Влада Клімова - Найдорожчий скарб, Влада Клімова

Тіні було страшно й вона тремтіла, бо мама завжди лякала страшилками про грубих і нахабних чоловіків. Але боятися було дещо запізно й тому дівчина тихо відповіла:

– Я готова на муки з тобою. Ще в тому вальсі я відчула, що це між нами обов’язково станеться... А-а-х! – зойкнула вона й ослабла під ним. А блаженний від насолоди Гнат завмер і попросив:

– Пости за незграбність. Але тепер ти моя навіки. Кохаю єдину в світі! Нікому не віддам, ніколи, – він тихо цілував її личко та зовсім не рухався, щоб дати обом зрозуміти величність дива. І хоч його переповнювали шалені бажання, досвідчений чоловік нізащо не завдав би їй страждань.

Гнат спробував неквапливі, майже непомітні рухи та згорав від гострої насолоди. Під ним народжувалась його майбутня жінка, що стала найріднішою на землі. Саме про таку красуню він мріяв з того часу, коли хлопчики починають про це мріяти. А вона вслухалась у власні відчуття й не жалілась та здається теж отримувала першу втіху. Щоб не травмувати її більше Гнат хотів вийти, але Тіна його зупинила:

– Ні, не покидай мене. Я хочу, щоб ми були разом...

– Господи! За що я нагороджений таким неземним дивом? Тіночко, ти переписала моє життя заново, з чистої сторінки. Твоє світло подарувало мені інший світ, за який я дякуватиму тобі до останнього мого подиху. Ти найдорожчий скарб у моєму житті і я берегтиму його довіку. Я кохаю тебе так віддано й гаряче, що не вмію сказати про це, – Гнат розумів, що від незвичної близькості та власної чуттєвої промови зараз вибухне.

Такого з ним ще зроду не бувало. Інколи, з байдужою його спортивному організму жінкою, він міг триматися хоч годину. Але наразі, з гучним стогоном, чоловік вирвався назовні й запульсував від неймовірного блаженства... З ванної кімнати він повернувся піднесеним та гордим, що заповітна мрія здійснилася!

– Я не вмію так красиво говорити, але дуже рада, що дочекалася тебе. Гнате, ти добра й світла людина і мені не страшно за наше щастя. Я більше нічого не хочу, – сказала вона, примостившись в його обіймах.

– А я страшенно багато хочу від нашого щастя! – зізнався знесилений задоволенням чоловік. – Нескінченно багато хочу й вірю, що все здійсниться.

Розділ 22. Зізнання

Десь в коридорі, в сумці Тіни, забринів телефон.

– Прошу, відвернись! – попросила вона й накинула на себе футболку Гната та пішла відповісти. – Так, мамо...

– Доню, де ти? Ніч надворі, а вона десь лазить! – невдоволено бубніла Юлія Павлівна з трубки.

– Не хвилюйся, мамо. Я у Гната вдома.

– Що?!! Навіщо ти туди поперлася? Тобі мало історії Тані, повторити хочеш? – перейшла на крик жінка.

– Заспокойся, мамо, все добре. Лягай спати, я не прийду до ранку, – блаженно посміхалась та ще відчувала його у собі дівчина.

– Не смій, Тіно, не смій! Господи, навіщо я викликала тебе на той клятий корпоратив? Де він взявся на наші голови? – билася в істериці зраджена колись коханим Джулія.

– Пробач, мамо, та не всі люди однакові. Ми з Гнатом дуже кохаємо одне одного. Він неймовірно порядна людина й нізащо мене не скривдить. Все, матусю, лягай сьогодні без мене. Виросла твоя донька і безмежно щаслива. Добрих тобі снів!

Гнат був вихованим і хотів би не слухати, але ж Тіна знаходилася на відстані однієї кімнати, а закривати вуха подушкою було б дивно. Тому він лежав у власному ліжку й, заплющивши від щастя очі, слухав як його новонароджена жінка захищає їх Кохання перед власною матір’ю.

Тіна сходила до ванної й повернулась в його обійми.

– Все в порядку? – лагідно заглянув Гнат у її сяючі очі.

– Це ти про що? Про мене чи про маму? – уточнила красуня.

– Звісно про тебе, – натякав чоловік на її нещодавно «травмоване» тіло.

– Думаю, що так. Зі мною це вперше, але дуже добре, – заспокоїла його дівчина.

– Я радий. А що з мамою? Вона не хоче, щоб я був твоїм чоловіком? По-моєму, я їй відразу не сподобався, – приголубив Тіну ображений Гамаюн.

– Ні, Гнатку, це зовсім інше. Її симпатії до тебе тут ні до чого, – ніжніше притулилась до нього Тіна.

– Як ти мене назвала? – здригнувся його красивий голос.

– Тобі не сподобалось? Тоді я не буду, – жартувала юна жінка й відчувала його піднесеність.

– Страшенно сподобалось! Так у дитинстві мене називала мама, – зізнався Гамаюн.

– Пробач, якщо не можна, та я спитаю. А де зараз твоя мама? – блаженно пестила Тіна щокою його сильні груди.

– Сподіваюсь, що на небесах, разом з татом. Мені було десять, коли вони загинули в автокатастрофі. Тато працював директором будівельного холдингу. Казали, що то замовне вбивство, та яка різниця? Не стало найдорожчих мені людей і всього, чим я жив. А далі, звісно, дитбудинок, – сумно відкривав Гнат душу коханій.

– Так ось чому ми такі споріднені? – вирвалось у Тіни, бо вона вже не хотіла таїти від нього зовсім нічого.

– Тобто? – не зрозумів її Гамаюн.

– Добре, Гнаточку. Давай я по черзі відповім на всі твої запитання. Ось ти запідозрив, що не подобаєшся моїй мамі. Але справа не в тобі. Колись давно один гад зробив їй дуже боляче. Вона кохала його неймовірно, а він виявився одруженим. А коли подарував мамі дитинку, змусив її зробити аборт. Так вона залишилась без дітей. Поїхала за кордон на заробітки, а як повернулася - почала тут бізнес та з притулку взяла мене.

– Господи, то ви з пані Джулією не рідні? А я не міг зрозуміти. Обидві такі прекрасні, але зовсім різні, – ще ніжніше обійняв чоловік свою долю.

– Так, мені було близько двох рочків, коли мама взяла до себе. З того часу ми найрідніші. Вона оберігає мене від усього, наче тигриця. Ось зараз страшенно злякалася, що я повторю її долю.

– Ніколи в житті ти не повториш її долі. Я швидше помру, ніж зроблю тобі боляче, – цілував Гнат пухнасте волосся.

– Але ж сьогодні трішки зробив, – пожартувала Тіна.

– Вибач, мій скарбе, я не хотів! Не слухай мене, бо страшенно хотів і тепер до божевілля щасливий, – тепер цілував він її личко та відчував, що знову втрачає терпіння.

– Так, я спочатку боялась. Але ти неймовірний і можеш робити зі мною що завгодно, це солодко.

– Дякую, маленька. Я тебе дуже кохаю і мені солодко, – продовжував чоловік свої щирі зізнання. – А можеш повторити те, що сказала телефоном мамі?

– Про те, що всі люди різні? Чи, що ти мене не скривдиш? – загравала Тіна.

– Ні! Потім, інше...

– Можу й хочу! Я кохаю тебе, як нікого у світі та немає за мене щасливішої на землі.

Розділ 23. Солодка ніч

Вже почалася нова доба, а вони все ще не могли надивитись одне на одного та повірити в те, що відбулося.

– Коли ти сказала мамі, що будеш у мене до ранку, я був від щастя на небесах і разом з тим гірко жалкував, що тільки до ранку. Чому не все життя, чому не сто життів? Я більше не відпущу тебе від себе. Просто боюсь. Не покидай мене ніколи, – говорив своїм неповторним голосом Гамаюн і дівчині здавалося, що вона дійсно в казці.

Заможна і владна людина, яку вона зустріла в «Дніпровських зорях», тут з нею, він здавався дитиною та весь сяяв. Гнат обережно пестив її шовкове волосся й Тіна відчувала у себе в животі, наче хтось шкрябає лапками. Дихання обох прискорилось, а погляди стали серйознішими. Не в змозі більше стримувати бажання, вони заглянули одне одному в очі.

– Так! Хочу всього, що ти, – почув наче уві сні він.

– Але ж я нічого не спитав...

– Я чую твої бажання без слів, бо вони й мої також, – збуджено тремтіло в його руках красиве шовкове тіло. Окрилений її згодою, Гнат вивчав його тихими цілунками, аж доки не опинився між дівочих стегон.

Взаємний блаженний стогін підтвердив чарівність миті й Тіна зрозуміла, що більше не повернеться додому. Вона провалилась в такий неповторний сон гострих відчуттів, де вже не було місця думкам, залишились лише живі природні інстинкти. Її поглинуло божевільне кохання до людини, яка дарувала їй щось неземне й незрозуміле, але таке, без чого жити вона вже не зможе...

Раптом у тому позаземному світі дівчина відчула, як на неї котиться величезна невідворотна хвиля. Вперше у житті вона тужилась і завмирала, наче боролась з новою невідомою їй силою. Та через кілька таких нападів скрикнула й забилась у своєму першому, неймовірно солодкому оргазмі, який стався під Його вустами. Гнат ще кілька хвилин блаженствував над нею, а вона плакала й здригалась під його обережними губами.

– Що зі мною? Я не знала, що можу... бути такою... – поривчасто шепотіла вона.

– Ти найчуттєвіша у світі жінка і наше кохання не матиме меж серед світів. Я марив саме такою і Бог дав мені тебе. Перед нами ще стільки незвіданого блаженства, мій найдорожчий скарбе. Моя кохана, найсолодша німфа. Дякую тобі!

Голова чоловіка йшла обертом та він повернувся до її личка тим же шляхом, яким спустився й примушував Тіну здригатися.

– Не треба більше, я зараз помру... – ніжно попрохала вона.

– Ні, я наповнив тебе своєю любовною отрутою і ми будемо жити й кохати вічно, – відповів їй Гамаюн.

І хто б міг подумати, що під тією ідеально зав’язаною краваткою криється такий чарівний коханець? А може він і сам раніше не знав усіх своїх талантів та відкривав їх тільки для неї - жінки своєї мрії?

– Гнатку, я хочу бачити очі, що звели мене з розуму в першу мить і ті, що побачу востаннє перед смертю, – потягнула його до себе Тіна.

– Моя єдина, та не буде в нас смерті. Колись ми перейдемо в інший вимір і залишимось разом назавжди. Тепер я в це вірю, – піднявся над нею Гнат і вони стали одним цілим. – Може не треба?

– Треба, мій чаклуне. Повтори все, як було, – попросила маленька жінка і Гнат розумів, що від такого збудження вона вже не відчує болю.

– Але все повторити не вийде! Дещо буває лише раз у житті дівчинки. Та я постараюсь не осоромитись, – розцвів таємничою усмішкою чоловік й тихесенько підкорював її крихітне вогняне лоно.

Він хотів бачити всю її насолоду й відсторонився та застиг у зелених вогнях, що танули в ньому. Від захоплення чоловік тільки похитав головою й спантеличено запитав:

– Як ти знаєш, чого я хочу?

– Ми одне ціле, навіщо питаєш? О, Господи... Воно знову оживає в мені, – відчула Тіна нову хвилю, що накопичувалась всередині та забилась в наступному, могутнішому оргазмі, тепер від ніжного злиття їх споріднених тіл.

Коли вранці вони прокинулись, сплетені обіймами Гнат зрозумів, що добряче проспав на роботу. А ще навіки повінчався коханням зі своєю єдиною жінкою на землі. Він блаженно тулився до свого щастя, пестив її скуйовджене волосся та зробив серйозний висновок:

– Дякую тобі, моя прекрасна Кохана! Я навіть не уявляв, якою солодкою буде наша перша ніч. Але тепер вони всі будуть саме такими.

Розділ 24. Я батько

У студентки Києво-Могилянської академії Тіни Лагоди, після успішно зданих заліків, почались зимові канікули. Але крім звичних навчальних іспитів Тіна здала ще один, найважливіший у своєму житті екзамен - стала щасливою жінкою. Нехай трішки з запізненням, але у її світ увірвалось величне Кохання.

Та й гендиректор «Кращих інвестицій» навіть в темну пору доби міг не вмикати світло в кабінеті. Своїм виглядом він затьмарював сонце. Рідний колектив не міг зрозуміти: чому після спортивної поразки бос повернувся таким щасливим? Тільки одна співробітниця здогадувалась про справжні причини неймовірного сяйва. Гамаюн добре вмів підбирати кадри. Його помічниця нікому не сказала про дівчину з корпоративу, що потім шукала його.

І вдома Юлія Павлівна вмовляла доньку опам'ятатись, але Тіна на всі нотації відповідала лише:

– Кохаю Його єдиного в світі! Мамо, я блаженствую з Ним і не залишу навіть на мить...

Потім дочка зібрала валізу речей та попрохала маму не перейматись. Гнат запропонував Тіні допомогу, але вона розуміла, що не хоче наразі бачити двобій найрідніших людей.

Успішний фінансист давно забув про синці та про бокс й лише марив швидше ввечері повертатися додому, щоб утопати в її обіймах. Ті таємниці, що відкривалися цим закоханим у ліжку, нехай береже Господь...

Якось осяяний ненормально блаженним поглядом гендиректор, почув від секретарки наступне:

– Босе, до Вас прийшов Терентій Олексійович Пасюк. Тут кілька відвідувачів до Вас бажають, але пан Пасюк говорить, що в нього термінова справа.

– Проси! – однозначно відповів Гамаюн. – І приготуй нам, будь ласка, дві кави без цукру.

На дверях з’явився вчитель і наставник Гната, ну й звісно батько дурнуватої Оливки. Гендиректор ввічливо підвівся та пішов йому назустріч. Він чемно подав Пасюку обидві руки й запросив до столика з кріслами.

– Дякую, Гнате! Та краще поговоримо за твоїм робочим столом. Мені так буде зручніше, – сказав Терентій Олексійович і Гнат зрозумів, що розмова буде неприємною. Мабуть, Олівія вже кудись вляпалась. От халепа!

– Будь ласка, як Вам зручніше, – показав Гамаюн на перший стілець та сів у своє директорське крісло. Зайшла секретарка з кавою й почула: – Дякую, Катю. До мене, якийсь час, ні душі!

– Ти маєш дуже гарний вигляд, Гнате. Олівія казала, що під час вашого співіснування у тебе з’явилась інша жінка. Тепер я бачу, що це правда. Бачу, що ти щасливий. Але мене більше цікавить власна дочка, бо після вашого розриву вона стала просто неадекватною.

– Терентію Олексійовичу, я дійсно винен, але тільки в тому, що дозволив Олівії переїхати до мене. Ми ніколи б не змогли бути парою і Ви це розумієте, як ніхто інший. Я не кохав її жодного дня, але й жодного разу не зрадив. Інша жінка дійсно є. Її я кохаю більше за життя та мрію бачити своєю дружиною. Я не буду питати, що саме відбувається з Олівією. Спитаю інакше: чим я можу Вам допомогти?

– Все як я навчав: чітко, ясно, щиро... Дуже шкода, що ми ніколи не зможемо породичатися. Як нормальна людина, я радий за тебе, Гнате. Але ж я батько! І тому повинен думати про власну дитину. Ти не питав та я скажу: тепер вона знайшла друзів серед наркоманів і я зобов’язаний врятувати її від смерті. Тому виймаю свої кошти з твого фонду та їду з нею поки до Німеччини, буду лікувати. Зірватися з дому та ще з хворою дочкою - це великі затрати. Вибач, гендиректоре! Збирай раду, будемо прощатися.

Цього щасливий Гамаюн не уявляв навіть у страшному сні! Для фінансової установи, яку він очолював то був майже нищівний удар. Гнат завжди чекав якихось коливань, з боку невеликих інвесторів. Але залишитись без третини фонду - для фірми майже катастрофа. Тим більше, що він сам планував скоро одружитись і взяти деякі позики.

Гнат не просив часу на роздуми. Він мовчки опустив свій яскравий погляд і тихо відповів:

– За все в житті треба відповідати. Я розумію і зроблю, як Ви просите.

– Пробач, синку. Це не кара й не відплата. Як ніхто, я розумію, що роблю з твоєю конторою, але не маю іншого виходу. Зателефонуєш, коли будете готові. – Потім сумно подивився на Гната й додав: – Вітаю, що знайшов своє щастя й щиро вірю, що ти обов’язково викрутишся.

Розділ 25. Різдво

В давнину чомусь вважали, що наша Земля пласка. Потім багато відомих та невідомих вчених доводили, що планета має форму кулі й обертається навколо Сонця. Але тепер з цими поняттями ніхто не сперечається. Мало того, з обох боків блакитної красуні живуть собі мільйони людей. Вони багато подорожують та звісно спілкуються різними мовами.

Взагалі подорожі - прекрасна річ та інколи, в процесі, стаються дивні й навіть жахливі випадки. У когось губиться багаж чи цінні дрібнички й починається пошук. А найстрашніше: це коли батьки у своїх мандрах гублять діточок. Малі розчиняються в «мурашниках» аеропортів, вокзалів чи торговельних центрів по всьому світу. Вбиті горем предки, починають рити землю в усіх напрямках та довго не втрачають надію знову побачити й пригорнути до серця своє чадо. Але буває, що проходять десятиліття, та чадо так і не повертається до рідні.

Саме така трагедія сталася й з молодою американською родиною Мартіном та Емілі Россами, які прибули на запрошення європейських родичів відсвяткувати Різдво й показати свою новонароджену донечку. Тільки не встигла рідня сісти за святковий стіл, адже прекрасна дівчинка Россів зникла в аеропорту Відня майже миттєво. І як вони не шукали, дитина наче крізь землю провалилася. Йшли роки, горе не забувалось, а надія знайти дочку танула, наче льодовик під сонцем.

Знову настало Різдво. Це свято викликало у Россів традиційну піднесеність, але горе двадцятирічної давнини не давало відчуття справжнього свята. Звісно ж Емілі вже накрила святковий стіл та поставила на нього індичку. А Мартін прикрасив дім і двір сотнями різдвяних вогнів. До них прийшли друзі й почалося свято. Ось Мартіну хтось зателефонував. Він проніс вибачення та вийшов до передпокою.

– Merry Christmas, містере Росс! – почув Мартін голос приватного детектива, з яким був знайомий багато років.

– І Вам веселого Різдва, Джоне! – відповів чоловік. – Щось сталося чи Ви просто з привітанням?

– Та дещо таки сталося, Мартіне. Я ще сам не дуже в це вірю та й Вас не хочу даремно подавати надію, але мій колега з Дрездена прислав дивне повідомлення. Запевняю Вас, що воно зовсім не схоже на різдвяний жарт. Зараз я перекину Вам фото та зізнання однієї давньої віденської аферистки, яка перед смертю в камері наговорила на диктофон їхнім слідчим багато зізнань. Вона стверджує, що двадцять років тому, саме вона викрала в аеропорту Відня вашу донечку. Перепрошую за такі гіркі подробиці.

– Нічого, Джоне. Чекаю з нетерпінням! – випалив чиказький бізнесмен Мартін Росс і застиг в очікуванні. Скоро в телефоні з’явились кілька повідомлень і сивий чоловік, щоб вкотре даремно не турбувати бідолашну дружину, вийшов на вулицю. Він по черзі відкривав вислані документи й коли побачив фото дівчинки, навіть сів на ґанок. Воно було старе й нечітке та звісно багато разів відзняте різними гаджетами, але на батька дивилась його крихітна донечка. Саме це фото пара зробила перед вильотом до Відня. Тоді Ешлі було лише пів року...

Він прослухав зізнання старої злочинниці та воно не дало зовсім ніякої користі. З перекладу було зрозуміло, що вона то плакала, то лаялась, то жалілась на пропаще життя, але ж нічого конкретного почути так і не вдалося.

Містер Росс знову набрав старого товариша й подякував йому за звістку та подумав, що Санта, вирішив подарувати дивну передноворічну суміш казки й горя в одній святковій панчосі...

– Джоне, я щиро вдячний Вам за невтомну роботу. Так, це дійсно фото нашої крихітки, але як знайти її двадцятирічну серед світів? Адже наша маленька Ешлі може бути де завгодно: від пісків Персії до снігів Арктики. А може її вже й на світі немає? – тяжко зітхнув знедолений батько та вирішив нічого не говорити дружині.

– Ой, що Ви таке кажете, містере Росс? Надія помирає останньою, а Ваша живе й досі. Тому, якщо вже австріяки та німці вийшли хоч на якийсь слід Вашої дівчинки, точно копатимуть далі. Перепрошую за такі неясні подробиці, але ж наразі хоч щось. Тримайтеся, будемо на зв’язку. Веселого Різдва!

Чоловік знову відкрив туманне фото доньки в телефоні й обережно попестив екран. Його змучене болем серце знову стислося, але він почув, що з передпокою до нього наближається Емілі й миттю закрив повідомлення.

– Мартіне, ти з глузду з’їхав? Чого тут сидиш та дивишся на зорі? Я вже індичку порізала, вино налите, камін палає й містер Еванс не може дочекатися поки виголосить свій традиційно довгий тост, а ти нас всіх затримуєш. Геть з холодного ґанку до господи! – весело накричала на чоловіка місіс Росс та силоміць запхала в будинок. Потім хазяйновито поправила різдвяний вінок й причинила за собою двері.

Позділ 26. Погана звістка

Кожного року, на новорічні канікули, Юлія Павлівна заохочувала свою доньку різноманітними подорожами. Упродовж року вона відкладала грошенята, щоб на новорічні свята побувати з Тіною в різних куточках світу.

Якось Новий рік вони навіть зустріли в Дубаї, в гостях в однієї з найуспішніших моделей пані Джулії, що вийшла заміж за арабського шейха. А вже на деяких гірськолижних трасах Карпат цих красунь добре знали й чекали наступного року.

Але після фатального корпоративу в «Дніпровських зорях» життя пані Лагоди зазнало невиправних змін. Так завжди говорять, коли все погано. Хоча в такій ситуації Юлія Павлівна повинна була лише радіти, що її дочка блаженствує від щастя з гарним чоловіком. А при згадці про шлюб Тіни й Гната вона взагалі ставала схожою на зголоднілу пантеру. Тому Тіна любляче прохала коханого: трішки почекати.

Жити без доньки жінці було сумно й незвично. Кожного дня вона не зводила очей з телефона. Тіна не забувала маму й систематично спілкувалася з нею. Ось і наразі Юлія Павлівна їхала з агенції додому й настирливо зиркала на айфон. Він покірно забринів, але то була не Тіна. Бізнесвумен звикла до гарнітури й вільно розмовляла за кермом.

– Слухаю Вас! – відповіла пані Джулія.

– Юлія Павлівна Лагода? – спитав суворий чоловічий голос.

– Так! З ким маю честь? – традиційно, наче робот, відповідала всім незнайомцям вона.

– Моє ім’я Вам нічого не скаже, але посада - так. Я телефоную з офісу соціально-правового захисту дітей-сиріт. Звати мене Іван Ващук і я хотів би викликати Вас для розмови до нашого офісу.

Юлія Павлівна здивовано посміхнулась та впевнено поцікавилась:

– А з якого приводу викликаєте? У мене працюють дорослі моделі, а ще я свято дотримуюсь законності. Це якась помилка, пане Ващук.

– Юліє Павлівно, справа стосується не Ваших моделей, а доньки. Я чую, що Ви за кермом. Тому дуже прошу знайти час для розмови, адже саме Ви в цьому зацікавлені.

Коли Джулія почула, що зачепили її Тіну, вона різко пригальмувала й спитала таким тоном, наче хотіла з’їсти співрозмовника живцем:

– А до чого тут моя донька? Я взяла її майже двадцять років тому. Наразі вона доросла й самостійна особа. Які можуть бути до нас питання від Вашої служби?

Та співробітник офісу з дотримання конституційних прав дітей лише зітхнув і настирливо додав:

– Я не можу обговорювати це телефоном. Лише при особистій зустрічі. Тому знайдіть, будь ласка, час.

– З’ясуємо все відразу, говоріть адресу, – рішуче відповіла працівнику урядової установи Лагода та розвернула авто в бік названої вулиці.

