Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

– Дійсно, сніжні відьми втратили силу, та не втратили свій гонор, – погодився Флейм. – Тож багато хто з них вбив мисливців у сімейному ложі. Проте у ті страшні, важкі часи не кожна була готова лишитись без дару та без останнього захисника водночас. Тож… хтось знайшов собі нового чоловіка, а хтось зоставався з тим, кого мав, даруючи своє сніжне кохання тому, кому віддав і дар. Звісно ж, у них були діти. З тих часів минули сотні років, та все одно нащадки могутнього дару народжувались, і магія в них спала. Спала до тієї пори, доки її не розбудив інший дар. Адже, аби достукатись до магії, потрібен провідник… Я дізнався про твоїх батьків, моя люба Мелісо, почув, що твій батько привіз матір з Півночі…

– І що це змінює?

– Нічого. Або все. Наша доля зв’язана віднедавна, бо ти поставила свій підпис під договором. Твій дар розбурханий вітрами, якими повеліває твій батько, а тепер, опинившись так близько біля вогню, він згадав минуле… І збунтувався, ясна річ. Для магії це абсолютно нормально. Отже, коли я зрозумів, що за крига скувала твої руки, я почув поклик: це ти крізь сон звала на допомогу хоч кого-небудь, хто міг би тебе почути. Бо твій дар, прокидаючись, намагався тебе ж і подолати. Ти – сніжна відьма, Мелісо, хочеш ти цього чи ні, і цим даром необхідно оволодіти, якщо ти не бажаєш, аби він тебе ж і поховав під кригою.

Я не могла нічого сказати, ні заперечити, ні підтвердити його слова, мені, власне, забракло мови для будь-чого, і я остовпіла, мов мене знов скувало кригою.

А потім, ніби ця ситуація все ще не стала недостатньо незручною, двері моєї кімнати відчинились, і на порозі застигла Аліса зі свічкою в руках.

Свічка – справа ненадійна, особливо коли ту, що її тримає, дивують. Я собі могла уявити, як ми зараз виглядаємо. Я лежу в сорочці, що вже піднялась аж до стегон, в обіймах демона, він знов нагладжує мою ногу кінчиком свого хвоста, простирадло моє парує, як тепер зрозуміло, від того, що розтоплена крига його промочила...І все це в ліжку, в якому в принципі не має бути місця для сторонніх чоловіків! Добре, що моя Аліса ще не втратила свідомість і не рухнула просто тут!

Але руки у неї затремтіли, і свічка вислизнула з ослаблих пальців та впала на килим. Сама ж Аліса швиденько затулила собі рот руками і щось ледь чутно прохрипіла. Що саме – я не розібрала, аж надто була зайнята тим, що намагалась виплутатись з рук демона.

– Це не те що ти подумала! – видихнула я, коли Есмонд повільно піднявся з ліжка, наступив босою ногою на вогонь, загашуючи його, і зачинив за Алісою двері.

Після цього він пробурмотів кілька слів собі під ніс, і двері охопили якісь чари. Магія обкрутилась довкола дверної ручки, змушуючи її просто-таки сяяти.

– Що… – Аліса затнулась. – Що тут відбувається? Про яке таке «не те» я подумала? Мелісо? Я… Ти!.. Він!..

– Ваша сестра, леді Беллер, просто хотіла запевнити, що ви дарма подумали, ніби я просто телепортувався сюди, аби допомогти вам приборкати свій магічний дар, – всміхнувся Есмонд. – І я зовсім не прийшов за покликом договору, мене сюди привело власне серце…

– Перестаньте! – я відчула, що почервоніла остаточно.

В кімнаті запанувала темрява. Затоптаний Есмондом вогник був єдиним, що ще могло освітлювати мою спальню, і, перш ніж Аліса запалила новий магічний світлячок, минув деякий час.

– Отже, – промовила вона, дивлячись то на мене, то на декана, – ви вдвох…

– Між нами нічого не було! – випалила я.

– Між нами, – заперечив він, – як мінімум є договір.

– Він нічого не означає!

– Він означає все і навіть більше.

– О, святі стихії, – прошепотіла я. – Алісо! Він сказав мені, що я – якась снігова відьма…

– Сніжна, – хором виправили мене Есмонд та Аліса, а потім якось дивно перезирнулись.

– Стоп, – прошепотіла я. – Ні… Ні! Цього не може бути! Ви що, у змові? Ви… Ви двоє! А ну швидко розповідайте!

– Ні в якій ми не у змові, Мелісо, – моя сестра зашарілась, видаючи себе з головою. – Просто…

– Ми навіть не домовлялись, – додав Есмонд, але чомусь його виправдання прозвучало зовсім не так, як те, що мало б мене переконати.

Я встала і схрестила руки на грудях.

– Правду мені кажіть, – звеліла я. – Швидко. Інакше… Я не знаю, що я з вами зроблю! Я вас заморожу, от! Перетворю на дві брили криги!

– А говорила, що не має дару, – фиркнув Флейм.

– Мелісо, сестронько, – Аліса підійшла до мене та обійняла мене за плечі. – Послухай. Я… Просто випадково наткнулась на один цікавий трактат у нашій бібліотеці. Ну, про сніжних відьом. І подумала, а що, як вони справді існують? І трохи порилась в документах, дізналась, що характерне для цього дару. А тоді мені здалось, що це, знаєш, трохи на тебе схоже.

– І після цього Аліса звернулась до мене, – промовив Есмонд. – Власне, я планував, що ми просто поговоримо, і після маленької провокації ти продемонструєш мені свою силу. А далі вже домовимося про подальшу співпрацю. Ну, або ні.

Я відчула, що мене знову з головою накриває холод. Вони щось задумували проти мене, змовилися, спеціально про це говорили…