Галлея Сандер-Лін - Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін

Тут вже втрутилися батьки партнера, які оговталися від несподіванки після раптової «атаки», змусили батька відкласти ремінь і вмовили заспокоїтися. А друг засунув Віолу собі за спину, продовжуючи тримати за руку.

– Марку Захаровичу, Марто Данилівно, вибачте мені! У всьому я винен, поспішив, не лайте Віолу! – «посипав голову» попелом Ярослав, звертаючись до майбутніх тестя і тещі офіційно, мабуть, щоб надати словам більше ваги. – Але у нас усе дуже серйозно. Я серйозний. Адже ми не просто зустрічаємося, а одружитися хочемо!

– Женилка у тебе ще не виросла, щоб приймати такі рішення! – гаркнув батько. – Що ти можеш їй дати? Сам ще другокурсник, як тоді дитя годувати будеш?

– Ми допоможемо... – Ланіни виглядали так, ніби дуже завинили. Ще б пак, адже це їхній син зробив дитину неповнолітній дівчині. Подібне могло загрожувати цілком певними проблемами, якщо звернутися куди слід.

– Жити будуть у нас. Є кімната і для молодих, і для малятка. Грошима теж допоможемо, – аргументовано заявив Євген Петрович.

– Ми так давно онука хотіли... – підтримала чоловіка Світлана Олексіївна. – Що вже поробиш, якщо він з'явиться трохи раніше. Та й Віола для нас як рідна! Всі ми і так знали, що вони з Яриком будуть разом...

Віолетта готова була згоріти від сорому. Тітка Світла і дядько Женя були для неї як родина, а тепер змушені червоніти перед її рідними, ніби завинили, хоча вони ж узагалі не мають ніякого відношення до того, що сталося, як і сам Ярик. На мить її рішучість ослабла. Ні, треба розповісти правду, і будь що буде. Невинні люди не повинні страждати за чужі гріхи!

– Не смій! – прошипів Яр, ніби відчувши, що вона збиралася зробити, і стиснув її руку майже до болю, приводячи до тями.

Врешті Віола все ж промовчала, дозволила брехні поширюватися далі. Але вчинила так не заради себе, а заради маленького життя, яка зародилася у неї всередині. Життя, яке, цілком можливо, буде схоже на батька. І тоді... тоді все, кінець, брехня розкриється, тому що Тимур мав досить помітно виражені кавказькі риси і був карооким брюнетом. І якщо у Віолетти, зеленоокої білявки, і Ярослава, сіроокого шатена, з'явиться такий ось специфічний малюк, тоді навіть підсліпуваті пенсіонери (не кажучи вже про справжніх бабусь та дідусів) зрозуміють, що молода мама дитину нагуляла. Ну а сам Ярик, зрозуміло, дізнається, від кого саме.

«Не думай про це! – вмовляла себе вона. – Просто не думай! Все буде добре, генетика спрацює на твою користь. Не може ж життя виявитися настільки несправедливим, щоб і тут повернутися до тебе спиною?!»

Поки старше покоління домовлялося про церемонію і вирішувало інші організаційні питання, Віолетта завела Яра до своєї кімнати і розстібнула на ньому сорочку.

– Віоло, що ти... – розгубився він і зібрався прикритися, але вона не дала і побачила, як поперек його грудей наливається багрянцем слід від удару ременем.

– Пробач... – прошепотіла Віолетта, зморгнувши сльози, і провела тремтячими пальчиками по червоній смузі. – Давай кремом від синців помажемо... – і занурилася в особисту міні-аптечку.

– Та це нічого, не смертельно, не по обличчю ж, – храбрився хлопець, але слухняно сидів, дозволяючи себе намазати, і лише злегка скривився, коли її пальці торкнулися майбутньої гематоми.

– Батько такий, міг і по обличчю, – пробурмотіла вона.

Зараз, після всього сказаного і зробленого батьком, який жадав помститися за своє обурення, Віолетті було відчайдушно соромно не тільки перед майбутніми свекрами, але головним чином перед Яриком. На нього кричали, йому наговорили безліч образливих слів, вдарили, а він же ні в чому не винен. Ярослав прийняв все це, а вона думала, що ніколи, до кінця свого життя не зможе розплатитися з ним за те, що він для неї робив.

Не так Віола представляла своє заміжжя, не такі почуття хотіла відчувати, але головне, що батьки схвалили весілля. Церемонію поспішно провели на початку серпня, отримавши на руки довідку про вагітність і уникнувши необхідності чекати покладені два місяці. Наречена була в скромній білій сукні, яку презентували свекри, з гостей тільки найближчі. Свідками покликали Ритку і її партнера Вовку, які були дружні з обома молодими.

Великого свята не влаштовували, так, накрили стіл вдома у Ланіних. Батько Віоли похмуро дивився на молодят і більше пив (вірніше, випивав), ніж їв. Мама теж виглядала далеко не щасливою. Зате тітка Світла і дядько Женя, здається, щиро раділи невістці і майбутньому поповненню в сім'ї. Приїхала і Катерина з чоловіком. Розцілувала Віолетту в обидві щоки і поділилася новиною, що теж скоро стане мамою: вони з Іваном нарешті вибрали дитину на усиновлення.

Віола сиділа на чолі столу і все ще не вірила, що стала дружиною і у неї тепер є чоловік. Прізвище вона міняти не стала. У танцювальних колах їх знали як Віолетту Городецьку і Ярослава Ланіна, так воно і повинно залишитися. Ярик, до речі, теж був досить скутий, але його рука з обручкою на пальці стискала під столом її ліву руку, даючи сили витримати весь цей весільний гармидер.

Наречена їла мало: під пильним поглядом батька просто шматок до горла не ліз. Як не дивно, під час застілля не було радісних вигуків «Гірко!», Та й в РАЦСі молоді обмежилися поцілунками в щоку. Для Віоли це був не шлюб, а фактично операція з порятунку, і Яр був досить чуйний, щоб не вимагати від неї того, до чого вона була зараз зовсім не готова.