Юлія Павлівна дійсно зацікавилася розмовою, адже йшлося про її Тіну. І ось вона вже сидить перед незграбним чоловіком, який щось уважно шукає в ноутбуці, потім повертає екраном до неї.

– Юліє Павлівно, Ви питали мене, що може бути спільного у законослухняних жінок з нашою установою? Ось Вам відповідь, тільки не хвилюйтесь. Вашу названу доньку всі ці роки шукали її рідні батьки зі Сполучених Штатів, Мартін та Емілі Росс. Днями, завдяки співпраці європейської та американської служби Інтерполу, вдалося простежити ниточку й з’ясувати, що Ваша Тіна Лагода не хто інший, як викрадена дев’ятнадцять з половиною років тому, їх єдина донька Ешлі Росс. Дати Вам води? – встав з-за столу співробітник соціальної служби, адже побачив, як красива жінка зблідла.

– Дякую, не треба води. Я припускаю, що у тих людей викрали дитину посеред Європи. Та до чого тут моя Тіна? – стала схожою на звичайну розгублену матір пані Лагода.

– Добре, слухайте. В Австрії на зоні помирала їх відома аферистка. Довгі роки вона викрадала дітей і торгувала ними по всій Європі. Слідчі записали її зізнання й отримали архів. На одному з фото батьки впізнали свою донечку. З поліційної роботи з’ясувалось, що Ешлі, тобто Тіну вона продала наркокур’єру, який перевозив товар в одязі й візочках маленьких дітей. Українські правоохоронці затримали злочинця, а дівчинку передали в дитбудинок. Далі розповідати немає сенсу. Там Ви й обрали її за доньку та виростили. Інколи кажуть, що охоронці закону працюють повільно й погано. Може й так, але ж двадцятирічні пошуки дали результат, а ті американці мають право побачити й обійняти свою дитину. Звісно ми зробимо тести-підтвердження ДНК, але суті це не змінює.

Чоловік замовк і в кабінеті запала важка тиша. Юлія Павлівна тихо зітхнула й втратила свідомість. Але посадовець у своїй роботі вже бачив багато таких сцен, тому встиг відреагувати та привів її до тями за допомогою аміаку. Потім пан Ващук подав їй води та запитав:

– Як почуваєтесь? Швидка не потрібна?

– Дякую, я в порядку, – відповіла йому залізна леді Лагода й не пам’ятала такого розпачу навіть тоді, коли втратила власну дитину.

Розділ 27. Іспанець

Юлія Павлівна сіла за кермо, але розуміла, що їхати вона не зможе. Хіба що до перехрестя попереду, та вріжеться в перше-ліпше авто й наробить біди ні в чому не винному водієві. Тому вона просто сиділа в салоні й плакала.

Забринів телефон і на екрані з’явилось обличчя її колеги з Іспанії. Лагода протерла лице руками й відповіла:

– Buenos dнas, Габріо!

– Ola! Дорога моя Джуліє, що сталося? Чому ти плачеш? – миттю відреагував чоловік.

– О, Габріо! Якби ти знав, що сталося, то теж плакав би разом зі мною, – не прикидалася перед старим другом Юлія Павлівна.

– Миттю розповідай, моя неповторна Джуліє! – зажадав новин гарячий іспанець.

– Наразі я вийшла від одного чиновника і він сказав, що у моєї коханої донечки знайшлися справжні батьки. Вони її всі ці роки невтомно шукали, разом з міжнародними організаціями. Моя Тіночка американка та ще якась Ешлі Росс. Злочинці вкрали її посеред Європи, а піймали їх у нас. Так дитинка й потрапила до мене...

– Сонце моє, Джулія! Не переймайся так, я вже вилітаю до тебе. То якісь аферисти й хочуть грошей або не знаю чого. Нікого не слухай, доки я не приїду, чуєш? Хіба тобі звикати до різних покидьків? А що про це каже сама дитина, чи ще не знає? Краще поки не розповідай! – істерив тепер на іншому кінці зв’язку Габріо Тесоро.

– Слава Богу, Тіночка наразі зовсім відсторонена від життя на землі. Це ще одна моя біда! Вона страшенно закохалась в одного чоловіка та не хоче викинути його зі своєї раніше розумної голови. Наче з глузду з’їхала! Я розумію: в двадцять років і вперше, але ж він старший від моєї зіроньки на сімнадцять років. Таке нещастя, Габріо, що й сказати не можу, – виливала душу колезі жінка. Та власне, що гріха таїти, своєму давньому коханцю!

– А що в цьому поганого, квітко моя весняна? Я теж старший за тебе на п’ятнадцять років, але ж це не заважає нам інколи бути неймовірно щасливими. Я тисячу разів робив тобі пропозицію, тільки ти ніяк не можеш відірватись від свого зеленого Києва! – тепер перейшов на особисте Габріо.

– Ну, ти знайшов час порівнювати! Ми з тобою давні партнери, а він...

– Що гидкий? Чи має багато дружин та дітей? – шукав істину чоловік.

– Ні, він красень і не має жодного тягаря. Ні дружин, ні дітей, лише купу грошей та власну інвестиційну компанію, – правдиво зізналася Джулія.

– А чого ти тоді переймаєшся, моя люба? Трішки погуляють, а потім разом одружимося та й поїдемо до мене на Мінорку. На віллі місця вистачить всім, – заспокоював жінку благородний іспанський мачо.

– Але ж, Габріо! А навчання? Дійшла до фінішу відмінницею, а тепер кине все заради того Гамаюна? – не здавалась мати Тіни.

– Muy bonito! Як красиво звучить. Це його ім’я чи прізвище? – вже танцював мовне фламенко сеньйор Тесоро.

– Габріо, не починай! Звісно прізвище. Теж мені розкіш! – зітхнула Юлія Павлівна.

– Та буде все добре! Тіна Гамаюн - анітрохи не гірше звучить, ніж Джулія Тесоро. Це ж тобі не якась Ешлі Росс. Навіть не думай про таке, моя дорогенька. Все, чекай, я вилітаю. Нам з тобою ще двома моделями обмінятися треба, – нагадав про справи діловий партнер.

– Пам’ятаю, любий! Але це моя третя біда. Модель залетіла від одного дурня й тепер мені треба знайти заміну. Така дівчина була струнка й розумна, а тепер все геть! – бідкалась господарка модельної агенції.

– Нічого, моя шалена україночко! Ось почнуть у тебе з’являтися внуки, тоді відразу зміниш думку. Я вже чотири рази дід та хіба по мені видно? – намагався додати гарного настрою Юлії Павлівні колега, але помилився.

– Тьху-тьху, Габріо! Що ти мелеш? Від цього я зовсім розум втрачаю. Тільки й чекаю від Тіни: мамо я така щаслива, бо вагітна! І пішла під три чорти та Могилянка, – забула про сльози пані Лагода й здавалась тепер страшенно злою.

– Та закінчить Тіна ту вашу Могилянку! Вона ж розумніша за всіх студентів разом узятих. А я з собою нового вина привезу. Ти зі слізками зав’язуй і готуйся зустрічати, бо я страшенно скучив, – не вгавав темпераментний сеньйор.

Через кілька днів дідусь чотирьох онуків таки з’явився на порозі дому Джулії, з вином та квітами в руках. Парочка довго й звабливо цілувалась посеред кімнати, а потім вони взяли вино й занурились у духмяну пінку...

Сеньйор Тесоро милувався своєю красунею й віддавав їй своє гаряче кохання. Коли в ліжку вони задоволено відпочивали, романтичний гість столиці замріяно спитав:

– І чому я не зустрів тебе років двадцять назад? У пристрасті тобі немає рівних... Прекрасна Джуліє, а ми пили вже за Кохання?

– Та разів зо п’ять точно пили, але я не рахувала! – сміялась знесилена Лагода.

– Тоді вип’ємо вшосте, а потім спробуємо щось новеньке, – знову починав загравати шалений дідуган.

Розділ 28. Радість і біда

Окрилені щасливою новиною, містер і місіс Росс прилетіли до Києва, неочікувано та без попередження. Важко судити людей, що два десятиріччя шукали втрачену крихітку. Але ж пертися через пів світу, без будь-якої домовленості, було щонайменше дивним. Звістка застукала Джулію на роботі. Разом з сеньйором Тесоро, хазяйка агенції перебирала претенденток на заміну Тані.

– Слухаю уважно! – відповіла на дзвінок з державної установи Юлія Павлівна та відійшла від подіуму. – Що? Тобто прилетіли на зустріч з дочкою? Я перепрошую, але чому таємно?

Габріо почув розмову Джулії й миттю відібрав у неї айфон. Спочатку він гаряче сперечався іспанською, потім англійською. Але краще в нього, звісно, виходило рідною! Він пообіцяв неприємності всім, аж до міжнародного скандалу. Жінка мовчки милувалася своїм вірним другом, що кинув маєток та онуків, а ще виноградники й моделей та примчав з Іспанії, щоб її захищати. Більш відданого чоловіка пані Лагода в житті не бачила.

На зустрічі з батьками Тіни - Юлія Павлівна була збудженою та роздратованою й навіть не намагалася прийняти позу гостинної киянки. Її вірний друг викручувався як міг, але зустріч вийшла сухою та недоброзичливою. Так і пішла американська пара до свого готелю ні з чим. Пані Лагода надала волосся доньки й наполягла на негайному тесті-порівнянні ДНК. Американським батькам Тіни нічого не залишалося, як теж погодитися здати свої зразки до лабораторії.

– Габріо, от ти розумна людина, то допоможи мені порадою. Як розповісти дитині: «Донечко, тут до тебе тато з мамою зі Штатів приперлися й хочуть нас розлучити. Ніяка ти не Тіна, а Ешлі, прости мене Господи!» – божеволіла Юлія Павлівна та почула телефонний виклик, котрого чекала й боялася.

– Мамочко, ти вдома? Ми з Гнатом дуже хочемо до тебе в гості, – прощебетала Тіна-Ешлі.

– Так, ми з сеньйором Тесоро вдома. Приходьте, чекаємо! – відразу здалася бідна мати.

– Оце Вам: ласкаво просимо до України! Тобто тільки дочка за поріг - сеньйор Тесоро вже тут як тут. А мені тільки лекції вислуховувати доводиться. Але я скучила за паном Габріо. Чекайте нас десь через годинку й нічого не готуйте. Ми все привеземо! – наказала матері доросла донька, а голос у неї звучав, як у травневого соловейка.

Уже у дворі Гнат на хвилинку замислився та згадав той день, коли вони з Тіною літали на кулі. Тоді він страшенно злякався, що втрачає свою єдину.

– Приготуйся, Гнаточку! В «Дніпровських зорях» ти бачив виконавицю замовних послуг, а зараз буде моя вреднюча мама. Звикай до суворої тещі, коханий мій! – виспівувала Тіна.

– Казко моя, та заради тебе я готовий на ешафот, – відповів чоловік і вони безсоромно цілувалися прямо в ліфті. На порозі власної квартири Тіна протерла губки й натиснула на дзвінок.

– Привіт, мамуню, я скучила. Завдяки пану Габріо ти така гарна. Вітаю Вас, сеньйоре Тесоро! – вчепилась Тіна матері в шию, наче не бачила сто років. А чоловіки стримано стояли «по різні боки барикад» та лише поглядали одне на одного.

– Взаємно, доню, ти розквітаєш з кожним днем. Рада б посварити, але ж кохання робить дива. Прошу, пане Гнате! Що це я Вас на порозі тримаю? Знайомтесь, сеньйор Габріо Тесоро - мій колега й близький друг. Пан Гнат Гамаюн - дуже близький друг моєї доньки, – схвильовано посміхалась Юлія Павлівна.

– Дуже приємно, пане Гнате! Я про Вас багато чув, – з посмішкою простягнув іспанець руку майбутньому зятю.

– Не сумніваюсь! Радий знайомству, сеньйоре Габріо, – весело відповів йому Гнат.

– Міцна у Вас рука, дорогий сеньйоре! – відчув іспанець та додав: – Думаю, матінка може бути спокійною за доньку. Чим бавитесь? Вільна боротьба?

– Ні, сеньйоре Габріо, бокс! Це захоплення у мене з юності.

– Не слухайте його, пане Габріо! Кинув він свій бокс, – суворо вимовила Тіна. – Правда, Гнаточку?

– Так, моя казкова принцесо! – покірно схилив голову майже двометровий підприємець, з накачаними біцепсами.

– Вітаю в родині, дорогий сеньйоре! – розсміявся іспанець. – Ці дві квітки тільки на перший погляд, такі тендітні, та по секрету скажу, проти них краще не йти.

Коли неймовірно красива четвірка всілась за пишним столом, світ навколо здавався ідеальним. Юлія Павлівна випромінювала щастя та навіть думки не допускала про зміни. Важко було зізнаватись, що Тіна таки випурхнула з гнізда, але ж по життю її нестимуть сильні крила цього кароокого, до нестями закоханого в неї красеня. Що може бути краще для матері?

По праву старшого за столом, сеньйор Тесоро налив усім свого вина, підвівся та з щирою посмішкою сказав:

– Очі сліпнуть дивитися на цю красу. А ви хоч уявляєте їхніх нащадків? Але про це пізніше! Ось я маю вдома купу родичів, та коли не поруч з Нею - завжди відчуваю себе самотнім. Ця жінка відібрала в мене тіло й душу, але чомусь не хоче віддавати свої. Та я настирливий і дочекаюсь її згоди.

Розділ 29. Українка

Радість - радістю, щастя - щастям, але кожного з учасників чарівної київської вечері чекали різноманітні обов’язки. Тіна набрала до Гната купу книжок та готувала дипломну роботу. Сеньйор Габріо допомагав коханій з пошуком нової моделі. А щасливий гендиректор фінансової компанії «Кращі інвестиції» мав непереборний головний біль та шукав нового багатого вкладника.

Але найгіршим було те, що американські батьки Тіни вже отримали підтвердження про кровну спорідненість з дочкою Ешлі й вимагали зустрічі з нею. От тільки дівчина досі нічогісінько не знала!

Сьогодні щаслива красуня вирішила порадувати коханого новою стравою. Вона стояла посеред кухні, біля плити, й весело наспівувала. Зателефонувала мама.

– Привіт, мамуню! Як сьогодні почуваються молодята? Знайшли вже з Габріо когось на місце Таньки? – щебетала дочка.

– Вітаю, Тіночко! Ще ні, але ми в процесі. Доню, маю до тебе невідкладну справу, можна заїхати?

– Мамо, ти чого? Звісно, приїзди. Сама чи з Габріо? Ой, в мене цибулька підгоряє, вечерю готую, – пританцювала Тіна, в гарній футболці Гната. Вона спеціально одягала вдень його речі, щоб відчувати ніжний аромат парфумів і тіла коханого. Інколи вона навіть цілувала тканину й блаженствувала, згадуючи пристрасті, що вирували між ними вночі.

– Сама приїду. Мені треба тобі розповісти дещо, – тягнула бідолашна Лагода.

– Давай уже розродись інфою, мамо! Ти вагітна? Що не знаєш, як сказати Габріо? Та він буде страшенно радий. Народиться дитинка, молодша за його внуків! – розсміялась дочка.

– Тіно, що ти верзеш? – тяжко зітхнула від її жартів Юлія Павлівна. – Через пів годинки буду.

– Коли хочеш, мамо! Гнат все одно приходить не раніше восьмої вечора, а мені сумно, – знову взялася за сковороду Тіна й продовжувала співати.

Юлія Павлівна з’явилась точно, як швейцарський годинник. Вона привезла ароматний ананас і гілку бананів та, вимивши руки, сіла в крісло.

– Тіночко, залиш ненадовго своє куховарство і йди до мене. А чого це ти ходиш так, наче одягу не маєш? Ти ж забрала цілу купу?

– З купою все добре, мамо. Але ця футболка пахне моїм Гнатком, – приклала губи до власного плеча осяяна Тіна.

– О, Господи, бідолашне моє дитя. Добре, що хоч у вас все добре. Та я повинна розповісти таке, що краще сядь, – настирливо просила мати.

– Ви полаялись з Габріо? Мамо, він хороший, помиритесь! – дуріла донька, а Юлія Павлівна відчувала себе на краю прірви.

– Та все добре у нас з Габріо, це інше. Розумієш, доню, тут з’явились одні люди. Вони приїхали до тебе та стверджують, що справжні батьки й дуже довго шукали. Наразі в готелі чекають на зустріч.

Весь цей час Тіна слухала матір мовчки, потім розсміялась, наче це було смішно та в кінці серйозно випалила:

– Мамо, Габріо привіз вина, яке не пахне? Ти ж за кермом. Що, це правда? То нехай забираються туди, звідкіля взялися. Навіщо ж вони мене спочатку до притулку здали, а тепер старі й опам’яталися? Ти моя мама, а їх геть!

– Дякую, донечко! На твоєму місці, я сказала б те саме. Але вони нікуди тебе не здавали. І взагалі це американські громадяни, з міста Чікаго. Ти єдина донька Мартіна й Емілі Россів, яку вкрали в них, коли тобі було пів року. Звати тебе Ешлі Росс. Ці диваки, на Різдво, поперлися через пів світу до родичів у Відень. Ось там тебе й викрали. Наші доблесні правоохоронці злочинців посадили, а тебе здали до будинку маляти. Там ми й зустрілися. Прости за такі страхіття, але ж ті люди дуже нещасні та зовсім невинні. Вони двадцять років шукали тебе по всьому світу й ось тепер навіть не знають, як себе вести, щоб побачити.

Наразі бідолашна, ще десять хвилин тому, найщасливіша у світі студентка-відмінниця Тіна Лагода сиділа з оченятами повними сліз та не могла зрозуміти: хто вона? Виходить немає в неї більше неньки-Батьківщини? І не рідні їй всі ті українці, що наразі йдуть вулицею за вікном? І вулиці чужі? І сніг, що падає на українську землю та засипає тихі київські парки, теж чужий? А каштани, цвітіння яких вона обожнює, і вони чужі? Виходить далеке й невідоме місто Чікаго тепер її рідний дім?

– Та гори воно все, мамо! Не хочу я цього чути й бачити нікого не хочу. Що сталося колись, вже сталося. Нехай собі їдуть, непотрібні вони мені. Це моя рідна земля, бо я тут виросла. Так їм і скажіть. Немає ніякої Ешлі. Я Тіна Лагода - киянка й українка. Інакше не буде, мамочко!

Тепер дівчина обійняла матір за шию й ридала, вірніше ридали вони обидві. Неочікувано з маленької студентки, посеред кухні нареченого, вирвалась щемлива й патріотична промова. Просто життя з гордою українською мамою виховало в ній непохитні принципи, з якими важко буде боротись.

Розділ 30. Не найкращі часи

Вмовити Тіну зустрітися з американськими батьками у Юлії Павлівни не вийшло. Так, вона добре знала про горе й самотність та намагалась допомогти тим людям побачити дочку. Але ж іспанець нещодавно мав рацію. Якщо вже жінки-Лагоди щось втлумачили у свої голови, вибити це звідти справа марна!

Тіна відпустила маму ні з чим, а сама нашвидкуруч приготувала французький супчик та впала на ліжко зі сльозами. Вона відчувала себе рослиною, яку з корінням вирвали з землі й кинули без потреби. Дівчина не розуміла: нащо їй стільки батьків? Жила собі з мамою, кохала неймовірного чоловіка, що блаженно мріє про їх весілля. А тут вилізли якісь Росси, невідомо навіщо!

Десь біля восьмої вечора з’явився хазяїн дому. Він вже звик, що його піднесена красунечка кидається в обійми прямо в передпокою, але сьогодні щось було не так. З кухні смачно пахло та Тіни ніде не було. Він тихенько пройшов до спальні й побачив її розпластану на ліжку.

– Тіночко, що сталося? Тобі десь боляче? – забрався він ближче й доторкнувся до плечей, а вона перевернулась, вся зарюмсана.

– Привіт, моє серденько. Так, дуже боляче! – тужила його маленька жінка.

– Де? Покажи! – розхвилювався Гамаюн та відразу ж звинуватив себе в тому, що вночі зробив щось не так.

– Отут, – показала на серце дівчина й кинулась до нього на шию. – Коханий, я не знаю як жити далі? Вони приїхали за мною.

– Хто? Куди приїхав? Крихітко, не лякай мене, – обережно пестив Гнат тендітне тіло.

– Мої справжні батьки. Вони приїхали, щоб зруйнувати нашу долю; відібрати у мами, у тебе, у Батьківщини. Гнаточку, захисти! Ти ж все можеш.

Гендиректор «Кращих інвестицій» їхав додому з надією добре відпочити в обіймах чарівної нареченої, бо провів сьогодні один з найгірших днів у своєму фінансовому житті. Як не прораховували вони з заступниками всі ходи, але без жирного шматка вкладника Пасюка, наразі не могли звести безпечний баланс. Та й вдома його мрія не здійснилася, бо життєрадісна дівчинка виглядала страшенно нещасною.

– Тіно, дитинко, розкажи мені докладно, я нічогісінько не зрозумів. Давай, зберись та допоможи мені, щоб я захистив, – цілував її мокре личко Гнат.

– Ці люди американці і я в тебе теж... Господи, що я говорю? – захлиналась риданнями Тіна.

Гамаюн не розсміявся й не пожартував. Тільки звів до купи свої гарні брови та чомусь став дуже серйозним. Невже так відразу й повірив?

– Звідки все це вилізло? Вони самі тобі розповіли? – розхвилювався він.

– Якби ж то? Я їх послала б. Ні, вони причепились до мами. Але ж і вона в мене не подарунок, примусила зробити тести. Та ними лише підтвердилось, що я дійсно якась Ешлі Росс, з Чікаго. Боже, дай мені сили все дорозповісти тобі, – здригалась Тіна в обіймах Гната й продовжила:

– Мама тримала все в таємниці, скільки могла. І сеньйор Тесоро прилетів саме через цю біду. Хотів допомогти, а як допоможеш? Вони вимагають зустрічі зі мною, а мені хочеться померти. Мене зрізали під корінь та хочуть пересадити в інший ґрунт, вже без корінців. Гнаточку, сховай мене кудись, я буду лише з тобою! – істерила Тіна.

– Знаєш, моє солодке диво, я скажу наразі дурницю. Але краще відразу залишитись без батьків, як я. Тоді немає спокуси й ось таких страшних змін. Не плач, моя чарівна кохана, ми щось придумаємо. І взагалі ти повнолітня й можеш бути там, де захочеш, – констатував Гамаюн та йому теж було страшно.

– З тобою! Більше ніде не хочу. Навіщось же ти побачив мене в тому ресторані, покликав у небо, побився та захворів. Нас ніхто не роз’єднає. Я цілий день дихаю тобою, а вночі... Господи, ніхто на світі не знає, який ти коханий і дорогий!

Слухати таке було неймовірно приємно. Гнат пригортався до неї, а сам ковтав щось важке й теж не міг повірити, що все це відбувається насправді.

– Ну, от і вирішили. Зустрітися з людьми треба. Я піду з тобою, маю на це повне право, як твій друг і чоловік. Побачать та й поїдуть собі, а ми житимемо, як жили щасливо. Тіночко, ну чого ти переймаєшся? Дивись, яка ти в мене багата: у тебе ціла купа батьків! Після одруження злітаємо до них, зробимо людям приємність. Все, пішли я буду тебе вмивати. Негоже іноземній пані виглядати такою зарюмсаною, – намагався розрадити її Гнат.

Тіна його послухалась, або в неї вже не залишилось сліз? Хотіла піднятись та Гамаюн підхопив її, наче пушинку та й поніс вмивати. Він дбайливо протирав мокрими руками своє зеленооке диво й дівчині можна було лише позаздрити. Адже крім купи батьків з нею був неймовірно гарний чоловік, що кохав її всім серцем.

Сьогоднішня ніч не була схожа на всі попередні. Тіні снились якісь жахіття й тому вона весь час прокидалась та кричала. А Гнат тихенько обіймав і тяжко зітхав, бо для всієї родини настали не найкращі часи.

