрався о дев’ятій вечора. А до готелю він потрапив, коли все місто вже було освітлене яскравими ліхтарями. Женька показав посвідчення водія й попросив дівчину на ресепшні:

– Прекрасна пані, мені дуже треба побачити друга. Він винайняв у Вас номер, а тепер чомусь добу не відповідає на дзвінки. Артем Лісогір ще не виселився від Вас? Я переживаю...

Дівчина автоматично глянула на ключі, ще раз подивилася в документи Топчія й знизала плечима:

– Та ні, не виселявся. В номері він, бо ключів немає. Я нещодавно прийшла на зміну, тому не можу відповісти про його переміщення за день. Якщо хочете, можете піднятися.

– Дякую, Ви дуже люб’язні! – подарував їй повітряний поцілунок Євген і заскочив до ліфта.

Хлопець довго стукав у двері, але йому ніхто не відповів.Тоді він спустився до симпатичної адміністраторки й вони вже разом, маючи запасні ключі, повернулися до дверей. Дівчина теж спробувала ввічливо достукатися до постояльця, а потім відчинила двері й побачена картина була дуже неприваблива. Красунчик Лісогір лежав серед випитих порожніх пляшок та був більше схожий на мертвого, ніж на живого...

– Це щось новеньке! Він взагалі не п’є. Дякую Вам, Тамаро, я спробую привести його до тями. За безлад пробачте, ми все приберемо, – запевнив працівницю готелю Євген та розумів, що Яни в номері точно немає.

– Не переймайтеся, будь ласка. Нічого особливого. Просто гість трохи перебрав. Вранці я пришлю до Вас прибиральницю, – виховано посміхнулася гостинна львів’янка та й пішла собі.

Топчій пройшовся по номеру й намагався зрозуміти, що тут сталося? Він припустив, що закохані дуже посварилися через щось серйозне, адже їхали вони неймовірно щасливі та віддані одне одному. І куди могла подітися Яна в чужому місті та як Артем її відпустив? Питань було аж занадто, а відповідь лежала на килимі смертельно п’яна й навряд чи сьогодні хоч на щось виразно відповість.

Досвідчений далекобійник спустився знову на ресепшн до Тамари та вирішив заплатити за свою ночівлю, але дівчина глянула на монітор і сказала, що за двох номер проплачений ще на кілька діб вперед, тому вносити кошти немає ніякого сенсу.

Євген подякував сьогоднішній господині за розуміння та спитав: де тут найближча аптека, щоб купити товаришеві ліки проти страшного похмілля. А потім пішов нагору повертати Артема до життя.

Але зробити це було нелегко! Спочатку Лісогір лаявся такими словами, яких не вживав навіть тоді, коли вони встряли в серйозну бійку, захищаючи вантаж. Далі Євген запхав Артема до прохолодної ванної, але зробив тільки гірше. Сп’янілого прорвало на блювоту й знадобилося спускати воду та мити його всього.

Ось навіщо людині потрібен справжній друг! Топчій впевнено продовжував працювати над відновленням життєвих функцій та здорового глузду напарника. Хоча щодо глузду – сьогодні це було під великим питанням.

Далі пішло холодне розтирання та насильницький прийом шипучого препарату. Женька вже приготувався було до нової порції блювотиння, але Лісогір потихеньку почав приходити до тями. Він уважно подивився на друга заплаканими очима й скривився:

– Ти чого тут?

– Знайомих пізнаєш! Це добре. А скажи: як мене звуть?

– Топчій, іди на хрін! Ти мені ще пальці запропонуй порахувати, – трусився від холоду та похмілля чистенький Лісогір і дбайливий товариш накинув йому на плечі халата й допоміг дійти до ліжка. Він закутав Артема в ковдру та лише тепер знесилено сів поруч. Це тому, що його п’яненький друг був у трохи вищій ваговій категорії, хоч наразі це не мало ніякого значення.

– Добре, ти поспи, а я поки цей спиртний гармидер приберу. І куди воно в тебе все влізло? – буркотів Топчій та збирав порожні пляшки до сміттєвого кошика. – Ну, дебіл! Такого гарного айфона розбив...

– Телефон чіпати не смій! – пробубнів Лісогір, але що там вже було чіпати?

– Ой, дурний! Де ти вже тут бачиш телефон? Оці шматочки пластику? А чого ти ще докупи вікна в готелі не побив? – кивав головою Женька й нічогісінько не розумів. Артем завжди був хазяйновитим та розсудливим й ніколи нічого подібного не викидав.

Це ж до якого сказу треба було його довести, щоб чоловік аж так неймовірно зірвався? Кохання дійсно страшна сила, але чим Яна могла його так доконати?..

Євген теж прийняв душ й тепер стало трохи краще. Він заглянув до мінібару, попив мінералки й звісно дуже хотів їсти та залишати Артема на самоті з його божевіллям Топчій не смів. Ось на полиці він побачив пакунок і відкрив. Там були смаколики з місцевої пекарні.

– П’яний мов чіп, але мене без вечері не залишив. Дурню, куди ж ти Янку подів? – з апетитом жував Євген, а бешкетник залюбки хропів у ліжку і ясно було, що він «одужує» та поки нічого не скаже.

Зморений напарник міг би примоститися з Артемом в одному ліжку, але хлопець ліг навпроти на диванчику, вкрився казенним пледом й тільки тепер закрив стомлені очі.

Розділ 22. Продуктивна розмова

Жека прокинувся від звуку спущеної в туалеті води й відкрив очі... Господи, де це він? А, точно! Приїхав рятувати того дурня з біди. Миттю перед ним з’явився Артем Лісогір і сів на ліжко.

– Топчій? Я думав, що ти мені снився, а він насправді тут, – кутався в махрову тканину Лісогір, бо від страшного похмілля його ще й досі лихоманило.

– Привіт, алкаш! Що проспався? – підвівся з диванчика Євген і протер очі. – От скажи мені, дурко, чому я повинен тебе завжди страхувати?

– Тому, що ти мій брат і друг, – майже посміхнувся Лісогір. – А й справді: чому ти тут?

– Твій старий мене відправив. Та й сам я хвилювався. Ти ж навіщось свій апарат в мотлох перетворив. Що як у людини є зайві гроші!

– Я розбив свій телефон? – здивовано запитав Лісогір. – Коли?

– Це мені невідомо. Я прибув сюди десь о дев’ятій вечора, а ти лежав на підлозі серед порожніх пляшок і твій суперапарат валявся кусками, біля стіни. Ти мені краще скажи: де та дівчина, з якою ти сюди помандрував? Чи ти її з’їв і не пам’ятаєш? – обережно складав плед Топчій.

Далі Євген почув гучний стогін, бо Лісогір почав згадувати вчорашній день та все, що трапилося між ним з Яною. Він обхопив голову руками й знову став схожий на божевільного.

– Жеко! Ти навіть не уявляєш, що я пережив! А ще я її прогнав...

