Ульф Старк - Тоді я був просто Ульф

Доти я був дурненький і безтурботний. Ніколи не знаходив часу на роздуми. Я тільки те й робив, що лазив по деревах, спускався, мов навіжений, на велосипеді з усіх можливих пагорбів і раз у раз натирав собі садна.

Але тепер усе змінилося.

Я перестав шкірити зуби й багато над чим став задумуватися. На уроках малювання малював тушшю вже не кумедних чоловічків, а похмурі кубічні образи дерев і голих губатих жінок, що змусило мого вчителя малювання подивитися на мене іншими очима. Над усе я вподобав сірі та блідо-руді барви.

Вечорами я сидів удома й читав книжки з психології та графології, що пасували до моєї нової зовнішності.

А часом годинами блукав надворі, де від вуличного світла золотом і багрянцем вилискувало листя й поволі падало додолу. Я виробив собі нерозбірливий закрутистий почерк, що свідчив про неабиякі розумові здібності.

Та осінь була початком великого змагання.

Досі я не виявляв ніякого зацікавлення до писання творів. Нашкрябавши кілька сторінок, я стрімголов мчав на вулицю Енґельбректа до продавця гарячих сосисок, де всього за десять ере можна було підкріпитися сосискою з гірчицею. Проте разом із прищами виросла й моя літературна пиха. Тепер я невтомно мережив папір новим закрутистим почерком.

Мені забаглося перевершити всіх. Мій суперник звався Єран. Він теж ходив у прищах і найкраще в класі знав шведську мову. Цей худорлявий хлопчина виріс на класиці світової літератури. Його мама викладала шведську, а тато був доцентом історії літератури. Тож мені треба було багато чого надолужити. Мій тато працював усього лиш зубним лікарем.

Тим часом несподіваний успіх мені приніс твір на тему «Людина, якою я захоплююсь». Я написав про свого знайомого причинного дідуся зі шхер, а Єран — про сухореброго індійця на ім’я Ґанді. Тоді я вперше взяв гору над Єраном. Наш вимогливий лисий учитель на берегах мого твору вивів: «Молодець!».

В обідню перерву ми з Єраном подалися на Хмільник до кіоску ласощів. Я підбадьорливо всміхався до Єрана.

— Скажи, а про індійців справді важко писати? — спитав я.

Єран не всміхався. Він витріщився на мої прищі.

— Тобі просто пощастило, — відповів він. — Наступного разу я знов тебе перевершу.

— Поб’ємося об заклад? — спитав я.

— Якщо тобі так хочеться, — відповів він. — Закладімося на молочний коктейль.

— Гаразд. Або на морозивний банановий десерт, — сказав я.

Я любив морозивний банановий десерт. Він складався з трьох кульок морозива, поверх яких лежали шматочки банана, политі смачною шоколадною підливою, та збитих вершків із горіховими крихтами. Маючи гроші, його можна було купити в елітному барі на вулиці Бірґера Ярла.

Наступного разу, після того, як нам роздали твори, Єран наминав саме той десерт. Зручненько вмостившись у барі на високому стільці, він задоволено смоктав через трубочку підливу. Його прищі на радощах аж пашіли. Він переміг у темі «Мрія». А мене за якихось десять хвилин було вражено в саме серце. Учитель гарним почерком написав на берегах мого зошита: «Слабенько. Удосконалюй свою мову!».

— Бачиш, — сказав Єран. — У тебе немає шансу. Тепер здаєшся?

— Дідька лисого, — відповів я. — Нізащо не здамся.

Єран облизав тонкі губи й мовив:

— Тут до біса смачна шоколадна підлива.

— Атож, — згодився я. — Але вона, мабуть, погано впливає на шкіру.

І я пішов надвір. Повз мене зі скреготом пробігали трамваї, небо було сіре, холодне, і на мій потемнілий чуб сідали перші сніжинки. «Буде ще другий семестр, — подумалось мені. — І тоді ми побачимо!»

Мені хотілося отримати в подарунок на Різдво «Шведський академічний словник».

* * *

На зимових канікулах я старанно готувався. Наловчився ставити дуже гарний підпис. Навідався до бібліотеки і взяв твори Стріндберґа і Стейнбека. Замащуючи свої прищі клерасилом, я написав кілька листів експериментальною прозою Аґнеті, що мешкала на Замковій вулиці в Ерб’ю. Вона жодного разу не відповіла, а коли якось я хотів був підійти до неї, відразу ж дременула на протилежний бік вулиці.

З початком весняного семестру я почав курити. Крізь хмару диму я вгледів бліде Єранове обличчя, що випірнуло переді мною саме того дня, як ми мали писати твір.

— Може, відразу домовимося про коктейль? — спитав він.

— Гаразд, домовимося, — відповів я. — 3 полуницею!

Твір я писав у чудовому настрої. Тепер ніхто не дорікне, що я не вдосконалив мови! Напохваті в мене була ціла купа дивовижних слів зі «Шведського академічного словника». Таких як «абстинент», «персона ґрата» й «екстатичний». Вони всі мене так захоплювали, що я раз за разом тулив їх туди, де, здавалось би, вони були до речі.

Нашому вимогливому вчителеві так не здалося.

«Пиши простіше!» — роздратовано зауважив він.

І ще раз я змушений був повести Єрана до елітного морозивного бару. Тепер він смакував молочним шоколадним коктейлем — світло-брунатним, із бульбашками й дуже апетитним на вигляд.

— Хочеш скуштувати? — привітно спитав він.

— Ні, я люблю тільки з полуницею, — відповів я.

— Он як, — мовив Єран. — А що він написав тобі на творі?

— Нічого такого, — відповів я. — Мені треба було писати простіше, та й усе.

— На моєму він написав, що я міг би постаратися ще краще, — сказав Єран. — Але йому сподобалися мої алегорії. Він страшенно вимогливий.

— Так, — згодився я.

— Вимогливий, але справедливий, — уточнив Єран, плеснувши мене по плечу.

Наступного разу я присмачив свій твір фантастичними алегоріями. Тоді вже буяла весна, могутні дерева у Хмільнику знов прибралися листям, а я сидів за столом, схилившись над темою «Спомин про літо». Я написав про галасливих сорок, що строчили сміхом, ніби кулемети, про те, як пронизливо плакали дрібні чаєнята, і про сонце, схоже на лису голову, яка виринає з вранішньої морської купелі.

«Дурниці!» — помітив на берегах наш лисий учитель.

Та попри це я отримав вищу оцінку, ніж Єран.

З кислою міною він дивився, як я смокчу молочний коктейль. Зі смаком полуниці. Сонце пробивалося крізь шибку й пригрівало мені потилицю.

— Ну й смалить, — сказав я. — Добре було б десь освіжитися.

— У мене смертельно болить голова, — відповів Єран. — Та й, правду кажучи, не хочеться мені нікуди йти. Хай йому грець, я ж після хвороби.

— Шкода, — сказав я. — Сподіваюсь, до наступного разу тобі покращає.

— Неодмінно, — сказав він.

— Тоді, може, поб’ємося об заклад на два коктейлі? — спитав я.

— Можемо побитися на скільки завгодно тих бісових коктейлів та морозивних бананових десертів! — вигукнув Єран.

* * *

Згодом наш учитель шведської мови сидів за столом і ледве встигав витирати піт із високого чола.

Наприкінці травня, коли чепурили вулицю Енґельбректа, ми писали останній у