Розділ 31. Зустріч

На зустріч з чиказькими гостями пішла вся об’єднана родина: Тіна з Гнатом та Юлія Павлівна з сеньйором Габріо. В одному з ресторанів, поблизу Хрещатика, кияни все ж виявили традиційну гостинність та замовили столика на шість персон.

Жінки сиділи й чекали всередині, а чоловіки ввічливо зголосилися зустріти містера і місіс Росс біля входу. Ось вони пропустили парочку до зали й Тіна інстинктивно вчепилась в руку мами Юлі.

А коли гості підійшли ближче - Тіна встала. Якби у тієї жінки не було такого сивого волосся чи зморщок, то дівчина подумала б, що бачить своє відображення у дзеркалі. Юлія Павлівна спеціально не говорила раніше доньці про разючу схожість її з рідною матір’ю. Звісно ті тести були ні до чого, але бідолашні люди пройшли б через усе на світі, тільки б побачити ЇЇ...

Місіс Росс не кинулась до Тіни з обіймами. Вона зупинилась і міцно заплющила очі, а сльози щедро котились по її рум’яних щічках. Містер Росс притримував дружину та розгублено посміхався дурною посмішкою, дивлячись відразу на всіх. У нього був такий вигляд, наче чоловік мовчки перепрошував, що потривожив спокій щасливої родини.

– Прошу, будь ласка, до столу! – першим опам’ятався Гамаюн та спробував допомогти американській гості присісти. Але після його слів жінка зрозуміла, що тут говорять її рідною мовою й тільки тепер прошепотіла:

– Я всі ці роки бачила тебе серед своїх снів саме такою, доню, – вона закрила личко обома руками й похитнулась. Тіна першою допомогла їй сісти за стіл. А жінка схопила руку дорослої дочки й поцілувала. – Твої рученята виросли лише трішки. Я пам’ятаю, як любила їх цілувати...

Наразі вже всі жінки плакали. Офіціант хотів підійти та Гнат зупинив його жестом і показав, що треба почекати. Той з розумінням кивнув і пішов до інших столиків.

Після цієї сцени, навіть особи сильної статі стали якимись сповільненими й просто чекали, що буде далі. Ось і зрозумів Гнат Гамаюн: на кого схожа не тільки чарівною зовнішністю, а й добрим серцем його тендітна Тіна Лагода. Тільки тепер він не дуже тямив: як буде її називати? І що чекає на них у подальшому житті?

Сеньйор Тесоро, з мудрістю іспанського кабальєро, швиденько розсадив гостей за столом та запросив до частування. Але їм було не до українських смаколиків. Батьки Тіни сиділи навпроти й милувались красою дорослої доньки. Ну, а в парі з Гнатом - вони взагалі виглядали фантастично.

Так-сяк зібрання розговорилось і стало ясно, що Росси зовсім непогані, а дуже приязні й скромні люди. Вони розповіли, що мають вдома в Чікаго невеликий бізнес - мережу ресторанів швидкої їжі. В кінці зустрічі нові знайомі домовились товаришувати й обмінюватись поїздками. А ще Росси відразу запросили Тіну з Гнатом до себе в шлюбну подорож та обіцяли мандри по всій країні. Але залізна леді Лагода пояснювала, що доньці ще треба закінчити навчання. Сеньйор Тесоро намагався жартувати й стримувати незламну кохану. Вона завжди була стійкою. Але Габріо свято вірив, що зможе зробити з неї м’яку та добру господиню маєтку. І в кого з нас немає нездійсненних мрій?

У підсумку треба сказати, що зустріч пройшла навіть краще, ніж думалось. Споріднені навколо одного найдорожчого скарбу люди, розійшлися мирно та залишили по собі багато нових вражень. Містер і місіс Росс полетять до Чікаго сповнені щасливих сподівань, адже їх донечка жива й здорова, а ще неймовірно красива.

Сеньйор Тесоро поїхав до своєї Джулії, щоб з усім іспанським темпераментом, допомогти розслабитись майбутній дружині. А парочка молодих закоханих не пішла додому. Тіна захотіла прогулятись Володимирською гіркою й помилуватись на Дніпро.

– Гнаточку! – пригорталась вона до широких грудей коханого. – От скажи: хіба може бути щось чарівніше за цей краєвид? Скільки яскравих вогнів! І за кожним вогником прихована чиясь окрема доля.

– Слава Богу! Я такий радий, що тебе попустило. А ще відчуваю, що озеро Мічиган ніколи не зрівняється з нашим Дніпром? Так, маленька? – млів поряд з нею Гнат.

– Так, Гнатку! Але тепер ми обов’язково полетимо з тобою туди. Розберемось зі справами вдома та й будемо кататись між двох півкуль! – розсміялась Тіна. – Пішли додому, я стомилась.

– Йдемо, моя красунечко! Я сидів там та роздивлявся, які ви неймовірно схожі з рідною мамою. Адже поки ти не розповіла про вас з Юлією Павлівною, я не міг зрозуміти: чому ви такі різні? Так, освічені та виховані, але ж наче біле й чорне. Ти моя найніжніша квітка на землі й та жінка така ж. Ходімо швидше додому, я розповім тобі казочку перед сном! – вже загравав до дівчини Гнат та сподівався на дуже солодкі сни.

Розділ 32. Нова біда

Йшов час. Тіна продовжувала жити з Гнатом та навчатись на завершальному етапі. Всі попередні проблеми якось утряслись і щаслива парочка не могла натішитися взаєминами.

Одного разу маленька господиня попросила Гната про поїздку до нового гіпермаркету. Ця сім'я фінансових геніїв хоч і була лише на старті родинних розрахунків, але точно вміла раціонально мислити. Тіна ніколи не піддавалась на штучно створені акції, а в новому магазині хотіла знайти гарні знижки.

Але коханий попросив вибачення та переніс поїздку на інший день. Сказав, що дуже зайнятий. Дівчина не образилася й миттю знайшла іншу важливу справу. Її однокурсниця нещодавно приземлилась на замерзлій калюжі так, що опинилась у лікарні на Дарниці. Вона попросила Тіну привезти їй конспекти, щоб не дуже відставати на фініші навчання.

Щиросердна студентка вийшла з таксі й пошукала оченятами кондитерську. Вона швиденько купила солодких смаколиків та попрямувала в бік лікарні. Але наразі Тіні здалося, що на протилежному боці вулиці стоїть Тойота її Гната. Звісно, коли вже він відмовив їй, то не може бути тут?

Але зір дівчині поки не зраджував. Вона чітко бачила, що з його кросовера вистрибнула якась жінка. Перед цим та смачно чмокнула Гната в щоку, а потім приязно помахала на прощання рукою. Серце бідолашної Тіни просто зупинилось! Вона шукала, але не могла знайти розумної відповіді. А Гамаюн зірвався з місця та помчав, на традиційно шаленій швидкості, геть.

У Тіни був шок! Коли хтось розповів би їй подібну історію, вона б ту людину вдарила. Але все відбулося на її очах... Наче в дурмані, дівчина залишила пакет з тістечками на якомусь бетонному виступі та просто пішла за жінкою на територію лікарні.

Нахабна розлучниця дійшла до одного з корпусів і зникла всередині. Йти далі не мало ніякого сенсу. Ким би не була та жінка, наразі вона стала між закоханими та зруйнувала їх чарівний світ! Тіна забула про конспекти й про подругу та побрела в бік метро. Щоб не відчувати страшної самотності, їй дуже потрібна була купа людей навколо. Дівчині важко дихалось і вона примостилась на холодному мармурі, що завжди обрамляє станції метро. Якийсь уважний чоловік проходив повз та спитав:

– Вам зле?

– Страшенно зле, але Вас це не стосується. Дякую, – прошепотіла чужим голосом Тіна й тихенько попрямувала сходами вниз. Гамірний метрополітен точно допоміг. Тут бігало багато заклопотаних людей і вони не мали на своїх обличчях «наклеєних» посмішок, а жили своїм насиченим простим життям.

Нещасна, обдурена коханим, студентка їхала в метро з заплющеними очима і весь час бачила перед собою ту страшну сцену прощання. Вона поки не розуміла: що зробить? Просто піде від Нього, чи дочекається вечора й спитає правду? Адже навіщось Гамаюн збрехав про раду акціонерів, а сам поперся на лівий берег, щоб зустрітися з тією інкогніто.

Господи! Тисячу разів мама казала, що не все так гарно й однозначно. Та жінка була десь його віку й зовсім не виглядала красунею. Але ж вона запросто може виявитись колишньою дружиною чи коханкою. Цього усміхнений Гамаюн чомусь не розповідав. А те, що його біографія в мережі така гладенька - легко підробити чи навіть купити! Тіна дуріла від страшних думок та почула, що доїхала до кінцевої, зовсім на іншому боці міста.

Чому в її нещасному житті все аж так складно? Спочатку вони з мамою Юлею були як дві самотні билинки на цій землі. А потім прийшов Він, красивий і благородний, та подарував їй своє божевільне Кохання. Ще й справжні батьки навіщось з’явились через двадцять років!

Ну, сеньйор Тесоро то зовсім інша справа. Гарний добрий дядько, що подобається мамі й весь час пропонує їй руку і серце. Але вона відмовляється заради своєї найріднішої, хоч і нерідної дочки. А Тіна відсторонилась від неї, бо втратила розум з Ним. Отим, що сьогодні підло збрехав їй і помчав до чорта на кулички, щоб зустрітись з якоюсь старою бабою...

Чому він так зробив? Тіна ж повірила йому єдиному на землі та неймовірно кохала! А ще він умів дарувати її тілу таке неземне блаженство, що навіть уявити страшно. Вона готова була помирати від насолоди в його шалених обіймах кожної ночі... Стоп! Досить! Треба просто повернутися додому і все це розповісти мамі. Вона одна знає, що робити.

Розділ 33. Детектор брехні

Тіна вийшла з метро на Печерську та пішла додому, але мами там не було. Без її підтримки перше, що прийшло дівчині в голову - це порізати собі вени. Звісно в кіно такі сцени викликають яскраві емоції та зараз дівчині було дуже страшно.

«Це ж, боляче? Та й кухня в мами новенька. Піду до ванної. Так всі роблять» - пульсували в її голівці шалені думки, а тіло тряслося. Поки вона обирала гострого ножика, на щастя, ключ в замку провернувся і Юлія Павлівна втупилась в дочку пронизливим поглядом.

– Тіно, звідки ти тут? Щось сталося? – миттю піймала жіночу біду в очах дівчини досвідчена мати.

– Мамо, я повернулася додому. Приймеш мене? – прикрила шухляду дочка та відклала процедуру суїциду на потім, а тепер просто кинулась матері на шию й заридала.

– Що він зробив? Хоче, щоб ти теж залишилась без діточок? Аборт, так? – жінка зациклено сприймала лише одну найстрашнішу біду.

– Не жартуй так, мамо, бо мені зараз точно не до жартів! Гамаюн - це непорушна досконалість і він ніколи не дозволить собі такої слабкості, як небажана вагітність. Він мені зрадив, мамо! – билась в обіймах Юлії Павлівни нещасна.

– З ким? З радою директорів чи з прибульцями? Тіно, що ти мелеш? Я його недолюблюю - це правда. Але ж дорослий чоловік поводиться біля тебе, наче блаженний. Розповідай все докладно! – суворо зажадала мати.

– Добре, розповім. Я повезла Саньці на Дарницю конспекти, бо поки вона вичухається вже й диплом захищати треба. Але тільки встигла вийти з таксі, як побачила авто Гамаюна. Звідти вистрибнула якась стара шкапа та побігла до лікарні. А перед цим смачно поцілувала його в щоку, тварюка! – істерила Тіна.

– Тю! І це все? Так може то його меценатські справи? Він же волонтерить не перший рік. А чого ти не пішла до нього й відразу не спитала? Ти взагалі знаєш: скільки розставань стається саме через недостатню інформативність партнерів? – читала лекцію з сімейної психології доньці жінка, що ніколи не була заміжня.

– Ну, по-перше, як він їздить містом, взагалі не знаю, чому в нього досі права не відібрали? А по-друге, мамо, я все ще маю гордість і бігати за ним не збираюсь. Ти мені краще скажи: можу я повернутись жити до тебе? – питала дурницю знедолена дівчина.