– Тобто «прогнав»? З якого це дива? Після того, що між вами відбувалося? Ти вже поясни, бо мені стає страшно за твій мозок, Арте! – сів перед ним на диванчик Топчій.

– Я не можу... – уперся Лісогір.

– Не пам’ятаєш? Ясно! А що ти крім усього цього пив? – пояснював Євген подібний стан товариша токсичним отруєнням, адже раніше Лісогір не давав приводу сумніватися в його адекватності.

– Випивка тут ні до чого. Ми були одним цілим. Я ніколи не був настільки щасливим. Гуляли, їли морозиво. А потім повернулися сюди й хотіли відпочити та збиратися на Київ. Але мені хтось скинув страшне відео і я наче здурів... Там була вона і він... Без ланцюгів, у спальні. Жеко, я не уявляв, що це так страшно...

Женька Топчій тяжко зітхнув та насупився:

– Тобто якась тварюка скинула тобі монтаж і ти викинув дівчину зі свого життя? Швидке ж у тебе кохання, Лісогір!

– Вона сказала, що то не монтаж, а правда. Істина від якої ми всі залежимо у житті. Це завжди страшно... Чому вона зі мною так? Я ж її шалено кохаю! – вже без випивки плакав Лісогір.

– Ну, ти й дебіл! Арте, а що якби ти закохався в розлучену жінку, чи не дай Боже, у заміжню? Ти теж винив би її у зв’язках з попереднім чоловіком? Сам перетрахав пів Європи повій, а дівчина повинна була сидіти й чекати саме на тебе? Ти справді такий дурний, чи прикидаєшся божевільним? – тепер розізлився на жорстокість друга Топчій.

– Жеко! Я не можу без неї жити... Але й того, що побачив вже ніколи не забуду, – не криючись, ридав Лісогір.

Євген знову зітхнув, підійшов ближче, обійняв збуреного нещастями друга й пояснив:

– Тоді вважатимемо, що продуктивна розмова закінчена. Нам треба її знайти й знову скласти вас докупи, щоб вже не розповзалися на шматки. Ну, як ти не розумієш? Все, що було до ВАС неважливо, є лише теперішні Ви. Тільки це головне у житті!

– А чого її шукати? Яна сказала, що поїде до тьоті Віри. Що більше в неї немає рідні... – згадував вчорашні події Лісогір.

– Правильно сказала. Арте, везучий ти сукин син. Де б вона не була до тебе, але дівчинка розумна, сумлінна й щира. Не кожному так везе! Ось я навіть не сподіваюсь таку знайти. Ні, я не закоханий у твою Яну. Просто в сучасному світі таких дуже мало, а ти тварино, щастя свого не оцінив. Зараз я зателефоную босу та й поїдемо шукати твою унікальну жінку, до Пирятина.

– Я не буду розмовляти з батьком! – запротестував Лісогір.

– А я тебе й не запрошую. Чи ти глухий? Валентине Наумовичу...

Топчій доповів шефу про щасливу знахідку та дійсно попрохав день на релакс у Львові, а про поїздку на Полтавщину чи справжні події – мудрий товариш нічого не говорив. Добре, коли хоч хтось дружить зі своєю головою!

Хлопці подякували Тамарі за гостинність та просили нікому не розповідати про шалені звичаї столичних мачо. На стоянці Лісогір здивовано подивився на старенького Джипа й спитав:

– А нічого страшнішого ти не знайшов, щоб їхати сюди?

– Чим тобі не до вподоби мій стальний кінь, пане? Їдь собі на своєму крутому Мерсі, а мені й так добре. Йдемо, традиційно, колоною. Яну потім з собою забереш, а я вас звільню від своєї присутності. Але наразі, вибач, я буду контролювати твою дурну поведінку. Бо з такими замашками люди тікають з божевільні. Та й тьотю твою я завжди радий бачити! – впевнено завів пошарпаного Джипа Топчій.

– То може в Києві зміниш транспорт? – діставав друга Лісогір.

– НІ! Київ ми пройдемо без зупинки. Ти взагалі розумієш, що наробив? – підганяв його Євген.

Ближче до вечора далекобійники зупинили автомобілі біля двору тьоті Віри. Вона вибігла до воріт та радісно розкинула обійми:

– Любі мої, привіт! А Яна ще вчора приїхала... Тільки вона заплакана й нічого не каже. Просто дивиться в стелю і мовчить. Тьомочко, що відбувається? Посварилися? Треба негайно помирись і взагалі є серйозне питання для вирішення.

Артем обійняв тітку і був дуже сумним, а Євген пожартував та й пішов поколоти жінці дров на задній двір. Від їжі хлопці відмовилися, адже для вечері було ще зарано, а на обід вони вже спізнилися.

Розділ 23. Я кохаю

Спантеличений Лісогір попросив, щоб тітка невідкладно викликала Яну в сад. Він чекав на тому місці, де вони вперше зрозуміли, що будуть разом. Сидів у гамаку під грушею й жував гілочку. Навколо гучно співали птахи. Яна підійшла непомітно, наче тінь. Вона була бліда й заплакана.

Артем підвівся та страшенно хотів обійняти, щоб відчути неймовірно дорогий аромат її тіла, але не смів.

– Яночко, привіт! Я дуже довго тебе не бачив...

– Від учора. Тьомо, навіщо ти тут? Ми ж здається вже все з’ясували, – безпорадно дивилася дівчина кудись за малинові кущі.

– Нічого ми не з’ясували. Я був безжальний і дурний. Ми не зможемо жити нарізно. Я більше ніколи ні в чому тебе не звинувачу. То було раптове помутніння розуму. Без тебе мені не дихається, повітря не вистачає. Кохаю єдину в світі й ти мене теж. Що мені зробити, щоб ти простила? – розбурхано промовляв Лісогір та відчував, як по його щоках стікають сльози.

Яна мовчки закрила очі, похитнулась і готова була впасти, але Артем підхопив її й посадив у гамак.

– Прошу, прости... Я зробив тобі неймовірно боляче. Але ж і мені так само болить, – він обережно пестив її побілілі щічки й тихеньку дмухав на них, аж доки дівчина не відкрила ті свої небесні очі.

– Тьомо, то все неправда. Я кохаю тебе єдиного в світі. Там мені було дуже страшно, а з тобою я благословляю кожну мить. Ти можеш мене кинути чи краще вбий. Я й з того світу тільки тебе кохатиму…

– Не плач, моя весняна бджілко! Не кину, не залишу, не віддам. Була така веселенька. Що ж я наробив? Де в тебе болить? – пестив Артем її тіло. А Яна гірко посміхнулась і сказала:

– Уже ніде. Ти лише з’явився, глянув і весь біль зник. Я коли їхала сюди – дуже хотіла померти. Без тебе мені нічого не треба. Ось що ти наробив.

Знову Артем Лісогір відчував всередині непереможне щастя, подав дівчині руки й попросив:

– Пішли, скажемо тим стурбованим, що все прояснилося. Вони переживають, наче за самих себе. Ось така дивна у нас з тобою родина: товариш і тітка. Але я радий і такій.

За вечерею Яна чомусь нічого не їла. Вона сиділа поруч з Артемом і він наскладав їй повну тарілку їжі, але дівчина тільки колупала виделкою салат та весь час ковтала повітря так, наче їй його бракувало. А коли збуджений Лісогір спробував її обійняти за плече, бідолашна зірвалася з місця й побігла стрімголов на вулицю.

– А що зараз я не так зробив? – здивовано подивився він на тітку та вона хитромудро посміхнулася, примружила погляд й відповіла:

– Чому ж не так? Здається, Тьомочко, ти приїхав дуже вчасно. Хочеш, піду домовлюся з Кіндратівною про термінову реєстрацію?

– Тьотю, про що ти говориш? Яка Кіндратівна? – тепер Артем допитливо глянув на свого товариша, але той давився сміхом та наминав неймовірно ароматні котлетки тьоті Віри.

– Ой, дурнику ти мій! Звісно до нашої завідувачки РАЦСу. Галина Кіндратівна її звуть. Виходить, що наразі тобі як чесному чоловікові, пора думати про шлюб, – радісно зітхала жінка.

– Ти думаєш, що... – Артем подивився вслід Яні й не дуже вірив подібним натякам.

– Та нехай собі кобила думає, в неї голова велика, а я знаю. Які ж ви дурні чоловіки! Жінка це відразу бачить. І Яна не відмовляється, просто трохи погано почувається, але воно скоро пройде, – запевнила досвідчена тітка.

– Вітаю, напарнику! У хрещені візьмеш? – запив узваром смаколики Євген та задоволено додав: – Дякую, тьотю! Я вдома з таким задоволенням ніколи не їм. Мама завжди поспішає та готує з напівфабрикатів. А Ваша їжа наче дихає й сама до рота йде. Вибачайте, напросився знову з цим ідіотом. Виключно, заради Ваших харчів!

– На здоров’я, синку! Дивись, як твій дружечок завмер. Здається переварює неймовірну звістку. Що, Тьомочко, не готовий втратити свободу? Але ж тебе ніхто не примушував. Дівчинка у тебе золота й дітки будуть хороші, – констатувала факт закінчення вільного мандрування світом тітка, а молодий Лісогір сидів, наче причмелений.

Скоро до столу повернулась Яна. Вона ввічливо вибачилась і тихенько сіла на місце. Тепер Артем поглинав її набожним поглядом та не смів сказати ані слова тій, котра сходу вирішила всі його життєві проблеми. Вона раптово увірвалася в його світ й заполонила по вінця божевільними пригодами, палким коханням і цими доленосними змінами, яких він трохи боявся.

– Яночко, тобі не холодно? – спитав дурницю, як для спекотного червневого вечора, він.

– Ні, Тьомо. Все добре, – відповіла його вагітна подружка, а народ за столом тільки пирснув від сміху. Тітка схопила глечика та додала жартома:

– Піду наберу ще узвару. Дуже гарно йде!

– А я піду в садочок соловейка послухаю, – піднесено вимовив Євген, взяв легеньку накидку й пішов у гамак, страшенно щасливий з цих подій.

– Яночко моя, прости дурня, – знову опустився перед нею на коліна Лісогір. – Я в житті не зможу віддячити тобі за світ, який ти мені даруєш. Я навіть не сподівався на таке...

– Тьомо, ти про що? – посміхнулася прекрасна Яна. – І встань, будь ласка. Чому ти падаєш переді мною на коліна? Я ж не французька королева.

– Ти моя королева... Навіки! А я страшенно перед тобою винен. Це я не гідний тебе. Господи, як швидко все змінилося, – від хвилювання зірвався голос Артема.

– Тьомочко, ти мариш? Узвар у тьоті Віри смачний, але ж не забродив. Ой! Не ходи за мною... – знову побігла з дому на вулицю Яна. Повернулася вона вже вмита й під ручку з тьотею Вірою.

– Легіню, а чого це ти сидиш, як засватаний? За своїм щастям не приглядаєш? – суворо запитала у небожа тітка.

– Так вона мені заборонила, – знизав плечима Лісогір.

– А ти через заборону слідкуй. Тепер ти весь час повинен бути поруч. Бачиш, дитині трохи зле. Ледве не впала на вулиці. Я хотіла повести її до місцевої знахарки за порадами, так вона не хоче. Тоді вези її до ваших лікарів. Вам же не по п’ять років. Ніяк не збагнете: що сталося? – поставила тітка на стіл глечика з узваром та банку з огірочками. Яна як побачила, миттю схопила вилку, дістала довгенького й захрумкала з неймовірним задоволенням.

– Боже, тьотю, я б Ваші огірочки весь час їла...

– Та їж на здоров’я, Яночко! Цього разу дійсно вийшли на славу. Наче знала, що згодяться. Але ж хрумкай в міру. Піду, вам з собою покладу, – тітка взяла великий сотейник з міцною кришкою та зникла в погребі, а Лісогір відчував дивну слабкість у своїх сильних струнких ногах. Він підійшов до Яни й обережно пригорнувся всім, чим міг.

– Тобто це правда, моя кохана бджілко? – прошепотів він, бо голосу не вистачало.

– Я поки сама нічого не розумію. Але тьотя каже, що в нас з тобою буде дитинка. Я їй вірю, – облизувала після смачного огірочка пальчики Яна й виглядала так привабливо, що бідолашний Артем зараз теж її проковтнув би, як найсмачніший з плодів.

– Яночко моя... Ти подарувала мені відразу все, що тільки можна бажати у житті. Пообіцяй, що завжди будемо разом, – поринав у її щасливі очі він.

– Тьомо, я хіба в мене є вибір? Я кохаю тебе, – щиро відповіла Яна.

Розділ 24. Позитивні зміни

Київ – шалений і стрімкий. Він насичений подіями й людьми. Їх справи завжди серйозні й невідкладні. А кількість техніки й автомобілів взагалі не піддаються ні обчисленню, ні поясненню.

Саме туди їде тепер майбутній тато Артем Лісогір зі своєю чарівною половинкою Яною Скрипник. А за ними позаду, на старенькому роботящому Джипі, прямує до столиці сміливий товариш дитячих років – Євген Топчій та уважно наглядає за спокоєм молодої родини.

Він виконав усе, що хотів. Примчав до Львова наче птах, розправивши крила над дурним, убитим горем товаришем. З них двох, чомусь саме Топчій краще розумів прості й дуже необхідні істини, заручниками яких всі ми є цьому житті.

Щедра тітонька знову натоптала для молодих повну сумку смакоти і Яна сиділа тепер з огірочком в руках, але їсти вже не могла й лише тихенько дихала ним. А божевільний від щастя майбутній тато поглядав на неї з тихою ніжністю.

– Бджілко моя кохана! Чому ти відразу, ще у Львові не сказала? А я дебіл так боляче вам двом зробив? Адже вас тепер двоє, чи більше? – шаленів Лісогір та дійсно був схожий на збудженого підлітка.

