Жоржі Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

ставали шанувальники, то менше опирався поет і врешті-решт почав заперечувати так ніяково і боязко, що всі його слова сприймалися радше як скромне підтвердження.

— Та то він автор, тут без варіантів — говорили ті, хто бачив, як він, потупивши очі, невпевнено потирає руки і шепоче собі під ніс:

— Що схожа та елегія на мої вірші, то схожа. Втім, її таки не я…

Він завжди наче й заперечував своє авторство, та водночас сперечався з кожним, хто приписував її комусь іншому. У таких випадках він зі шкіри пнувся, доводячи хибність такої гіпотези. Коли ж якийсь упертюх і далі наполягав, висуваючи ті чи ті аргументи, поет рішучо і таємничо цідив крізь зуби:

— Це ви мені намагаєтеся довести?.. Та хто, як не я, знає істину…

Щоразу, чуючи, як декламують елегію, він уважно стежив за текстом і поправляв, якщо якесь слово було змінено, ревниво оберігаючи кожну строфу, немов ця поема справді вийшла з-під його пера. І лише згодом, коли стало відоме ім’я справжнього автора, йому довелося розлучитися з незаслуженою славою. Тоді він почав паплюжити елегію, заперечувати всі її переваги чи красу, називаючи «гівняними віршиками для хвойд».

Завдяки активній полеміці елегія набула шаленої популярності, її читали, заучували напам’ять, декламували в барах на світанку, коли кашаса пробуджувала найшляхетніші почуття. Поети міняли прикметники та дієслова, іноді плутали і ковтали цілі строфи. Проте, навіть спотворена, залита кашасою чи валяючись на підлозі в кабаре, елегія підносила Гульвісу до небес.

Хоч би хто був автором цих рядків, він відобразив загальний настрій того маленького світу, в якому з юності мешкав Гульвіса, ставши згодом його своєрідним символом. Елегія була справжнім дифірамбом молодому гравцеві. Якби Гульвіса почув стільки похвал та співчуття на свою адресу, то не повірив би власним вухам. За життя він жодного разу не здобувся на такі возвеличення. Навпаки, весь час був змушений вислуховувати докори, поради та проповіді з приводу його недолугого життя й численних недоліків.

Утім, поблажливе ставлення до його злодіянь і уславлення буцімто «переваг», що зробили з Гульвіси майже героя і легенду, тривало недовго. Через тиждень після його смерті все почало ставати на свої місця. Думку консервативних кіл, що дбали про пристойність і мораль, висловили пліткарки та сусідки, протиставивши її анархічному та негідному панегірику Гульвісі, оспіваного волелюбним збіговиськом завсідників борделів і казино, які всіляко намагалися порушити духовні підвалини суспільства.

Так виникла ще одна захоплива проблема, наче бракувало хвилювань через елегію. Втім, ім’я автора нарешті встановлено і воно навічно увійшло в золотий фонд вітчизняної літератури.

Через кілька років після смерті Гульвіси поет Одоріку дістав у подарунок від автора примірник «Брудних елегій» — окрім нього, така честь випала ще двом, — чудове подарункове видання, накладом сто примірників, з автографом автора та ілюстраціями Салазанса Нету. Одоріку обернувся до Карлоса Едуарду і простягнув йому цю безцінну книгу.

Вони обидва сиділи в тій же редакційній кімнаті, де колись разом зачитували та обговорювали елегію. Тільки тепер це були поважні, багаті та шановані пани, власники величезних колекцій і нерухомості.

Одоріку пригадав:

— Чи я тобі не казав? Це таки його елегія. — З тією ж посмішкою на вустах і тими ж словами підсумував: — Старий соромітник…

Карлос Едуарду щиро, проте з гідністю, засміявся і замилувався унікальним виданням. На обкладинці вирізьбленими по дереву літерами красувалося ім’я поета: Годофреду Фільйо. Повільно гортаючи сторінки, Карлос Едуарду, трохи навіть заздрячи, думав: «Це ж якими безпросвітними вулицями і закутками, якими туманними доріжками і стежками, якими запашними гірськими манівцями треба було тинятися цьому волоцюзі Гульвісі та знаменитому, видатному поетові, щоб між ними завирував такий рідкісний цвіт дружби?» Міркуючи над цією загадкою, Карлос Едуарду торкався до сторінок, немов пестячи ніжну шкіру жінки — хтозна, можливо темношкірої, наче оксамитова ніч? Четверту з п’яти елегій, що увійшли до збірки, було присвячено смерті Гульвіси: «Синя фішка, забута на килимі».