– Тіно, ти взагалі себе чуєш? Та я тебе прийму навіть тоді, коли вже по простору розвіюсь. А доки жива - ти мій найбільший скарб на землі.

Коли донька почула від матері цю фразу вона скрикнула й забилась в істериці так, що пані Джулія викликала швидку. Скоро дівчина стихла на ліжку в своїй кімнаті, а Юлія Павлівна не знала: горювати їй чи радіти?

Донька спала, а на екрані її айфона все з’являлись пропущені виклики від Гната. Виглядало це так, наче Гамаюн вже зробив за день всі необхідні йому справи та дуже переймався відсутністю маленької господині в їх гніздечку. Зимовий вечір настає рано, тому давно смеркло. А збурений невідомістю абонент телефонував знову й знову.

Потім, від розпачу чи для виправдання, чоловік писав неймовірно красиві повідомлення і Юлія Павлівна натиснула прийняття дзвінка.

– Господи, Тіночко, що ти зі мною робиш? Де ти? – почула Джулія не той шикарний баритон, а тремтячий голос знищеного страхом чоловіка. Щось тут було не так! Звісно ці «істоти» вміють добре прикидатися, але ж не настільки. Так пані Лагода величала сьогодні всіх чоловіків, бо страшенно розізлилась за дитину.

– Гнате, Тіна в мене, – коротко відповіла вона.

– Юліє Павлівно? Чому? Не розумію. Я давно чекаю її вдома. Що сталося? – тепер Лагода чула або великого актора або зовсім невинну людину.

– Поки не знаю. Це щось між вами. Вона прибігла в сльозах і каже, що не повернеться, бо ти зрадив. Дівчинка поїхала до подруги в лікарню та випадково бачила, як тебе цілувала інша жінка. А Тіні ти сказав, що будеш на нараді. Як це розуміти, Гнате? Вона ж кохає тебе до нестями, а ти таке виробляєш!

В трубці на мить запала тиша, а потім Гамаюна прорвало:

– Господи, бувають же настільки дивні збіги! Я зараз приїду і все поясню...

– Не треба! – перервала його залізна леді. – Вона спить. З Тіною була істерика й мені знадобилась швидка. Їй вкололи заспокійливе, не тривож дитину. Мені розкажи власну версію, а я зрозумію: вірити тобі чи ні. Хто та жінка, з якою ти опинився на іншому кінці міста?

Юлія Павлівна перейшла з телефоном у свою кімнату та щільно зачинила двері. Вона всілась до свого улюбленого крісла й увімкнула особистий «детектор брехні». Адже цій жінці розум не зрадить!

Розділ 34. Сестра

Лагода вже передчувала якусь фантастичну історію про жінку-колегу, що попросила підвезти в лікарню на лівий берег. Вона зітхнула й дозволила говорити:

– Слухаю Вас, пане Гамаюн.

– Дякую. Та все більше ніж просто, Юліє Павлівно. Це моя сестра по дитбудинку. Ну, так ми завжди кличемо одне одного. У неї є молодший брат, він інвалід дитинства. Без мене Женька його не потягне. От сьогодні зателефонувала й попросила про допомогу. Я міг би просто перекинути гроші на ліки, але так не можна. Як залишити напризволяще тих, з ким їв один хліб та роками спав під одним дахом? Розумієте?

– Слава Богу! Так, розумію, бо теж не маю ніякої рідні. В мене була лише ця дитина, а потім ви зі справжніми батьками, почали її відбирати. Та я не ображаюсь, Гнате. Життя складна й невдячна штука, а жити треба, – з сумом і якимось полегшенням зітхнула Лагода. Вона відчувала, що йому потрібно виговоритись і вирішила послухати.

– Ви простіть мені, Юліє Павлівно, що відібрав її у Вас. Але зрадити Тіні я не зможу ніколи в житті. Вона неземне створіння. Була б звичайною дівчиною, то може побилася б з суперницею або покричала на мене. А вона себе мучить. Прошу Вас: допоможіть пояснити їй все, бо без неї я не проживу. Ось не бачив кілька годин і вже нічого не потрібне, ні люди, ні робота. Вона ж моя єдина! Хочу прожити з нею до самісінької смерті, діточок хочу, онуків. Не потрібен мені крім неї ніхто, Юліє Павлівно...

– От біда! Це я винна. Виростила якусь дивну для нашого часу дитину. Всі нормальні дівчата гуляють з хлопцями, міняють їх та йдуть далі. А моя нещасна малеча тільки побачила тебе і втратила розум. А тепер за кожним деревом їй зрада ввижається. Ну, таке вона вже чисте янголя розумієш, Гнате?

– Я пишаюся тим, що познайомився з вами обома. Часто кажу Тіні, що ви різні, але обидві неймовірні. І сьогодні я знову це зрозумів, – повертався чоловік до нормального стану.

Мати Тіни сиділа й слухала цього багатенького красунчика та задоволено посміхалась. Коли б вона була справжньою гадиною, то використала цю ситуацію, щоб розлучити свою дитину з ним. Але пані Лагода вже бачила стільки жіночого горя, включаючи власне, що не могла допустити його повторення з донькою.

– Не переймайтеся, пане Гамаюн. Коли Тіна прокинеться, я їй все поясню. Вона дівчинка розумна. Та сьогодні нехай поспить у мене. Ви вже якось не помирайте до завтра, адже воно без Вас теж жити не може. А я постараюсь їй розтлумачити, бо з її поняттями жити небезпечно. Завтра заберете додому свій найдорожчий скарб. Добре?

– Дякую, Юліє Павлівно! Ви достойні найкращого. Перепрошую, але Тіна розповіла мені Вашу історію і я таких на шматки рвав би. Інколи дуже хочеться, але ж вони недоторкані. Нічого, зате Вас любить сеньйор Габріо. Не відпускайте його і все буде добре. Дякую, що заспокоїли моє серце. Спати я звісно не зможу, та це й на краще. Трохи попрацюю. Прошу: пообіцяйте, що з нашою маленькою дівчинкою все буде добре, – як хлопчисько радів фінансист.

– Хм! Обіцяю, вона ж і моя єдина, Гнате, – зітхнула Лагода та з полегшенням відключила зв'язок. – Бідна дитино, яка ж ти в мене непристосована до зовнішнього світу. Це ж треба отак зліпити з мухи слона! І навіщо ти тільки поперлося на той лівий берег? Піду подивлюся як спить наше янголя.

Юлія Павлівна тихо зайшла до Тіни в кімнату і довго милувалася чистим створінням, що лежало в подушках. Жінка дякувала долі, що знову подарувала їм ніч разом. Потім сходила до ванної кімнати та приготувалася до сну. Але спати вона передумала й зателефонувала сеньйору Габріо.

– Що сталося, моя зіронько? Чому ти телефонуєш о третій ночі? Мені замовляти квиток? – розхвилювався іспанський кабальєро.

– Ой, Габріо! Сама не знаю. У нас тут таке діється... – переповіла жінка своєму найвірнішому все, що сталося напередодні.

– Кохана! Я дуже хочу бути з тобою, але в мене ще кілька показів. Твої дівчатка викликали фурор. Чесно! Всі запитують: чия це школа? А я гордо кажу, що моєї нареченої - українки Джулії. А щодо Тіночки? Ти якось її потихеньку перевиховуй, бо з такими думками вона ж до старості не доживе. Хіба можна в кожній жінці на вулиці бачити розлучницю? Але я радий, що все прояснилося. Бажаю тобі, моя солодка квітко, найкращих снів. Приснись мені, добре?

– Добре, мій хороший! Я постараюся, – зітхнула пані Лагода та вляглася спати.

Розділ 35. Одкровення

Виспатись Юлії Павлівні не вдалося. Жінка вже майже поринула в сон, як почула, що Тіна встала та пішла до кухні. Мати вийшла слідом. Вона увімкнула світло й побачила доньку з ножем у руці. Тіна була бліда, а очі сяяли божевіллям.

– Доню, прошу тебе, поклади ножичка, нам треба поговорити. Потім, якщо захочеш - ми зробимо це разом. Ти ж розумієш, що без тебе мені не буде для кого жити. Поклади, маленька, – спокійно просила пані Лагода, а всередині все тремтіло й обривалося.

– Мамо, мені приснилося, що він в обіймах тієї жінки. Навіщо мені цей світ? – шепотіла дурна дівчина.

– Донечко, поклади ножика і я тобі дещо розповім, – настирливо повторювала мати. Тіна знизала плечима й кинула ножа до шухлядки.

– Що ти придумаєш, мамо? Баєчка як для Тані, зі мною не пройде. Я сама все бачила.

– Бідолашне моє дитя! І чому справжнє кохання така страшна річ? Людина заради нього може піти на що завгодно. Я заподіяла смерть власній дитині, а без тебе, могла й собі теж. Але ж ми живі-здорові й щасливі тим, що є одна в одної. Не треба обривати набутого щастя, воно в нас і так важке. Крім того, я маю для тебе багато новин. Попий холодної водички та сідай слухати, маленька.

Донька погодилась, адже мати говорила дошкульні й правильні речі. Тіна якось ніколи не замислювалась над тим, що без неї мамі Юлі життя непотрібне.

– Яких новин, мамо? У Габріо ще внук народився? Вітаю! – надула губенята мала.

– Та ні, новини для тебе. Скажи: ти мені віриш? – сіла навпроти Джулія.

– Лише тобі й вірю, – безнадійно дивилась крізь матір дівчина.

– Тоді слухай. Вчора ти бачила Гната не з коханкою, а з сестрою.

– Це він тобі наплів? Та немає в нього ніяких сестер і батьки загинули. Нікого немає. Він казав, що лише я... – Тіна схопилась за вуста й замовкла.

– Правильно казав і все життя казатиме. Ти ж розумна, але особисті думки в тебе зовсім дурні. Гнат виховувався в дитбудинку і вважає своєю родиною сиріт. Добре, що ти не пізнала того життя. Я страшенно рада, що виростила тебе домашньою квіткою, в добрі й любові. А він до свого добра йшов тяжким шляхом. Ні, він не розповідав мені, бо гордий. Але ж це й так ясно. Жінка, яку ти бачила, виросла разом з ним. У неї є брат-інвалід. Ось вони ним і опікуються. Тіночко, ти в мене двічі щаслива. Спочатку ми поріднились, а потім у твоє серце потрапив чоловік, чуйний до чужого горя. А ти, через ніжне серце, перевернула все з ніг на голову. Звісно в цьому є моя вина. Адже завжди товчу тобі: не вірити нікому. Та комусь таки треба вірити! А не вкорочувати собі віку тільки через те, що хтось проїхався в авто твого чоловіка. Ти ж обрала доросле життя, то роби дорослі вчинки. Ну як, дійшло тобі, чи повторити? – боролась за здоровий глузд доньки пані Лагода.

Під час маминої промови Тіна спочатку сиділа, обійнявши голову руками, та поступово її заплакані очі набирали блиску.

– Тобто тепер я виглядаю повною дурепою, мамо? – відчайдушно намагалась повірити у все сказане дочка та ще була на роздоріжжі.

– Як не крути, але ж так! Я навіть не знаю, як ти будеш вибачатися? Та через його почуття, ніяк не треба. Ти хоч на шматки його ріж, а він казатиме, що кохає. Він називає тебе своїм скарбом, але здається це до твого серця потрапив справжній скарб, Тіно, – пояснювала розумна жінка.

– Господи, мамо, я кожною клітиночкою в ньому живу. Побіжу, зателефоную. Він же точно не спить, – зірвалась Тіна й додала: – Дякую, що ти в мене така мудра.

– Життя навчило мудрості, доню. Звісно він не спить. Казав, що працюватиме. Не заснути йому без тебе. Йди, дай людині надію, – підштовхнула за сіднички дочку Юлія Павлівна.

Тіна кинулась на своє зім’яте ліжко та з щасливою посмішкою натиснула найдорожчий контакт.

– Доброї ночі, моя ластівочко! Як ти? – почула той чарівний голос та розуміла, що він страждав, але не таїв на неї образи. Дівчина затремтіла від щастя й бажань та прошепотіла:

– Я кохаю тебе як нікого у світі! Прости мене дурну. Це все через те, що я божеволію від тебе, Гнаточку. Чого ти мовчиш, сердишся?

– Господи, НІ! Я лише хочу почути стук твого казкового серденька у своєму. Побачити ті зелені вогники, що зачарували та вже не вийдуть з мене ніколи. Я так хочу приїхати за тобою! Але побудь сьогодні біля мами та чекай на мене ввечері. Для нас це буде дуже довгий день, але ж попереду ціле життя. Дитятко моє кохане, який я щасливий! Тепер піду зустрітися з тобою уві сні. Кохаю... Хочу... Блаженствую у тобі...

Через його зізнання Тіна лежала вся мокра та задихалася від насолоди. Вона страшенно хотіла опинитися зараз в його сильних обіймах та відчути, як зливаються їх душі й тіла. Але Він сказав почекати та вона буде чекати скільки треба: тільки б прийшов, тільки б кохав...

Розділ 36. Наречена

Вранці, за старою звичкою, донька з мамою поснідали разом та розійшлися хто куди. На заняттях Тіна думала лише про Гната й тому конспектувала - слово через десять. Після лекцій вона зрозуміла, що треба буде взяти в когось нормальний конспект та переписати. Сьогодні вона скрізь бачила лише його оксамитові очі й марила їх Коханням.

Нарешті настав вечір. Десь біля сьомої години у двері подзвонив Гнат. Жінки вдавали, що все як зазвичай, але почувались наче на голках. В старенькому одязі Тіна виглядала буденно, адже все найкраще вона перевезла до нього. Тільки вимите пухнасте волосся сяяло красою.

Юлія Павлівна пішла відчинити:

– Вітаю Вас, Гнате! О, дякую, – взяла вона з рук гостя гарний букет свіжих багряних троянд. – Тіно, здається це прийшли до тебе!

Дівчина вийшла й відразу подивилась йому в очі. Гнат був серйозним, але ті карі вогні вже потонули десь глибоко в ній і Гамаюн забув про весь світ навколо.

– Дивно, мамо. Квіти подарували тобі, а прийшли до мене? – кокетливо примружила свій неповторний погляд, а всередині горіло лише одне бажання: кинутись в Його обійми та палати блаженством до самого ранку.

– Прошу, Гнате, не слухайте цю дивну дитину. Проходьте, будь ласка, – чемно запросила хазяйка дому.

Гамаюн виглядав таємниче й урочисто. Хоча з його статурою та костюмами, в будь-який день можна було виходити на подіум. Тепер гість подивився на свою кохану теплим поглядом і відповів їй:

– Так, моя неймовірно прекрасна біда, я прийшов до тебе з запитанням і невеличким подарунком.

А далі все відбувалося, наче в кіно. Могутній красень дістав з нагрудної кишені маленьку коробочку, наблизився до дівчини й став на одне коліно. А коли відкрив, то по кімнаті забігали веселі зайчики. Відчувалося, що Тіна скоро втратить свідомість та навіть не дихає. В повній тиші чарівний голос Гната прозвучав особливо урочисто:

– Тіночко моя кохана! Щастя моє єдине! Я не хочу більше ходити у твоїх друзях, мені цього мало. Твоя мама поки не згодна з нашим одруженням і я її розумію. Але дуже хочу називати тебе своєю нареченою. Ти дозволиш?

Юлія Павлівна охнула й тихенько сіла в куточку. А бідолашна дівчина дивилась то на нього, то на обручку. В її розгублених оченятах стояли сльози та вона поки мовчала. Цілий день Тіна чекала, що буде багато квітів або якісь музиканти під вікном, адже Гнат вже довів, що вміє дарувати сюрпризи. Але такого наївна дитина точно не очікувала. А чоловік, з минулої доби ходив настільки переляканим, що обрав єдиний правильний шлях та покірно чекав її відповіді.

– Ой, мамочко! Я не знаю, що кажуть в таких випадках... Гнатку, я буду твоєю нареченою!

Його очі спалахнули блаженними блискавками й Гнат одягнув Тіні на пальчика витончену красу. Потім обережно, як колись вперше, поцілував її рученя й подивився на майбутню тещу. Та вона тихо плакала.

– Пані Юліє, дякую Вам за доньку! Поблагословіть нас, будь ласка, – попросив Гамаюн і легенько потягнув до себе наречену. Вона теж опустилась додолу.

– Та що ж це діється? Я навіть не вмію такого! Але з радістю і величезним задоволенням благословляю вас на довге й прекрасне життя. Кохайте та бережіть одне одного і будьте щасливі! – жінка тричі перехрестила парочку й додала: – Гнате, та поцілуй вже свою наречену!

Щоб не заважати, Юлія Павлівна пішла в бік кухні, а Тіна кинулась в його обійми й приліпилась всім тілом. Вона не могла передати того, що робилося всередині, а закоханий чоловік огортав її собою й шепотів на вушко:

– Кохаю тебе, моя маленька наречена. Все життя, до краплі, подарую тобі єдиній.

– Гнаточку, я хочу додому! Буду просити у тебе прощення, – відповіла йому на вушко Тіна й блаженний чоловік розумів, що сьогоднішню ніч вони не будуть спати.

– Скажи мамі, що ми поїдемо, – ще колисав її в обіймах Гнат.

– Мамочко! Не ображайся на нас, та наразі ми тебе покидаємо. Йди, я хочу тебе обійняти, – покликала Тіна. Юлія Павлівна з розумінням вийшла до них.

– Та я ж не маленька, звісно вам треба додому і я не смію затримувати. Бережи її, пане генеральний директор. Ти хороша людина, Гнате Гамаюн, але все одно за кожну її слізку я з тебе суворо спитаю, – щиро посміхнулась жінка, а він схилився перед майбутньою тещею, поцілував їй руку та відповів:

– Обіцяю, мамо, тільки слізки радості. Інакше який з мене чоловік? Гарної Вам ночі, Юліє Павлівно і дякую за допомогу!

Знову бідолашна Лагода залишилась одна. Але ж дитина виросла і її треба відпустити. Нехай буде щасливою! І взагалі, вона ж не в Чікаго летить, а їде з нареченим на сусідній масив. Та чому ж тоді так боляче на душі?

Розділ 37. Аромат щастя

Тіна сиділа в авто і чомусь знову думала про ту нещасну, яку вона приревнувала до Гната напередодні. Виходить жінку треба було пожаліти, а не бігати по маминій кухні з ножем та доводити до сказу найрідніших людей. І чому вона настільки дурна? Могла йому зателефонувати, покричати, але ж не робити кіпішу на порожньому місці. Ага! Це тепер ясно, що на порожньому, а спочатку все виглядало дуже жахливо!

Ось нарешті Гнат заїхав на підземну стоянку та лише в ліфті взяв її за руку. Тіна відірвалась від своїх думок та глянула в його бездонні очі. А чоловік милувався своєю юною нареченою й поблажливо посміхався їй. Уже в квартирі він спитав:

– Повечеряємо? Ти ж голодна. Я знаю, як переживаєш, нічого не їси.

– Так, ти мене добре знаєш, Гнаточку. І так: я страшенно голодна. Але повечеряємо одне одним. Інакше я просто помру без твого кохання. Навіщо ти зробив мене настільки залежною від себе? – щиро спитала Тіна.

З ванної кімнати Гнат лагідно поніс свою прекрасну наречену до прихистку їх Кохання. Вже в спальні дав волю своїм почуттям та палко й настирливо цілував все її тіло, наче не бачив роками.

– Ми обоє залежні. Не роби так більше ніколи. Не випробовуй нашу долю. Як же я скучив за тобою... – вимовив він і опинився в ній без будь-яких прелюдій. Та наразі вони не знадобились, бо вся минула доба була як болісна прелюдія неймовірно гарячого єднання. Один цілісний організм пульсував своєю могутньою одержимістю й випромінював найсолодше блаженство.

Тіна нестримно стогнала й жадібно, до крові, дряпала його засмаглу оксамитову спину. Від її вогню Гамаюн був одночасно на грані втрати свідомості та шаленого оргазму. О, як же він хотів забути про тещину заборону та влити у свою дівчинку фонтан гарячої живої рідини, а потім чекати, що наступний день відмови від близькості вже не настане і через дев’ять місяців... Але він обіцяв дочекатися згоди!

Вночі Гнат знову розбудив її Коханням. Тіна полюбляла вмоститись личком до вікна та спинкою до нього. В його руках вона відчувала себе, ніби в затишному гніздечку... Але й він знаходив «затишне гніздечко» - в ній. Часто, прокинувшись посеред ночі, звабник тихесенько забирався в її маленьку нірку й рухався майже непомітно так, як колись вперше. Звісно Тіна просиналась та мліла від гострої насолоди, доки вистачало сил, а потім переверталась і вони сплітались в такому шаленстві, наче то була їй остання мить на землі!

От і зараз вона намагалася виглядати сплячою красунею. Але медовий вогонь вже заполонив все всередині. Тіна дихала напруженіше та ще продовжувала слухати як він катує її Коханням. Ця нічна гра мала на меті відбирати розум і дарувати довге нестерпне блаженство. І знову, наче дві нерозумні тваринки, вони злились у пекучому вогні насолоди й провалились у запаморочливий позаземний світ...

Тіна бачила палкі очі Гната, відчувала чарівну знемогу в усьому тілі та почула його неповторний голос:

– Я хочу нашого безсмертя... Дозволь мені більше не йти... Нехай з’явиться ще один скарб зі смарагдовим поглядом, Кохана!

Можливо на дівчину так подіяла його пропозиція стати нареченою, а може пестощі були гострішими? Але коли Гнат, як завжди з гіркотою хотів залишити її тіло, Тіна міцно обхопила його стегна й пронизливо скрикнула. Вона забилась в могутній агонії оргазму та вперше в житті відчула всередині вогонь його дарів.

Гнат божеволів від переможної насолоди й тепер дійсно був на небесах! Не від польоту на кулі, не від зізнань чи підписання якоїсь угоди. Сьогодні вночі сталося те, про що він мріяв з їх першої зустрічі. Так, саме з Нею він бачив щасливу родину і своє продовження на землі.

– Ти пахнеш щастям, Коханий... Як думаєш: воно знає, як сильно ми його чекаємо? – прошепотіла, ще здригаючись юна жінка та намагалась запам’ятати те, що відбувається в ній. – Мені так тепло всередині.

– Думаю, що знає. Я теж вже знаю: як прекрасно дарувати всього себе єдиній серед світів, – скорено зізнався Гамаюн.

– Не може бути. Ти ніколи не наповнював жінку своїм скарбом? – недовірливо спитала Тіна.

– Ніколи. Я наповнював контрацептиви чи може ліжка та терпляче чекав на Тебе. З першої зустрічі знав, що проживу життя у тобі, – доповнив зізнання він, а дівчина з цікавістю слухала своє тіло.

От хіба це смішно: коли двоє дорослих, на вигляд нормальних людей, у простій ситуації поводяться наче божевільні? Тисячі пар, в один і той же час, в різних місцях світу роблять дітей, але ніхто від одного взаємного оргазму не чекає на диво. А вони чекають! І чому так настирливо тягне на сльозу? Боже, будь милосердним з блаженними та подаруй їм бажане!

Розділ 38. Недільний ранок

Людське життя - це низка випадковостей, змішана з закономірностями. Коли інвестиційна компанія Гната залишилась без одного з основних вкладників, якийсь час фінансисти викручувались доволі впевнено. Та ось, наче спеціально, відразу ще два менші гравці побажали вилучити свої вкладення. Кошти поки були, але залишати рахунки напівпорожніми - Гамаюн точно не бажав та ніколи не стикався з подібною ситуацією.

– Доброго ранку, Гнаточку! Ти сьогодні стогнав уві сні. Що сталося? – доброзичливо спитала його Тіна.

Чоловік оповив її обіймами й перепрошував, але ж малій зануді треба було докопатися до істини. Може знову з ним катається якась «сестра»?

– Зоренько, все добре. Мабуть, щось підраховував, – тихо цілував Гамаюн її в пухнасте волосся.

– Що підраховував? У тебе проблеми? – діставала чоловіка майбутня фінансистка.

– Та все як завжди: десь прибуток, а десь спад, – намагався жартувати Гнат, але вперте створіння продовжило допит.

– Тобто тепер у твоїх справах спад? А що треба для підйому? – гралася вустами Тіна й заводила його.