Яна зітхнула й скоріше за все не бажала згадувати минулий біль, але ж Артем нагадав і вона відповіла:

– Тьомо, та я й сама ще до ладу не знала. Просто недобре почувалась, а потім було вже не до цього...

– Прошу, прости! – встиг поцілувати їй руку вправний водій та знов взявся за кермо. А Яна маленькими ковточками попивала воду і була прекрасна, але бліда.

– Може зупинитись? Тобі недобре? А можна вам пити воду з бульбашками? Я колись чув, що маленьким вона не дуже корисна, – ще більш дурнувато виглядав Лісогір.

Це вже було занадто! Яна подумала, що коли Артем всі дев’ять місяців буде таким, він її своєю дбайливість точно доконає. Та наразі посміхнулася й знизала плечима:

– Тьомо, думаю воно ще не знає, що саме йому корисно. А мені так легше, оте марудне відчуття трохи відступає...

– Що я наробив! Була така весела прекрасна квітка, а я замучив і тепер біленька, наче вранішня троянда. Яночко, я безмежно щасливий і дурний, – зізнався Лісогір.

– Ну, припустимо, робили ми все це разом. А чого ти мене трояндою називаєш? Я таких парфумів не маю, – намагалась понюхати себе Яна. Та Артем щасливо розсміявся й відповів:

– Ти краща за будь-які парфуми. Я надихатися тобою не можу і це божевілля зі мною буде завжди... А чого це Топчій відстає? – перервали закохані свої зізнання, бо старий Джип дійсно розтанув вдалині. Артем трохи здав назад, а потім зупинився й побіг до старого авто.

Правду казав батько Артема, що треба було взяти для подорожі нормальну нову машину, але романтичний Євген взяв ту, що допомогла їм виручити полонянку. Тепер хлопці вдвох стирчали головами в капоті, а Яні нічого не залишалось, як піти гуляти в траву. Вона навіть була вдячна старому Джипу, що зупинив невтомних водіїв і можна подихати неймовірними травами українського степу.

Дівчина сіла навпочіпки, назбирала квітів та вже сплела віночок. Артем зрідка уважно поглядав у її бік, адже сумлінно виконував настанови тьоті Віри: не залишати вагітну кохану без уваги ні на мить. Та наразі Яна виглядала абсолютно щасливою. Талановиті хлопці підкрутили, перемотали трохи щось та попросили старий автомобіль вже якось доїхати до Києва й він погодився!

Коли Яна побачила, що треба повертатись, вона вбралась у віночок і на її шовковому личку навіть з’явився рум’янець. Артем допоміг дівчині забратись на штурманське місце та спитав:

– А може ляжеш позаду?

– Ні, Тьомочко, там трясе. А поруч з тобою, мені найкраще.

– Господи! А мені з тобою... З вами! Пам’ятаю, коли побачив тебе в тітчиному платті – мало не зомлів. А тепер, у цьому віночку, ти наче янгол і я просто втрачаю розум. До речі Топчій питав: чи візьмемо ми його шафером?

– Навіщо ви про це мрієте? Я нічого не хочу, бо страшенно боюсь... – знову схопилась за ще відсутній животик Яна. Звідкись у жінок з самого початку з’являються ці дивні інстинкти захищати майбутнє життя? І це теж непорушна істина!

– Все, моя медова бджілко! Не хочеш, то й не треба. Ось тільки з цими твоїми страхами треба щось робити. Не можна, щоб ти жахалась кожної вулиці чи людини в Києві, адже то наш рідний дім! Знай, я більше нікуди від тебе не поїду. Весь час буду поруч. Ні, звісно я працюватиму, щоб у моїх коханих було все найкраще, але закордонні поїздки геть. Ми вже з братом про це домовились. Знаю, що глибоко в душі він не радий, але рішення моє привітав. Ось коли нас буде вже троє чи четверо... Тоді я буду катати вас повсюди. А поки оберігатиму свою маленьку квіточку та ні на крок не відійду, – доповідав їй щасливець .

Ого, як швидко інколи дорослішають хлопці! За кілька годин чи добу Артем Лісогір відчув у собі стільки позитивних змін, а підказали їх щастя й шалене Кохання.

Після прогулянки травами Яні стало набагато краще й компанія доїхала до Києва без будь-яких пригод. На повороті до Харківського масиву чоловіки обійнялись та розпрощались й далі Артем повіз свою чарівну кохану відпочивати на Заболотного. Там в орендованій квартирі, про яку поки знала лише їх брокерка, стривожена дівчина могла розслабитись та дати відпочинок своїм думкам і маленькому створінню, що поселилося в ній.

Навіть в душ сьогодні молодята пішли нарізно. Звісно для Артема це було важко, але ж він не смів заважати таємничому диву призвичаюватися до життя на землі. Його бурхливий темперамент трохи почекає доки син облаштується в мамі. Чому син? Ну, а кого ще хочуть чоловіки? А що коли в Яночці живе їх красива донька? Та він готовий на все, тільки б швидше дозволили займатися коханням, адже без тіла прекрасної Яни він ледве живий...

Розділ 25. Ниций задум

Коли Лісогір-старший дізнався, що він стане дідом, то забув про всі образи й свою биту сином фізіономію. Він обіймав Артема так щиро й гаряче можливо вперше у житті. Яна довго відмовляла чоловіка від цього ризикованого вчинку, але той не стерпів та й поділився з батьком неймовірним щастям.

Валентин Наумович від звістки просто розквітнув. Він ганяв на своєму спорткарі містом з гучною музикою, а в офісі почав чіплятися з жартами до дівчат і весь час щось наспівував. Підлеглі не могли зрозуміти таких дивних змін у своєму шефові й запитували у Топчія, але Євген нічого конкретного не розкрив, хоч і сам був доволі веселим. Виходило, що крихітна дитинка Яни окриляла відразу цілу зграю чоловіків!

Була ще одна річ, яка раніше здивувала б. Лісогір-старший нічогісінько не сказав про радість своїй розбещеній половині й Ліна Жур не підозрювала навіть, що через деякий час стане бабцею. По-перше, це її точно не потішить, а ще можливо Артем попрохав батька поки не ділитися з гадюкою інформацією про майбутнє поповнення в сім’ї.

Скоро молодята тихо одружилися в Голосіївському РАЦСі столиці й знали про їх законний шлюб лише свідки, тобто Євген Топчій та його нова дівчина. Так вже вийшло, що від солодкої парочки він набрався романтики та й почав зустрічатися з милою незнайомкою.

З часом, Яні покращало й вона стала на облік у місцевого лікаря та виконувала всі його настанови. Пила якісь вітамінки, жила за вказаним розкладом та чекала на дівчинку, яку вони з Артемом уже побачили в поліклініці на моніторі. Звісно чоловіки марили про спадкоємця, але ж це не остання спроба! Так, часто й піднесено, говорив тепер батькові Артем Лісогір.