Отже, як і заповідалося, цю загадку було розгадано. Проте виникла нова, і чи вдасться коли-небудь із нею впоратися?.. Тобі, любий читачу, і надається можливість збагнути таємничу містерію Гульвіси.

Хто він, той Гульвіса? Який його істинний портрет? І що це взагалі за особа? Обличчя його було зігріте сонцем чи огорнуте тінню? Був це блазень із елегії, класний хлопець, як сказав про нього Паранаґуа Вентура, чи просто плюгавий пройдисвіт, невиправний вимагач і поганий чоловік, як вважають сусідки і знайомі дони Флор? Хто ж таки має слушність: побожні парафіянки церкви св. Терези чи завсідники «Табаріса», де «котиться кулька рулетки, тріщать колоди карт, кидають кості і роблять останню ставку»?

II

ПРО ПЕРШИЙ ПЕРІОД ВДОВУВАННЯ, ЧАС ЖАЛОБИ ТА ПРИХОВАНОЇ ПЕЧАЛІ, ПРО СПОГАДИ ПРО ВСІ ПОМИЛКИ ТА МРІЇ, ПРО ЗАКОХАНІСТЬ І ОДРУЖЕННЯ, ПРО ПОДРУЖНЄ ЖИТТЯ ГУЛЬВІСИ ТА ДОНИ ФЛОР, ПРО ФІШКИ, ГРАЛЬНІ КОСТІ Й ТРИВАЛЕ СПОДІВАННЯ, ТЕПЕР УЖЕ БЕЗНАДІЙНЕ (І ПРО НАДОКУЧЛИВУ ПРИСУТНІСТЬ ДОНИ РОЗИЛДИ)

(під акомпанемент скрипки Едґара Коко, гітари Кайммі та чарівної флейти доктора Валтера да Силвейри) 

КУЛІНАРНА ШКОЛА «СМАК І МИСТЕЦТВО»

КРАБОВА МОКЕКА[8]

(рецепт дони Флор)

Теоретичне заняття.

Інгредієнти (на 8 персон): склянка не розбавленого водою кокосового молока, склянка пальмової олії, кілограм крабів.

Для заправки: три зубчики часнику, сіль за смаком, сік лимона, коріандр, петрушка, зелена цибуля і дві ріпчасті, півсклянки солодкого оцту, перець, півкілограма помідорів. Згодом: ще чотири помідори, цибулина, перець.

Практичне заняття:

Натріть на тертці кілька цибулин, розтовчіть часник у ступці: цибуля і часник зовсім не смердять, зовсім, це, шановні, просто найдухмяніші овочі. Наріжте дрібно коріандр, петрушку, кілька помідорів, трохи зеленої цибулі і додайте половинку солодкого перцю. Вимішайте все з оливковою олією і дайте цій ароматній суміші настоятися. (Ці дурепи вважають цибулю смердючою, та що вони тямлять в істинних чистих пахощах? Гульвіса любив сиру цибулю, тому його цілунки обпікали).

Цілі краби слід гарненько промити в лимонній воді: так, щоб вимити весь бруд, але не позбавити їх запаху моря. Потім їх слід один за одним занурити в соус і викласти на сковороду. Залишки соусу обережно вилити на краби, але повільно, бо страва дуже делікатна.

(Ах, це ж була найулюбленіша Гульвісина страва!)

Візьміть чотири добірних помідори, солодкий перець, цибулину, наріжте все це кружальцями і красиво розкладіть на тарілці. Краби повинні настоятися зо дві години і як слід увібрати в себе соус. Потім поставте сковорідку на вогонь.

(Гульвіса завжди сам ходив купувати краби у свого постійного продавця на ринку…)

Коли краби будуть майже готові, додайте кокосового молока, і вже перед тим, як