Платон - Апологія Сократа. Діалоги

вам дошкуляв; і якщо вони будуть надто багато про себе думати, насправді бувши нічим, докоряйте їм так само, як я вам докоряв, за те, що вони не дбають про те, про що повинні дбати, і мають високе уявлення про себе, хоч самі нічого не варті. Якщо ви будете це робити, то віддасте належне і мені, й моїм синам.

Але вже пора нам іти звідси, мені — на смерть, вам — до життя, а що з цього краще, того не знає ні­хто, крім Бога.

Діалоги

Крітон

Сократ, Крітон

[43] С о к р а т. Чого це ти, Крітоне, завітав так рано? Надворі ще ж не дніє?

К р і т о н. Ще ні.

С о к р а т. А котра година?

К р і т о н. Саме почало світати.

С о к р а т. Дивно, як це тюремний ключар погодився тебе впустити.

К р і т о н. Він мене добре знає, Сократе; я ж бо ходжу до тебе частенько та ще й підмазав його трохи.

С о к р а т. А ти прийшов щойно? Чи давно?

К р і т о н. Та вже давненько.

[B] С о к р а т. Отакої! Чом же ти не збудив мене від­разу? Чого було сидіти мовчки?

К р і т о н. Клянуся Зевсом, Сократе, на твоєму міс­ці я б не хотів, щоб мене збудили, — в такій біді краще вже спати. Я довгенько дивився на тебе й дивувався, як спокійно ти спиш. І я навмисно не будив тебе, щоб ти порозкошував солодким спочинком. Весь час, скільки я тебе знаю, мене захоплювала твоя незворушність, тепер я тим більше захоплююсь, бачачи, як спокійно й покірно ти переносиш цю велику біду.

С о к р а т. Але було б вельми смішно, Крітоне, [C] як­би я в моєму віці став нарікати на те, що мушу вмерти.

К р і т о н. Ой, дорогий мій Сократе, скільки-то інших людей у такому самому похилому віці, як ти, коли їх спостигає смерть, нарікають на свою долю, незважаючи на свій вік.

С о к р а т. Це правда. Але ще раз питаю, чому ти прийшов так рано?

К р і т о н. Бо змушений принести тобі сумну і бо­лісну звістку. Болісну не для тебе, я це бачу, а для мене і для всіх моїх друзів. Еге ж, таку болісну й гнітючу, що для мене тяжчої не може бути.

С о к р а т. Що ж це за звістка? Невже повернувся [D] корабель із Делосу, і я повинен вмерти?{48}

К р і т о н. Ще ні, але, якщо я не помиляюся, він прибуде сьогодні. Так кажуть люди, що прибули з Су­нія{49} і там його бачили. Отож сьогодні він зайде в гавань, а завтра, Сократе, тобі доведеться розпрощатися з життям.

С о к р а т. Гаразд, Крітоне, в добрий час! Якщо така воля богів, хай буде так. [44] Однак, гадаю, сьогодні він ще не прибуде.

К р і т о н. Чому ти так думаєш?

С о к р а т. Зараз поясню. Адже вмерти мені доведеться наступного дня після того, як прибуде корабель?

К р і т о н. Так твердять ті, від кого це залежить{50}.

С о к р а т. Тому я й гадаю, що він прибуде не сьогодні, а завтра. Я висновую це з того сну, який наснився мені цієї ночі. Отож, мабуть, добре, що ти не розбудив мене.

К р і т о н. Що ж тобі приснилося?

[B] С о к р а т. Мені привиділося: до мене підійшла жінка, велична і гарна, вбрана в білу сукню, покликала мене й сказала:

Сократе!

Третього дня ти прибудеш до Фтії полів урожайних{51}.

К р і т о н. Дивний сон, Сократе.

С о к р а т. Але, як мені здається, знаменний, Крітоне.

К р і т о н. Вельми знаменний, мій шляхетний друже. Тож прошу тебе останній раз, послухай моєї ради і подбай про свій порятунок. [C] Бо, зрозумій, якщо ти помреш, це буде для мене не просто нещастя: я не тільки втрачу друга, якого, я певен, вже ніколи не знайду; мене страшить ще й таке: багато людей, які мало знають нас, тебе й мене, думатимуть, що я міг порятувати тебе, якби дав, кому треба, доброго хабара, але пожалів, бач, грошей. А що може зганьбити людину дужче, ніж звинувачення, що вона любить гроші більше, ніж своїх друзів? Люди ніколи не по­вірять у те, що ти сам відмовився врятуватися, хоч ми якомога силкувалися звільнити тебе.

[D] С о к р а т. Невже, шляхетний Крітоне, думка загалу важить для нас так багато? Найкращі люди, з думкою яких ми рахуємося, не матимуть сумніву в тому, що все було так, як було.

К р і т о н. Ти, Сократе, зовсім не бачиш, що часом доводиться зважити й на думку загалу. Те, що сталося з тобою, переконливо засвідчує: загал може заподіяти багато лиха — ще й великого лиха! — коли він по­вірить у наклепи.

С о к р а т. Дай Боже, щоб так воно й було, Крітоне: щоб ці люди, здатні чинити найбільше зло, були здатні чинити також найбільше добро. Це було б чудово. Та ба, вони не здатні ні на те, ні на те. Вони не здатні робити людину ні розумною, ні нерозумною, а роблять те, чого хоче сліпий випадок.

К р і т о н. Може, воно й так, Сократе. Але скажи мені, чи не стримує тебе часом побоювання за мене та інших твоїх друзів? [E] Чи не боїшся ти того, що донощики{52} доведуть нас до згуби, звинувативши в тому, що ми вкрали тебе, а відтак ми можемо втратити усе своє майно або принаймні чимало грошей, чи, може, зазнаємо якихось утисків. [45] Так от, якщо ти боїшся цього, то облиш свої побоювання. Ми повинні врятувати тебе, і наш обов’язок йти на цей ризик, а чи й більший, якщо буде треба. То вір же мені й роби так, як я тебе прошу.

С о к р а т. Це справді тривожить мене, Крітоне, але стримують мене ще й інші причини.

К р і т о н. Бога ради, не бійся. Адже за те, щоб урятувати тебе і вивести з в’язниці, ці люди просять не так уже й багато грошей. А щодо донощиків, хіба ж ти не бачиш, що це люди продажні. [B] Ми їх купимо дешево. Отож, вважай, усі мої гроші у твоєму розпорядженні. Певно, їх вистачить. Утім, якщо ти, зважаючи на нашу дружбу, жалієш мої гроші, то тут є чужинці, які ладні викласти свої. Один з них, фіванець Сіммій{53}, уже й приніс скільки для цього потрібно. Те ж саме ладен зробити Кебет і багато інших. Отож, повторюю, годі тобі боятися, бо інакше не порятуєшся. І не переймайся тим, що сказав на суді, — що не зміг би жити поза батьківщиною. [C] І на чужині, всюди, куди підеш, будуть у тебе друзі. А якщо схочеш оселитись у Фессалії{54}, —