І справді своєю раптовою появою чарівна полонянка Яна Скрипник, а наразі звісно Лісогір, внесла до окремо взятої, не дуже щасливої родини надійний мир. Лише одна отруйна змія не вписувалася до загальної картини радості. Та ще по галявині свого маєтку на Осокорках катався страшний дід, котрого не змогли поставити на ноги талановиті руки одного відомого масажиста.

А життя біжить далі та вносить в кожен день все нові корективи. Якимось чином Ліна Жур все-таки дізналася про те, що її пасинок вже одружений і неймовірно щасливий майбутній тато. Й ця новина здалася падлюці гіршою, ніж будь-який гіркий напій!

Як таке може бути? Вона з дитинства кошмарила Артема та змушувала його відчувати себе сиротою. Зробила все для того, щоб розлучити солодку парочку, відправила гидке відео, але й воно не допомогло! Все одно молодята разом та ще й чекають на спадкоємця? Тобто скоро про неї забудуть взагалі всі й кинуться бавитись якоюсь непотрібною живою лялькою. А вона, після всіх своїх абортів та чоловіків так і залишиться старою нікому не потрібною бабцею. НІ! Ліна Жур не для цього народилася на світ. Вона зможе все виправити й зробить так, що тим щасливцям буде дуже погано!

Що ж тепер утнути? Ліна спати не могла та все розмірковувала й відчувала, що окрім одного – вже нічого не допоможе. Їй потрібно найняти кілера, щоб вбив ненависного пасинка. Тоді його баба з горя викине дитину, а старий Лісогір якщо не здохне, точно стане калікою. Недарма ж він все частіше хапається за серце. Чоловіки в біді такі слабкі! А вона залишиться єдиною спадкоємицею татових статків, котрі її Лісогір примножив, бо добре господарював на фірмі.

Тільки де взяти купу грошей та знайти потрібну людину? Звісно в Ліни є деякі кошти, але то на масаж та перукарів, а на таке їй потрібна доволі значна сума. Вона ж повинна найняти професіонала, який не схибить... Господи, врятуй цей світ від подібних лиходійок! Але ж як багато їх ще ходить по землі.

Підступна Ліна не гидувала нічим. Вона купила у якогось лікаря довідку, що в неї намічається онкологія й показала своєму довірливому чоловікові. Лісогір-старший її вже давно не любив, але на лікування необхідні кошти дав. Тепер потворна дамочка намагалася віднайти виконавця вироку для пасинка. Та це виявилося важче. З комп’ютером Жур не дружила взагалі та й що вона там знайде? Хіба хтось в соцмережах пише: я кілер та вмію добре вбивати? Може й пишуть, але скоріше за все, то якісь збоченці або люди з нестійкою психікою. А їй потрібен надійний і справжній!

Гадюка спочатку причепилася до свого Габріеля-Федора, але масажист коли почув про її плани, відразу констатував як лікар, що Ліні давно треба лікувати не спину, а голову і взагалі заблокував у своєму телефоні її номер. «От нахаба, боїться допомогти!» – заскреготала зубами вона та не здалася.

Як минулого разу, відео з телефону масажиста, так і наразі паскудна Мата Харі скопіювала кілька весільних фото Артема та Яни, з апарату свого чоловіка і попрямувала у маєток до Годзіли. Спочатку її не пускали, але настирлива дамочка дуже прохала аудієнції. І коли Гребенюк глянув на ті фото – захрипів, наче здихає.

– Де живуть, адресу знаєш? – без прелюдій гиркнув він. – І за що ж ти так сина ненавидиш, бабо?

– Він мені не син, шановний пане. Можу ще додати, що ця дівуля від нього вагітна. Як Вам така новина? – їдко посміхнулася Жур та розуміла, що каліці те, як серпом...

– Геть пішла! Адресу дізнаєшся – скинеш на телефон. Гурич, дай оцій свій номер. Хоча зажди. А чого ти приходила взагалі, щоб похвалитись? – важко дихав хворий Годзіла.

– Зовсім ні, шановний. Я дуже хочу їх смерті! Тому сподівалась домовитися про кілера... – відкрито бовкнула Ліна.

– Ще коли-небудь подібне ляпнеш і я тебе сам закопаю, навіть з цього візка не встаючи. Де вас тільки таких дурисвіток роблять? Сюди більше ніколи не приходь, бо не вийдеш. А на адресу я чекатиму, – покінчив з розмовою Гребенюк.

– Дякую Вам, дорогий пане! Розумію, як воно Вам болить. Я все зроблю й дуже сподіваюсь, що скоро ми всі будемо сумувати через передчасну смерть молодої родини, – наче знущалась відьма.

– Геть, кажу! Гурич, виведи цю потвору за периметр та женіть, якщо знову з’явиться, – розхвилювався гидкий дід і здавалося йому наразі терміново знадобиться медична допомога.

Та Ліну Жур такими словами не здивувати. Вона лише кланялась йому та бачила, як розлютила собі подібну гадину. Це її дуже надихало!

Розділ 26. Світло й темрява

Сьогодні Євген Топчій збирався на чергове побачення. Він виглядав дуже загадково й навіть змінив свою традиційну стрижку-шапочку на більш сучасну.

Схоже, що та симпатична дівчина, яка була свідком при реєстрації молодят-Лісогірів, дійсно припала товаришеві Артема до душі.

Поліна, так її звали, працювала вчителькою англійської мови у звичайній середній школі та була доволі мила й вихована, як для нашого часу. Звісно, благословення у свого названого брата Топчій не просив, але Лісогір весь час жартував над ним та давав тепер закоханому дієві поради.

Артем відпустив друга з офісу раніше й сам збирався додому. Він накупив вже всього зі списку, який написала йому Яна, але обов’язково ще візьме квіти, тільки ближче біля дому. Лісогір заскочив до свого Мерседеса й зірвався з місця та помчав, швидко як завжди.

Якась жінка вибігла зі свого авто, миттю натиснула сигналізацію й забралася до першого-ліпшого таксі.

– За сріблястим Мірином, будь ласка! – гиркнула вона перевізнику, але той не зрушив з місця. – Давай, кажу! Чого застиг?

– Дамочко, а Ви нічого не поплутали? Чого б це мені поспішати? Подвійний лічильник тоді поїду за Вашим бойфрендом, чи хто він Вам такий, – спокійно вимовив таксист.

– Та хоч потрійний, на! Ох, вже мені ці водії, – скрикнула Ліна, простягнула таксисту сотку баксів та вже ввічливіше додала: – Прошу тебе, рушай! Ну, загубимо ж його в цій каші...

Водій вправно вирулив на трасу й кивнув головою:

– Щоб я когось на дорозі загубив? Ну, Ви даєте, пані! Дякую звичайно. А він Вам хто, коханець? Щось замолодий!

– Поговори мені ще! Давай справа обганяй... – звикла керувати водіями Ліна.

– Ну, баби! Хто тебе так кермувати вчив? Поїду, як треба. Не загубиться твій юний член... – жартував немолодий водій.

– Кермувати мене вчив тато, років з семи. Я сама вже б давно дістала, так він як облуплений, знає мій автомобіль. А мені інкогніто треба наздогнати. Прошу тебе, не гальмуй, – вчепилася розмальованими нігтями в оббивку салону Жур та намагалася прослідкувати за Мерседесом пасинка, що майже зник з очей.

Звісно щасливому Артему було байдуже: чого за ним через пів міста преться один і той же автомобіль? Власне він його й не бачив. Зате неймовірно радісна Ліна Жур ще додала пів сотні водієві й вийшла на Академіка Заболотного та начепила на носа темні окуляри.

– Будеш знову за кимось ганятися – клич! Бачиш, не загубився твій юний коханець, а ти боялась! – пожартував таксист і зник, а Ліна притулилась до реклами й роздивлялась, як молодий Лісогір купує в кіоску великий букет рожевих троянд.

– Нічого, засранець! Скоро я буду носити квіточки на твою зі шльондрою могилку. Що ж ти, гад, додому не поспішаєш? – розмовляла сама з собою посеред вулиці Жур.

Та ось її бажання здійснилось, але не зовсім, бо як тільки вона зайшла у під’їзд та хотіла кинутися до ліфтів, її зупинив дуже схожий командний голос:

– Куди? Шановна, куди це Ви зібрались, питаю?

– Перепрошую, дуже швидко треба! – намагалась обійти консьєржку Ліна, але та наче стіна стояла перед нею та відступати не збиралася. Ліфт з Артемом вже поїхав нагору. – Прошу Вас, пропустіть...

– З якого це дива? Питаю: до якої квартири поспішаємо? – намертво застигла відповідальна дама. Ліна оцінила уповноважену персону та навіть не збиралась підкупати її. Це ж не перевізник! Така зроду не пропустить, ще й закладе...

– Вибачте, помилилась. Я вже піду. Щось мені недобре, – почала махати шарфиком, що прикрашав її шию мачуха та пішла геть. Адресу вона дізналась, а квартира їй власне ні до чого. Ніхто ж не буде мочити їх саме там, достатньо підстерегти біля під’їзду.

Відьма нетерпляче всілася на лавку й відразу набрала номер, котрий дав їй охоронець Годзіли та відправила повідомлення. Трохи почекала й натиснула виклик:

– Отримали адресу? Добре. На поверх мене клята консьєржка не пустила. Та думаю, якось розберетесь. Передавайте найкращі побажання своєму шефові. Удачі!

З неймовірно щасливою посмішкою Жур попрямувала до стоянки таксі. Тепер залишалось лише чекати, коли старий Лісогір почне вмиватися гіркими сльозами та добивати вже його.

Тим часом в орендованій квартирі, нагорі, Артем ніжно обіймав маму своєї майбутньої доньки. Він розкладав на полиці холодильника те, що купив, а пухкенька Яна стояла, з квітами в руках, вдихала їх пахощі та милувалася своїм хазяйновитим коханим.

– Як Ви, маленькі мої? – попестив Лісогір животик дружини, що наче гарбузик тихенько ріс. – Скільки разів сьогодні штовхались?

– Та я не рахувала. Котику, давай я тебе годуватиму, – пригорнулась до грудей Артема Яна.

– А знаєш, Яночко, здається Топчій теж взяв курс на серйозні стосунки. Сьогодні знову на побачення побіг. Такий урочистий став і загадковий, навіть смішний! – вийшов з ванної Лісогір та докладно витирав руки, щоб обіймати своїх дівчаток найчистішими.

– Тьомо, ну хто ж на щастя заслуговує більше, ніж Женька? Дай Боже і йому перепаде солодкий шматочок. Не все ж тобі в наших обіймах купатись. Ось... Швидше йди сюди! Вже вітається з татом, – схопила вона руку Артема й він дійсно відчув, як його маленька крихітка штовхає зсередини маму.

– Яночко, а воно тобі не болить? – стривожено запитав коханий.

– Ні, Тьомо! Нехай собі бігає. Це навіть прикольно. Там поки її дім і воно намагається з нами спілкуватися. Сідай, у мене в духовці сьогодні твоя улюблена страва, – нахилилася Яна до плити.

– Квіточко, прошу тебе, давай я сам. Не стій так близько біля гарячого. Я вже зрозумів, що там м’ясні рулетики з грибами. Аромат від них чутно на весь поверх. Ото вже заздрять мені сусідські чоловіки! Хоча мені всі на світі чоловіки можуть позаздрити, – звабливо обійняв дружину ззаду Лісогір і весь танув від щастя.

Розділ 27. Замах

Вранці над горизонтом піднялося яскраве вересневе сонце. Сьогодні напарники й названі брати збиралися привезти на Заболотного дитяче ліжечко, яке зробив на замовлення один золотих рук майстер. Дядько Євгена Топчія працював на фірмі, де виготовляли вироби з деревини. І коли племінник розповів йому неймовірну історію кохання своїх друзів, той сам запропонував виготовити для їх дитинки ліжечко, достойне красивих стосунків.

Звісно ще можна було почекати та Артем з Яною погодились. Талановитий дядько закінчив свій шедевр і сьогодні друзі привезли красу до двору на Заболотного. Вікна квартири, де жили молодята виходили на інший бік, тому Яна не могла бачити цих подій, але нічого. Коли хлопці зберуть вдома ліжечко докупи – вона буде дуже рада.

Друзяки підперли важкі вхідні двері під’їзду та вже почали заносити ближче до ліфта окремі частини. А сувора консьєржка їм не заважала. Вона навіть підвелася зі свого крісла й слідкувала за роботою чоловіків.

Ось Артем нахилився до причепа за черговою деталлю ліжечка, а повз автомобіль швидко проходив якийсь незнайомий чоловік. Він витягнув руку з кишені й у ній на сонці блиснула сталь. Євген був зовсім поруч та все зрозумів. Він довго не думав і просто прикрив собою названого брата від смертельного ножа, що потрапив прямо йому в груди.

Як досвідчений водій-далекобійник Артем теж володів блискавичною реакцією. Він миттю вдарив доволі важкою деталлю ліжечка нападника по голові. Той захитався і в падінні Лісогір ще раз огрів його по потилиці. Зловмисник впав лицем вниз та поки не рухався. А з грудей вірного друга вже лилася кров! Артем зірвав з себе сорочку, склав в декілька шарів та міцно притис до грудей Євгена. Потім однією рукою натиснув виклик швидкої й назвав адресу та причину.

– Гей, Іванівно, де Ви? Миттю сюди! – тепер кричав Артем до консьєржки. – Жеко, тихо лежи, не рухайся. Зараз допоможуть... І чого ти завжди лізеш попереду мене?

– Таке в мене призначення, Тьомо... Тебе, дурня, рятувати... – почувся його тихий голос.

– Прошу, не відключайся! Он їдуть уже коновали. Не заплющуй очей... Дивись на мене, брате! – притискав повністю мокру від крові тканину Лісогір й підсвідомо молив Бога: не забирати до себе його найкращого друга.

З під’їзду вибігла та смілива дама, що не пропустила падлюку Жур через свій пост. Вона встигла десь взяти довгий рушник, підскочила до нападника й міцно та абсолютно спокійно зв’язала йому руки. Той майже прийшов до тями та намагався вивільнитись і підвестись, але бабця була бойова. Вхопила з причепа якусь дерев’яну частину ліжечка й гримнула:

– Лежи, наволоч, бо наразі як гахну, то жодний лікар не збере вже докупи твоєї дурної голови!

Слава Богу почулися звуки сирен швидкої та у двір заїхала медична допомога. Лікар вискочив і, побачивши скривавленого чоловіка, закричав до напарника:

– Ноші, Толику, ноші. Він ледве живий! Що тут сталося? Знову розбірки між сусідами? І чому Ви, без ножів, не можете просто поматюкатись?

Саме так медик зрозумів ситуацію, але це неважливо. Далі все відбувалося немов у тумані. Євгена завантажили у швидку й хотіли везти, але Артем попросив консьєржку залишитися з нападником та дочекатися на поліцію. Вона ж була майже свідком, а сам забрався до швидкої й не відпустив би руку Женьки ні за що в світі.

Так, він пам’ятав, що нагорі в чужій квартирі на них чекає його вагітна дружина, але ж це не навала ворогів! Тому Артем прийняв рішення їхати до лікарні з другом, бо той прикрив його від вірної смерті. Хто й навіщо це зробив наразі було зовсім несуттєво. Тепер важливо тільки одне: щоб Топчій жив! Далі вони розберуться.

А Женька виглядав дуже погано. Лікарі щось там вливали, слухали, говорили, а Лісогір продовжував товкти в голові лише одне: «Боже, зроби, щоб він вижив!»

У лікарні Євгена відразу забрали до хірургії на стіл і він ще залишався живий. Дівчина-медсестра принесла Артему медичну накидку. Але Лісогір до пояса був в крові друга. Він набрав консьєржку.

– Лідо Іванівно, що там у Вас? Поліціянти вже були? Де той гад, що мого брата покалічив? – тремтячим голосом запитав він.

– Все добре, Артеме. Приїхали, запакували, у мене свідчення взяли та й повезли до себе. Я записала для Вас усе на папері. А що там з Вашим братом? Я не знала, що він Ваш брат, – наговорила купу всього Іванівна, а в Артема страшенно розколювалась голова й виступили сльози.

– Дякую, Іванівно! Ви дуже сміливо себе вели. А Женька? Він мій брат по життю, але кращий ніж по крові. Ми з ним і не в таких колотнечах були... Я знаю, що він виживе! А до моєї квартири ніхто не приходив? – обережно поцікавився Лісогір, бо підозрював: звідки дме той смертельний вітер.

– Та яка тут сміливість? Я ж колись, від громадськості, ходила з міліцією на чергування містом. Отам інколи випадки були! А цей паскудник навіть не сперечався, відразу до їх машини поліз. До Вашої оселі, не переживайте, ніхто не підійде. Я правильно Вас зрозуміла? – запитала бойова бабця.

– Правильно, Іванівно. А ще, коли моя Яна буде кудись іти, що хочете робіть, але не випускайте. Скажіть, нехай у квартирі сидить. Зараз я зателефоную батькові й він до неї під’їде. Бо мені тут можливо прийдеться заночувати. Поки не скажуть, що з напарником все буде добре, я звідси не вийду, – навіщось пояснював зайве консьєржці Лісогір.

– Зрозуміла, Артеме. Тата я Вашого знаю, пропущу. А що з тими речами робити? Я ж їх сама не донесу, – виходить інколи сторонні люди бувають набагато добрішими за тих, хто офіційно вважається ріднею. І це, на жаль, теж життєва істина!

– Іванівно, я Вас дуже прошу погуляйте трішки біля під’їзду. Батько приїде та все до квартири занесе. Дякую. З мене торт і квіти. Ви просто неймовірна!

Артем не встиг зателефонувати батькові, як до операційної чомусь швидко побігли медсестрички та лікарі. Лісогір перегородив дорогу одному з чоловіків у формі та молив:

– Що скажіть, заради Бога! Йому гірше? Я не зможу цього простити собі... Він взяв на себе мій ніж...

Але лікар мовчки відсторонив Артема вбік й тихо відповів:

– Пане, не заважайте працювати! У нас там шість столів і на двох з них – майже приречені.

Лісогір перепросив і набрав батька. Він коротко пояснив, що й до чого, та дуже прохав не говорити тій страшній відьмі ані слова і якнайшвидше їхати до Яни.

– Добре, сину. Скоро буду. Я недалечко від Вас, в дорозі. А що з Топчієм? Він живий? – добивав запитанням Артема.

– Тату, відчепись! Прошу тебе, їдь охороняти мою родину. І занеси додому те ліжечко, нехай йому грець. Яні нічогісінько не кажи, просто щось придумай.

– Придумати? Для Яни? Як ти собі це уявляєш, сину? Вона ж у тебе пройшла таку біду, що розумніша за більшість жінок світу. Та не переживай, я справлюсь! Будемо чекати на добрі новини. Я вже майже на Голосіївському проспекті, – зітхнув Лісогір-старший та підсвідомо теж розумів, що все це відбувається зовсім не випадково.

Розділ 28. Буде жити

Поліна примчала до відділення як тільки Артем їй сповістив. Вона заскочила така збурена й нещасна, зовсім не тамуючи жіночих сліз:

– Господи! Чому? Він же казав, що хоче бути зі мною, а сам...

Дівчина ридала біля стіни й Артем наразі не знав: казати їй ту дурну кіношну фразу: «На його місці повинен бути я...» Чи ні? Краще вже потім. Тепер залишалося найстрашніше: чекати. Чого кажуть, що тяжко ще й наздоганяти? Яка дурня! Можливо й так, але немає нічого страшнішого, ніж стояти отут живим-здоровим та картати себе за те, що дуже рідна й смілива людина прикрила собою від біди й тепер бореться наодинці зі смертю. Чому? Адже вони раніше завжди все робити разом. Це несправедливо!

– Поліно, він Вам освідчився? – знову спробував щось інше, крім добивати себе думками, Артем.

– Так... Ми з Жекою хотіли подавати заяву до РАЦСу, а тут оце... Господи! Я не можу повірити. Він ще зранку мені телефонував та жартував, що спочатку допоможе Вам ліжечко скласти, а потім замовить для нас...

Дівчина продовжувала битися об стіну й Артем не витримав. Вперше, після зустрічі з Яною, він обійняв іншу жінку. Просто не міг дивитися, як ця нещасна тулиться до холодного бетону й не знає: як повернути до життя свого коханого?

Лісогір навіть не сподівався, що у цих двох так швидко розгуляється серйозний роман. Бо Женька нічого не розповідав. Таке було вперше у житті, щоб він від товариша щось приховував? Значить, точно це справжнє! Ось тільки не подумав та прикрив, а себе бідолашний занапастив...

Якось раптово відчинилися ті страшні сірі двері. З них вийшов дядько у стандартному хірургічному одязі й на його грудях були плями крові. Та він на це не звернув ніякої уваги, тільки зітхнув і стомлено вимовив:

– Буде жити Ваш товариш. Наразі можете йти по домівках. Завтра його побачите. А хто йому рану затискав? Ви?

– Так, – однозначно кивнув Лісогір.

– Добре зробили. Крові він втратив багато, але Ви його врятували. Молодець!

– Дякую, лікарю. Врятували його Ви й це головне. Просто ми одне без одного жити не можемо. До речі кров у нас однієї групи. Я хочу здати, – рвався в бій Лісогір.

– Хочете? Здасте. Але не зараз. Ви себе бачили? Голий і весь у крові. Зайдіть у нас вмийтеся та купіть собі в холі щось накинути. Потім – відпочивати. Все буде добре! Ще поживете в одному світі. Я тільки не розумію: хто його так? У нього були вороги? Хоча це вже не наші питання. Ідіть-ідіть! – наказав хірург.

Інтелігентна дівчина намагалася сперечатись, але медик був невблаганним і вони пішли. Тим більше, що вдома на Артема чекала схвильована та перелякана Яна, а їй це категорично заборонено. Лісогір зробив, як порадив лікар і скоро вже був під будинком на Заболотного. Він виконав обіцянку та приніс сміливій бабці квіти й тортика. Здавалося в будь-якій ситуації, наполовину сирота, міг виглядати врівноваженим.

Він просунув подарунки до віконця:

– Тримайте, це Вам. Дякую за допомогу, Іванівно. Що там, мої вдома?

– Так, Артеме. Все добре. Тато з Вашою дружиною не виходили. Я б не випустила, навіть якби просились. Ось записала для Вас поліційне відділення, куди того відморозка повезли. Вони взяли наші з Вами дані та казали, що будуть викликати. За гостинці дякую, але не варто було. Це ж моя робота: допомагати пожильцям. А як Ваш товариш, живий? – схвильовано запитала бабця.

– Слава Богу, так. Лікар сказав: буде жити! На сьогодні це головне. Ще раз спасибі Вам, шановна. Піду до родини. Колись мені здавалося, що в мене є лише він – той що наразі бореться за життя. Та поступово, саме з його допомогою, в мене з’явилася щаслива родина. Я перед ним в неоплатному боргу! – навіщось сповідався Лісогір та потягнув зморені ноги до ліфта.

Яна була заплакана й кинулась до Артема в обійми так, наче в лікарні рятували його:

– Тьомочко, але ж вони приходили по всіх НАС! Твій тато не хоче мені вірити, а я це відчуваю. Не вийшло довго ховатися від гада. Тепер Гребенюк нам життя не дасть...

Артем пестив її в своїх обіймах та розумів, що Яна скоріше за все, права. Він мовчки дивився в батькові очі й запитував поради. Але той лише кивав головою та знав, що прийдеться в усьому докладно розбиратись.

– Добре, хороші мої, я вже поїду! Вам треба відпочивати. Тяжкий був день. Яночка зморена та й тобі, синку, перепало. Не проводжайте! Завтра будемо думати: куди вас перевезти, – дбайливо промовляв Лісогір-старший. Тепер він завжди був таким.

– Дякую, тату! Ти дуже допоміг. Я страшенно боявся за Яну, бо не знав: чого ще чекати? – щиро зізнався Артем.

– Так. Гірше за все, коли не знаєш: звідки вдарять? І все одно, Яночко, намагайся триматися спокійніше. Моя внучка, вона ж не винувата, що у дорослих багато проблем. Обіцяєш? – до невпізнаності змінився старший Лісогір.

– Обіцяю, тату! – вирвалося у Яни, а Валентин Наумович як почув, від щастя аж закляк.

– Бачиш, малий, у мене тепер і донька є! Смілива та неймовірно гарна. Все, я пішов. Замикайтеся на всі замки! – навіть у такій скрутній ситуації радів за оновлену родину старший Лісогір.

Артем зачинив за батьком двері та тільки наразі побачив, що його штани теж у крові товариша. Він миттю скинув їх і попрямував до ванної кімнати:

– Яночко, ти лягай відпочивати. Я змию сьогоднішні страхіття та відразу прийду до тебе.

– Не хочу! Ти мийся, я постою поруч. Тьомо, я сьогодні злякалася більше, ніж будь-коли. Тварюка прислала когось за нашими життями, а підставився Женька. Господи, допоможи йому! – тяжко зітхнула майбутня мама та пестила свого гарбузика обома руками. – А як Полінка, тримається?

– Так! Вона примчала, перелякана до смерті. В ній я бачив тебе зі сторони, якби це сталося зі мною. Знаєш, Яночко, у них справді Кохання. Казала, що збиралися до РАЦСу, але Топчій як завжди мене прикрив... Та нічого, лікар каже, що з ним усе буде в порядку. Прогнав нас звідти. Ну, й робота у них! – взяв рушника Артем та почав розтиратись, а Яна дивилася на нього такими збудженими очима, що Лісогір не витримав:

– Я кохаю тебе й до нестями хочу... Можна мені побути дуже близенько?

– Так! – взяла його за руку дружина й повела до ліжка в одязі Адама. Вже в постелі Артем солодко впився в жадані вуста та обережно пестив шовк коханого тіла... Яна важко дихала і скоро повернулась до нього спинкою та сама взяла всередину його плоть.

Вона звабливо стогнала й легенько прогиналась, а Лісогір дихати боявся, бо вже кілька днів чекав на оці блаженні миті. Вагітна Яна стала ще палкішою коханкою, але ж здоровий глузд підказував трохи стримуватись. Мабуть, через сьогоднішні гострі переживання вона була неймовірно збуджена й отримала кілька бурхливих оргазмів, допоки щасливий Лісогір не заповнив її гарячим сім’ям. При вагітності звісно є деякі складнощі у виконанні нестримних бажань, але є й неоціненна перевага – можна скільки завгодно наповнювати кохану своїм теплом...

Розділ 29. Новини дня

Підлікована коханням родина Лісогірів, прокинулась від телефонного дзвінка. На годиннику була восьма ранку. Артем взяв телефон:

– Тато зранку переживає. Скоріше за все й не спав через нас. Доброго ранку, тату!

– Доброго, Тьомо! Я радий, що в тебе бадьорий голос та в нас нова біда...

– Яка ще, тату? – підвівся на ліжку Артем та ніжно попестив Яну по голові й закивав, щоб не боялася, бо її прекрасні очі вже були наповнені новим жахом.

– Ліну щойно поліція забрала. Сказали, що підозрюється в замаху на вас... Такого я навіть не припускав! А тепер думаю, що це може бути правдою. Останнім часом вона зовсім неадекватною була. Якщо виявиться, що дійсно так – куди мені з сорому подітися? Рідного сина... От чума!