Віктор Суворов - Її ім’я було Татьяна

Це й дозволило чотирьом сталінським гостям, які приїхали миритися, виконати свою місію.

Вони поговорили зі Сталіним і поїхали.

А Сталін залишився один.

Після цього Сталіна у свідомості більше ніхто не бачив. Охорона занепокоїлася лише перед обідом наступного дня: Сталін не вийшов на сніданок і до обіду не виходить. Здійняли тривогу. Ті самі Берія, Маленков, Булганін і Хрущов, прибувши на дачу, застали товариша Сталіна без тями. І наказали сплячого Сталіна не турбувати, лікарів не викликати.

За день було оголошено країні і світу, що товариш Сталін хворий. Лише тоді й викликали лікарів.

Зрозуміло, не простих лікарів, а тих, які були потрібні в цій ситуації.

КЛЮЧОВИЙ МОМЕНТ

Якщо ми, хоча б і побіжно, кинемо погляд на два останні століття історії Росії, то з подивом виявимо розмаїття політичних змов.

Павла I задушили у власній спальні срібним офіцерським шарфом. За деякими даними, його вбили важкою табакеркою, замотавши її в рушник і з розмаху приклавшись до імператорського тім’я. Ці подробиці одна одну не виключають. Однак у цьому випадку головне не те, як саме було вбито імператора Павла, а те, що загинув він унаслідок змови.

Якби його не вбили, то історія нашої країни, історія Європи й усього світу була б зовсім іншою. Я не кажу: кращою або гіршою. Я кажу: іншою. Наприклад, якби він залишився живим, не було б уторгнення Бонапарта в Росію. Це, у свою чергу, тягло б за собою безліч наслідків як для Франції, так і для Великобританії, а разом із ними — для всього світу.

Побутує версія, відповідно до якої старший син Павла був ознайомлений з планами змовників, але їм не перешкоджав. Після смерті батька він зійшов на престол і став Олександром I.

Смерть Олександра I оповита легендами й таємницями. У цій смерті досить багато темних моментів. Вона стала сигналом для початку заколоту. Змову готували у середовищі пропащих негідників, згодом названих декабристами. У своєму колі вони промовляли пишні фрази про свободу, рівність і братерство. Але саме так починалася і якобінська диктатура: пишномовні фрази, які вмить змінилися гільйотиною на майдані Згоди і публічним відсіканням тисяч голів.

Те, що планували і задумували так звані декабристи, вело їх на ту саму слизьку доріжку. Першим пунктом їхньої програми було встановлення диктатури, звісно, зі шляхетною метою наведення порядку. Вони вже намітили, хто з них буде диктатором.

Усі вони кінчили б так, як скінчив глава якобінців Робесп’єр. Спочатку Робесп’єр перерізав усіх своїх соратників, потім і сам потрапив в обійми матінки гільйотини. Якби задум декабристів удався, були всі умови, то наша історія була б зовсім інакшою. Проте заколот на Сенатській площі було придушено гарматним вогнем. На це зважився молодший син Олександра, який став Миколою I.

Микола I правив довго, однак помер якось аж надто швидко.

На його місце став Олександр II, на якого змовники вели справжнє полювання. Вони організували вибух навіть у Зимовому палаці. Після кількох замахів Олександра було вбито бомбою на вулиці Петербурга.

На престол зійшов Олександр III, який помер у розквіті сил, ставши жертвою медичного вбивства.

Проти його сина Миколи II було розв’язано повномасштабну терористичну війну. Змовники вбивали міністрів і родичів царя. Ними був звинувачений і убитий Распутін. Сам Микола був скинутий з престолу внаслідок змови в рядах вищої аристократії та генералітету.

Я зовсім не наполягаю на тому, що ми якісь особливі. Достатньо струсити пил зі сторінок історії — і можна побачити картини змови маршалів проти Бонапарта, убивства американських президентів у театрі чи на вулицях міста, бомбу в портфелі під столом Гітлера.

Та що говорити, Перша світова війна, результатом якої був крах трьох потужних імперій Європи, розпочалася з убивства ерцгерцога Фердинанда групою змовників.

Усю історію людства зіткано з політичних убивств і змов. І не слід брати початок від Юлія Цезаря. Копайте глибше.

Проте хтось завзято втовкмачує у наші голови думку, що змов не буває. Проти всіх, хто намагається розплутувати клубки історії, придумана зубодробильна формула: це теорія змови!

Формула ця вимовляється з огидою та презирством: ох, знову ця теорія змови. Нас привчають до думки, що теорія змови — це щось несерйозне, що розслідують змови лише невдахи й шарлатани, а їхні відкриття до вивчення історії жодного стосунку не мають.

Мені в обличчя не раз гидливо казали: «Те, що пишеш, — це теорія змови!».

А я не гордий. Відповідаю: «Так, і в цьому випадку теж — змова!».

Якщо з історії людства вилучити змови, їх не вивчати й не розплутувати, то і самої історії не залишиться.

Розділ 5

1

Увечері 5 березня 1953 року було зібрано спільне засідання пленуму ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, Президії Верховної Ради СРСР.

Засідання планували розпочати о 20.00, але перенесли на 20.40. Тривали інтенсивні закулісні перешіптування, щось кимось вирішувалося в останні хвилини.

Нарешті засідання відкрилося. І тривало рівно 10 хвилин.

Письменник Костянтин Симонов був членом ЦК КПРС. Ось його розповідь:

«У мене було відчуття, що люди, які з’явилися із задньої кімнати, в президії, старі члени Політбюро, вийшли з якимось прихованим, що не було вираженим зовні, але відчувалося у них, відчуттям полегшення. Це якось було відображено на їхніх обличчях... Було таке відчуття, що ось там, у президії, люди звільнилися від чогось, що турбувало їх...»

(Очима людини мого покоління // Прапор. — 1988. — № 3. — С. 107).

Найближчі учні й соратники Сталіна справді звільнилися від важкого тягаря. А заразом звільнили від непомірного тягаря керівництва й товариша Сталіна. Вони оголосили, що з товариша Сталіна знято обов’язки Голови Ради Міністрів СРСР. Головою Ради Міністрів був призначений товариш Маленков.

Зі Сталіна було знято обов’язки одного із секретарів Центрального комітету. А Генеральним секретарем, як ми пам’ятаємо, він уже не був із жовтня 1952 року.

Було затверджено новий склад Президії ЦК КПРС — одинадцять членів (Сталін, Маленков, Берія, Молотов, Ворошилов, Булганін, Хрущов, Каганович, Мікоян, Сабуров, Первухін) і чотири кандидати (Багіров, Мельников, Понамаренко, Шверник).

2

Суть того, що відбувалося полягала ось у чому: ідею Сталіна про розширення складу вищого керівництва Комуністичної партії відкинули. У вищому керівництві буде не двадцять п’ять членів Президії ЦК, як Сталін запропонував у жовтні 1952 року, а лише одинадцять, як і раніше.

І персональний склад майже той самий, включно