Світлана Литвиненко - Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко

-Трохи,- відповіла,- а тепер що?

-А хіба ти не пам’ятаєш, що я говорив? Поїдемо до мене робити фотографії. Тільки ще пів години нам доведеться посидіти у номері, щоб вже напевне знати, що вона поїхала. Зараз замовлю тобі чаю чи може вип’єш шампанського?

-Я не збираюся після когось допивати,- сердито відповіла Діана,- і чаю теж не хочу. Може фотографії завтра зробимо, бо пізно все ж таки. На годиннику майже дванадцята година.

-Не любиш ночами працювати?- поцікавився Назар.

-Я люблю ночами спати,- Діана сіла на крісло і почала напружено чекати, коли нарешті пройде ті пів години.

-Ти мені подобаєшся. У тобі є якийсь шарм,- зненацька сказав Назар сівши на ліжкові навпроти Діани,- у тебе є хлопець?

-Я не зобов’язана відповідати на такі запитання,- Діану продовжувала дивувати наглість Назара.

-Мабуть не має, бо навряд чи нормальний мужик відпустив свою кохану допізна працювати,- зробив висновок Назар,- а чого не має?

-Досить,- Діана зіскочила з крісла,- пів години пройшло. Тож можемо йти, аби вона хотіла, то вже повернулася. І перестань мені задавати такі питання. Бо відповідь на мене у них одна, не твоє діло.

-Не ображайся. Нам треба намагатися добре ладити, бо ти ще будеш доволі довго працювати на мене,- Назар теж підвівся,- завтра після роботи, я пришлю за тобою машину…

-Я і на таксі можу приїхати, і громадським транспортом я теж користуюся, то не потрібно за мною нікого присилати, сама доберуся. Ти просто адресу скинь і все.

-Якщо тобі так зручно, то я не проти. Може ти помітила, що за тобою мої люди не слідкують. Це означає, що я тобі довіряю,- Назар відчинив двері пропускаючи Діану вперед.

-Довіряєш, але без сумніву, що провіряєш. В цьому я впевнена. Та запевняю, що я робитиму так як ти накажеш. Бо інакше наздоженеш, упіймаєш, вб’єш…

-Це добре, що ти засвоїла урок,- Назар натиснув кнопку виклику ліфта,- аби ти не сунула свій ніс не в свої справи нічого б такого з тобою не трапилося. А так сама себе звинувачуй.

  Ліфт відчинився і від здивування Діана завмерла на місці. З нього виходив Денис, колишній хлопець Діани з яким вона зустрічалася майже два роки. Він був не сам, а з високою молоденькою дівчиною, яку тримав за талію намагаючись поцілувати. Вони злегка були на підпитку і мали веселий настрій. Денис теж помітив Діану і посмішка відразу зникла з його обличчя. Від неочікуваної зустрічі Денис трохи розгубився дивлячись, то на Діану, то на чоловіка який стояв поруч з нею. Назар зрозумів, що вони  знайомі і не став поспішати, а оцінюючим поглядом подивився на парочку, яка щойно вийшла з ліфту намагаючись вгадати хто вони для Діани.

-Яка несподівана зустріч,- Денис опанував себе і ревність відразу спалахнула в ньому,- значить, ось ти як проводиш свої ночі. Тягаєшся по готелях з чоловіками, як якась хвойда.

-А ну підбирай слова,- крикнув на нього Назар,- спершу на себе подивися ніж про інших висновки робити.

-Моя Діанка сподобалася тобі у ліжку?- запитав скрізь зуби Денис відштовхуючи від себе свою супутницю,- справді у неї гарна попка?

-Це не те що ти думаєш,- Діана кинулася захищатися оправдовуючись,- невже ти про мене таке і справді думаєш?

-Котику хто це?- запитала супутниця Дениса, яка вже спокусливо дивилася у бік Назара.

-Хочеш поговорити, то давай поговоримо,- Назара почало це бісити.

-Давай поговоримо, розповіси мені де познайомилися? Невже Діанка тепер проституткою працює?- Денис хотів придавати Назара до стіни та той миттєво відреагував ухиляючись, а потім сам придавив того обличчям до стіни заламуючи руку.

-Раджу тобі не чіплятися до мене, якщо не хочеш небажаних наслідків. І забуть про Діану, краще подумай про свою нову пасію,- а потім Назар нахилився нижче до вуха Дениса і сказав,- у Діани і справді гарна попка.

  Відпустивши Дениса Назар знову викликав ліфт і взявши Діану за руку, вони разом зайшли до нього.

-Ви ще пошкодує, що так зі мною…,- крикнув їм у слід Денис вдаривши кулаком у стіну.

  Спустившись і вийшовши з готелю Діана не стрималася.

-Навіщо ти таке сказав. Тепер Денис буде думати, що ми з тобою разом…

-Він і так думає,- перебив Назар знімаючи сигналізацію з свого автомобіля,- швидко сідай до салону, відвезу тебе додому.

-Я на таксі.

-Ну, як хочеш,- і він сів до свого мерседесу і рвонув з місця поклавши поруч фотоапарат.

  Діана постояла ще декілька хвилин, подавлюючи сльози. А потім сіла до таксі. Їхавши у ньому вона згадала, як познайомилася з Денисом. Згадала і про те, якою щасливою була поруч з ним поки не дізналася, що він зраджує з її двоюрідною сестрою. Ну що ж ,а тепер Денис зраджує Лесю. Натура в Дениса така, не може бути з однією жінкою, а точніше не хоче. Не вірний він, а може ще йому не зустрілася та одна єдина. А Діана то вірила, що вона саме та. Мріяла про весілля, про щасливу, дружню сім’ю разом з ним. Познайомила його зі своєю родиною, а натомість отримала удар, зраду. Ця зрада розбила її серце. Та їй вдалося все пережити, повернутися до звичного життя. Діана була чомусь переконана, що коли зустрінеться з Денисом не буде нічого відчувати. Та помилилася, вона відчувала біль, розчарування. Невже ще й досі кохає його? Це не можливо, вона цього не хоче. А чи пробачила б вона, коли б раптом Денис захотів повернутися до неї? Серце хотіло і мабуть пробачило напевне, але тільки не розум. Неможливо забути зраду, але Денис і не намагався повернутися до неї, жодного разу не сказав, що шкодує.

  Діана розрахувалася з таксистом та не поспішала заходити до квартири. Із сумом подивилася на небо, яке було усипане зірками. Згадала Назара і їй відразу стало холодно і навіть осіннє пальто перестало гріти. Який же він… А який він?

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно