Костянтин Киріце - Лицарі черешневого цвіту, Костянтин Киріце

Сергій трохи заспокоївся, але від його запалу, з яким він прийшов на побачення, не залишилось майже нічого. Заспокоївся він остаточно аж на спостережному пункті. Трясогузка був у чудовій формі: він теж мав сюрприз…

— Трясогузко, я не казав тобі досі: я роздобув великий трофей…

— Облиш мене зі своїми вигадками. Зараз я покажу тобі, що зробив за останні дні… Йди-но сюди!

З якоїсь папки Трясогузка дістав великий аркуш паперу й почав піднесено розгортати його перед Сергієм. На аркуші було нагромадження геометричних ліній та тіл, зроблених червоним і голубим, позначених цифрами та буквами.

— Вгадай, що це? — спитав Трясогузка.

— Поняття не маю… Може, шпаргалка з геометрії…

— Це карта, оригінальна карта…

— Карта!!! — оторопів Сергій. — Тоді я можу сказати, що оці гудзики — миски…

— Нічого ти не тямиш! — розійшовся Трясогузка. — Іди-но сюди, до вікна. Подивись і скажи, що ти бачиш он там?

Сергій скорився й глянув туди, куди показував рукою Трясогузка.

— Вулиця Черешнева, дуже багато глузду треба мати, аби здогадатися…

— А тут що? — зверхньо спитав Трясогузка, тицьнувши папір під самий ніс Сергієві.

— Отже, ти хочеш сказати?..

— Саме це я й хочу сказати! Ти що, осліп? Ось будинок Марії, квадрат позначений цифрою три. А ось Вікторів. Ось Урсу, он там Данів, у цьому трикутнику з літерою Д…

— А оце коло з літерою Й, — заквапився Сергій, — помешкання Йонела…

— Звичайно! Тепер бачиш, яке велике діло я зробив. Тепер усі черешняки в нас у жмені…

Сергій вимушений був аж зараз визнати слушність Трясогузки, але одна несподівана й злорадна думка перепинила його:

— А для чого, власне, нам може придатися твоя карта?

— Як це для чого придатися? Ти хочеш, щоб я ліг перед тобою на обидві лапи? Три дні я мучився, поки зробив її, а ти питаєш, для чого вона може придатися… Хіба тут нема помешкань усіх черешняків?

— Якщо ти так кажеш, — здвигнув плечима Сергій. — Але ж їх дуже легко побачити з вікна. Он той білий будинок із ганком, обвитим плющем, і з круглою альтанкою — Маріїн. А там, у глибині…

— Ти що, думаєш, я не знаю? — розлютився Трясогузка. — У глибині видніється хата Урсу. І я тебе прошу, не прикидайся нетямою, бо я тебе зачеплю так, як це ти робиш із рибою… Ти злишся, що я сам здогадався зробити карту, а ти не зробив нічого…

— Овва! — сказав Сергій, дивлячись повним зневаги поглядом на свого друга й ворога водночас. — Прошу!

Він із проворністю фокусника вихопив з-за пазухи зошит, той по кривій пролетів у повітрі і впав прямісінько до ніг Трясогузки.

— Теж мені трофей! — відкинув його Трясогузка, вислухавши розповідь Сергія. — Сховай його знову за пазуху. Це, мабуть, конспект якогось уроку, а зараз нам не до уроків.

— Саме зараз… — не поступався Сергій.

— Ну! — знову розлютився Трясогузка. — Якщо ти й далі будеш таким нетямою, я тобі печінки повідбиваю. Приходиш до мене додому й замість того, щоб сказати: «Добрий день»…

— А ти, коли приходиш до мене, що робиш? Бабуся затикає вуха ватою, щоб не чути твоїх балачок…

— Хай вона буде здорова, але я не вчив її підслуховувати під дверима…

— Ти нахаба! — розлютився Сергій. — Якщо так, то скажи мені, чи є на все місто ще хоч один із такими розкішними вухами, як у сина твого батька?

Тільки диво спроможне було зупинити жорстоку рукопашну сутичку, яка ось-ось мала спалахнути. І таке диво явилося: у двері тричі постукали, пауза, потім знову тричі.

Обидва півники враз стали схожі на опудала, з яких висипали тирсу. Кожен чекав допомоги від другого…

— Хто примусив мене думати про розкішні вуха сина твого батька?.. — пошепки поскаржився Сергій. — Що нам робити?

— Це не він! — прояснів раптом Трясогузка, не в змозі погамувати тремтіння, яке охопило його всього. — У нього є ключ…

— Ніби він не міг загубити ключа, — похмуро заперечив Сергій.

— Тс-с! Могила! — скомандував Трясогузка.

Стукіт повторився знову, і вони почули голос, якого не могли не впізнати:

— Відчиняйте!.. Це я…

Зухвальцеві навіть не довелося назвати себе на ім’я — це був Тік.

— А хай йому грець! — вилаяв його пошепки Трясогузка. — Зараз я йому покажу, де раки зимують!..

— Це ж друг Урсу! — злякався Сергій.

— Гей там! Ви чуєте?.. — знову прозвучав голос за дверима. — Я ж бачив вас обох у вікні.

— Що будемо робити? — спитав Трясогузка.

— Чудово! — прояснів тепер уже Сергій. — Ти знаєш азбуку Морзе?

— Поняття не маю… Та й ти теж не насмілишся твердити, що знаєш її…

— Ми використаємо Тіка! — сказав Сергій. — Він її знає. Ми примусимо його розшифрувати те, що написав Віктор.

Трясогузка одразу ж погодився, потім спитав, ніби віддалеки:

— Хто там стукає о цій порі?

— Я прийшов би раніше, — відповів Тік, заходячи у двері, — але мені не дав… Цомбі.

— Хто тобі сказав, що ми тут? — почав допитуватися в нього Трясогузка.

— Ніхто… Якби я вас не побачив у вікні… А чия це кімната?

— Ти про це не дізнаєшся ніколи! — буркнув Сергій.

— Та невже? — усміхнувся найменший із черешняків, роззираючись довкола. — Але якщо тут… якщо тут…

Тік глянув