– Знайти багатого інвестора з мільйонними статками, – бовкнув Гамаюн.

– Та й по всьому? – здивовано злетіли брівки красуні. – То бери собі сеньйора Тесоро. Він весь час намагається вигідно вкласти свої прибутки.

І чому кажуть, що все геніальне просто? Можливо тому, що це так і є! Від здивування Гнату навіть подих перехопило й стало прикро за свою тупість. Під самим носом крутиться іспанський мільйонер з модницями та виноградниками, а він навіть ні разу не подумав про відданого друга пані Лагоди!

– Тіночко, я тобі казав колись, що ти неймовірно розумна? – вдячно стис її в обіймах Гамаюн.

– Ні, вперше чую! – примружила вона свої зелені оченята. – Гнатку, а давай відразу з’їздимо до мами, поки сеньйор Тесоро не полетів. Розв'яжеш своє питання, а я маму побачу наживо. Бо спілкуватися за допомогою гаджетів на території одного міста - це якесь збочення!

– Згоден, поїдемо! – від прекрасної ідеї Тіни вже сяяв наче світлячок Гнат.

Та наразі вона забула про фінанси й ніжно пестила шовкову брову зі шрамом, адже пам’ятала, що саме та травма стала причиною їх першої близькості.

– Багато зморщок, так? Старий я в тебе, гарнюня, – пожартував Гнат, бо знав що він красунчик.

– Ні, я дивлюся на згадку про нашу першу ніч. Ти був таким обережним, навіть наляканим, – сміялася Тіна.

– А я й досі такий. Прокидаюся вранці, бачу перед собою неземну красу й тихо молюся за наше щастя, – щиро зізнавався їй колись прагматичний та врівноважений чоловік.

– Гнатку, я весь час хочу запитати. А чому з такою неймовірною добротою тебе занесло в бокс?

– Розумієш, маленька, я ж потрапив до притулку з-під теплого татового крила. Перший рік мене не бив лише хворий чи дуже лінивий. Я не вилазив з лікарні, а вже зуби мені взагалі лагодити не встигали, – з чарівною посмішкою розповідав про своє дитинство Гнат.

– Але ж в тебе неймовірно красиві зубки, любий! – доторкнулась Тіна до його вуст.

– Так, моя крихітко. Сучасні технології зачепили не лише виробництва, а й стоматологію. Мені навіть минулого року переробляли один імплант, – продовжував зізнання щасливчик.

– Господи! Як добре, що ти послухався мене й кинув те дурне заняття, – відчувала свою значущість Тіна.

– Так, в бокс моя доріжка закінчилась. Часу багато пропустив та й мого дорогого тренера вже немає на світі, – здригнувся його красивий баритон.

– Як? Отого весело дідуся, що ми підвозили вже немає? – розхвилювалась Тіна.

– Земля йому пухом! Трішки пізніше ми поставимо Карповичу гарну стелу на могилці. Він був дуже гарною людиною й професійним тренером. Саме він допоміг мені зрозуміти, що без кулаків у цьому житті не пробитись.

– Боже як жаль, Гнатку! А чому він помер так раптово?

– Тіно, ну він же боксером був. Колись не додивились якусь травму. В боксі багато проблем, – ніжно обіймав свою половинку Гнат.

– Прошу, не лякай мене більше. З тобою завжди все буде добре, – запанікувала Тіна.

– Скарбе мій, я тут до чого? Погрався трохи в шоломі та й пішов геть. У мене серйозних травм ніколи не було, – пестив її щічки Гнат.

– Ага, пам'ятаю тебе в лікарні, – бідкалася вона, а чоловік чомусь згадав безсердечну Олівію. Яке щастя, що його доля така щиросердна!

– Але ж ти покохала мене саме за ті синці, а раніше не звертала уваги. Заради нашого щастя я й зараз все повторив би. Збирайся до мами! Сподіваюсь, вони з сеньйором Габріо не пішли до церкви? Телефоном він згодився обговорити нашу співпрацю.

– Гнаточку, вони не настільки набожні. Але в агенцію можуть попертися. Зараз я зателефоную й попереджу про наш візит, – взяла айфон Тіна, а в голові снувала лише одна думка: розказувати мамі, що вони планують дитинку чи ні?

Розділ 39. Закоханий інвестор

Сьогодні був напрочуд чарівний весняний день. Здавалося, що у пташок велика зарплатня. Але ні! Вони вміють радувати чудовим співом людей зовсім безоплатно!

Закохана парочка з’явилась на порозі дому Юлії Павлівни з білосніжним букетом троянд та улюбленими смаколиками. Ось тільки випивки наречені в дім пані Джулії нести не наважувались. Адже сеньйор Габріо в цьому питанні був невблаганним. Гарячий іспанець казав, що коли на столі немає його вина, то й столу взагалі не треба!

Пані Лагода відчинила дітям та своїм виглядом приємно здивувала молодь. Не дивлячись на смуток за донькою, виглядала вона фантастично й очі її сяяли не гірше ніж у Тіни з Гнатом. За спиною у жінки стояв сеньйор Тесоро й таємниче посміхався гостям.

Після традиційних обіймів та компліментів, хазяйка запросила дітей за пишно вбраний стіл і, коли всі розсілись, слово взяв сеньйор Габріо.

– Ola, хороші мої! Ось ми й зустрілися з Вами знову в цьому прекрасному домі, на чолі з чарівною господинею - моєю коханою Джулією. Через промені ваших шалених очей, я не буду питати: як ваші справи? А про себе скажу. Минулого разу ми тільки познайомились з паном Гнатом та я пообіцяв, що обов’язково втілю в життя одну мою найзаповітнішу мрію. Тепер вона здійснилася. Ця неймовірна жінка дала згоду стати моєю дружиною! – сеньйор Тесоро поцілував Юлії Павлівні руку й продемонстрував на її пальці прекрасний діамант.

– Мамочко, ти вийдеш заміж раніше за мене? – скрикнула від щастя Тіна й кинулась до жінки з обіймами.

Гнат встав і своїм оксамитовим поглядом подивився на майбутнього родича. Він потис іспанцю руку та з посмішкою сказав:

– Тепер я Вас вітаю в родині, сеньйоре Габріо! Це дійсно неймовірно щаслива новина для всіх нас. Тіночко, злізь з мами, бо задавиш!

Тіна ще раз пригорнулась до Юлії Павлівни й покірно пішла на своє місце.

– Браво, сеньйоре! Це називається «приборкання непокірної». Наскільки я пам’ятаю, Тіна й маму з першого слова зроду не слухалась. Вибач, кохана, але це факт, – знову налив свого фірмового вина іспанець.

– Тепер давайте розв'язувати нагальне питання, яке щойно підняла донечка. Негоже, після всіх випробувань, родині хоч в чомусь роз’єднуватись. Я вважаю, що в нас з вами повинно бути подвійне весілля. А в шлюбну подорож - попливемо разом на яхті. Або ж приймемо запрошення містера й місіс Росс та й полетимо до Чікаго. Я там був. Прекрасне працелюбне місто! Та й Тіночці треба якось побувати там, де вона народилась. І не зиркай так на мене, кохана! Я не відбираю в тебе доньку, бо Тіночку від тебе ніхто не відірве, навіть цей чорнобривий пан, – завершив промову сеньйор Габріо. Але Гнат був з ним незгоден:

– Та ні, шановний! Це не все. Ми вітаємо вас з заручинами та кажемо: «Гірко!»

– Пане Гнате? – засоромилась у свої сорок один наречена.

– Ні-ні, матусю. Гірко! – підняла келиха Тіна й молодь дала зрозуміти, що без поцілунку не відчепиться. Іспанцю та його красуні-нареченій нічого не залишалось, як скромно виконати прохання діточок.

Далі вони частувались та багато розмовляли. Гнат розповідав якісь фінансові байки, Тіна доповідала про готовність дипломної роботи, сеньйор Габріо хвалив свої виноградники, а Юлія Павлівна розгублено поглядала то на молоду парочку, то на свого нареченого і в її очах стояли щасливі сльози.

На балконі сеньйор Габріо з таємничою посмішкою спитав у Гната:

– То як, пане генеральний директор, Ви ще не передумали прийняти мене в родину своїх вкладників?

– Ні, не передумав. Тим більше, що родина в нас уже й так одна. Але я буду неймовірно вдячний Вам, сеньйоре Габріо, за фінансову підтримку моєї компанії. Не повірите, та цю ідею підкинула моя чарівна наречена.

– Чому ж не повірю? Тіна завжди була розумницею. Ще в дитинстві вона ніколи не просила в моєї коханої іграшок. Не встигнемо відвернутись, а воно вже з книжкою біжить, – зізнався сеньйор Тесоро.

– Ви аж так давно знайомі з Юлією Павлівною? – здивувався Гнат.

– Так, синьйоре! Ми з моєю Джулією познайомились тоді, коли вона ще сяяла на подіумі. Господи, яка ж вона була красива! Я тільки побачив і пропав навіки, – щиро зізнавався у своєму коханні іспанець, а Гнат слухав його й бачив їх з Тіною. Як таке може бути?

– Але ж Ви наразі говорите про мене, сеньйоре Габріо! Це я побачив Тіну на своєму корпоративі, підвівся й просто пішов до неї. Я навіть не знав, що скажу. Дивився й розумів, що вона моя доля. Марив кожен день бути поряд, аж доки ми не стали одним цілим, – доповнив зізнання Гамаюн.

– Amen, пане Гнате! І завтра, зранку я приїду до Вашої компанії та віднині наші справи будуть спільними у всьому!

Чоловіки знову потисли один одному руки й повернулися до столу. А щасливі мама з донькою встигли погосподарювати та трішки попліткувати про своє-дівоче.

Розділ 40. Хвороба

Стараннями сеньйора Тесоро інвестиційний фонд Гната Гамаюна поповнився доволі значним вкладом і тепер компанія «Кращі інвестиції» знову, по праву, вважались однією з найуспішніших фінансових структур міста.

Пані Джулія, з красивою обручкою на пальці, щеголяла у своїх модельних справах. Тіна старанно готувалась до захисту дипломної роботи та дуже хвилювалась. Мабуть, тому жіноча «хвороба» прийшла у звичайні строки та дещо відтермінувала мрію про бажане й невідкладне материнство.

Сьогодні Гнат приїхав додому трохи раніше й хотів запропонувати нареченій романтичну вечерю, але застукав її в сльозах.

– Що з моєю маленькою господинею? Хто посмів викликати слізки в ці прекрасні оченята? – жартував доброзичливий чоловік, бо знав, що його кохана може плакати навіть коли побачить, як з гнізда випала пташка...

Але все виявилось трохи серйознішим. Тіна мовчки взяла його руку й провела у себе нижче живота. Ні, ця маленька жінка не ходила по дому голою. Просто відразу стало ясно, що в неї там прокладка. Звісно настрій Гната теж трохи зіпсувався. З цією чарівною дитиною він перестав бути дорослим та часто вірив в казку з першої миті її існування.

– Тіночко, ти погано почуваєшся? Прийми пігулку, воно й попустить, – спокійно вимовив він.

– Почуваюсь так, наче вбила когось дуже дорогого! Гнаточку, чому воно не захотіло там рости? Ми ж його так просили... – кинулась до чоловіка на груди дивачка.

– Скарбе мій єдиний, але ж це лише перший раз! Ну, може вони повинні призвичаїтись одне до одного. Ми так довго мучили їх утриманням. Не кожна дитинка миттю чіпляється в жінці. Хтось чекає на це роками, – ляпнув Гамаюн, щоб заспокоїти та краще б він цього не говорив.

– Я не хочу чекати роками! Я хочу, щоб наше диво там уже жило. А воно взяло й вискочило, – голосила його прекрасна біда.

– Ну, не переймайся так, ріднесенька! Головне, щоб фізично почувалася добре, – намагався вирівняти ситуацію Гнат.

– Але я почуваюся наче вбивця! – скрикнула Тіна.

– То в тебе там болить? – ще більше розхвилювався чоловік, наче то були перші критичні дні, які вони переживають разом.

– Та нічогісінько в мене не болить, тільки душа розривається й серце вірити не хоче! – продовжувала рюмсати зазвичай весела і жартівлива кохана.