Джеймс Хедлі Чейз - Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз

мов загіпнотизована, дівчина взяла з його рук кольє. Доторк діамантів, здається, привів її до тями. Приглушено скрикнувши, вона жбурнула кольє і побігла до сходів, де стояв Джонні.

— Заберіть мене звідси! — несамовито закричала вона. — Я цього більше не витримаю! Не підпускайте його до мене!

Це здивувало Сліма. Він напружився, і ножик миттю з’явився в його руках. Із безвільного ідіота він знову перетворився на безжального вбивцю. Нахилившись, він глянув на інших.

— На що в біса ви чекаєте? — заверещав він. — Повитягайте їх усіх звідси! Швидко! Тягніть їх!

Воппі та Флінн, схопивши Райлі і Бейлі, виштовхали їх з будинку надвір.

Слім повернувся до Дока.

— Прив’яжи їх до дерева!

Пополотнівши, Док підібрав мотузку, що валялася на купі мотлоху у кутку, і вийшов услід за Воппі та Флінном.

Слім глянув на Едді. Його жовті очі палали.

— Пильнуй її і не дай втекти.

Слім підібрав кольє, запхав його у кишеню і вийшов надвір. Його трясло від збудження й охопило бажання вбивати.

Він чув, як істерично волає Райлі, бачив його посіріле обличчя, що блищало від поту, та викривлений від жаху рот.

Бейлі йшов мовчки. Його обличчя було бліде, але в очах жевріли недобрі вогники.

Чоловіки дійшли до галявини і, добре усвідомивши, що вона стане місцем страти, зупинилися.

— Прив’яжіть їх отам, — вказав Слім на відповідні дерева.

Поки Флінн пильнував Бейлі, Воппі прив’язував до дерева Райлі. Той не робив жодних спроб врятуватися. Він стояв біля дерева, здригаючись, немов паралізований страхом. Воппі повернувся до Бейлі.

— Стань там! — люто гаркнув він.

Бейлі неквапно підійшов до дерева і прихилився до нього. Коли Воппі наблизився, Бейлі зненацька його копнув. Черевик поцілив Воппі у пах, а сам Бейлі вмить опинився за стовбуром — слабеньким прикриттям між ним та пістолетом Флінна.

Сліма це привело у стан сильного збудження.

— Не стріляй! — скрикнув він. — Він мені потрібен живий!

Воппі, звиваючись, покотився у траву, намагаючись відновити дихання, але на нього ніхто не звертав уваги. Док стояв за кущами. Обличчя його було бліде, та й вигляд він мав хворобливий. Чоловік вирішив триматися подалі від усього цього.

Флінн почав повільно підступати до дерева, натомість Слім стояв нерухомо, і ножик із тонким лезом поблискував у його руках.

Бейлі озирнувся в пошуках виходу. Позаду були непрохідні зарості, попереду — Флінн, який обережно підступав до нього, зліва стояв Слім із ножиком. І лише справа був доступ до такої бажаної свободи. Бейлі зробив раптовий кидок, але Флінн був ближче, ніж він гадав. Бейлі спробував поцілити у противника, але той ухилився: кулак пройшов вище голови Флінна, і він лише підступив ближче.

На мить обидва напружено застигли. Бейлі, котрий був кремезніший, оговтався першим, вдаривши Флінна у щелепу, і той зігнувся навпіл. Бейлі відскочив убік.

Слім стояв нерухомо, трохи подавшись вперед, — безвільний рот роззявлений, ножик вільно звисає в обм’яклих руках. Воппі все ще качався по траві від болю, і Бейлі раптом змінив свій намір: тепер залишався лише Слім — на Дока можна було не зважати. Якщо йому вдасться збити із ніг Сліма, то вони з Райлі ще зможуть здивувати Едді. Так, варто було ризикнути. Бейлі підступив до Сліма, що вже чекав на нього — його жовтуваті очі аж палали.

І тоді Бейлі побачив Слімову посмішку. З його обличчя зник вираз ідіота, залишилась тільки маска вбивці. Бейлі знав, що від смерті його відділяють лише кілька ударів серця. Ще ніколи він не відчував такого страху і зараз завмер, наче загіпнотизований кролик.

Ножик Сліма розрізав повітря і пройшов крізь Бейлі, простромивши йому горло.

Слім стояв над вмираючим Бейлі та захоплено спостерігав за агонією — у повному екстазі, в який впадав щоразу, коли вбивав.

Воппі з посірілим обличчям нарешті сів і почав тихо лаятися. Флінн, усе ще лежачи на спині, неспокійно порухався; на його щелепі проступив багряний синець. Док відвернувся — він був не такий товстошкірий, як інші.

Слім поглянув на Райлі, який стояв із заплющеними очима, і видав із горла жахливий хрип. Тоді витер ножик об траву і випростався.

— Райлі... — м’яко почав він.

Той розплющив очі.

— Не вбивай мене, Сліме, — задихаючись, благав Райлі. — Пощади! Не вбивай мене!

Слім вишкірився. Потім, нечутно пересуваючись залитою сонцем доріжкою, наблизився до зіщуленого від страху чоловіка.

Розділ другий

1

Міс Блендіш виштовхнули на сліпуче світло лампи, що звисала зі стелі. Дві ватні подушечки, зафіксовані клейкою стрічкою, закривали їй очі. Едді підтримував дівчину, і вона важко оперлася на нього. Його рука, міцна і тепла, — це єдине, що зв’язувало її із зовнішнім світом.

Ма Ґріссон, сидячи у своєму кріслі, роздивлялася міс Блендіш. Перед від’їздом із лігва Джонні Едді зателефонував їй і повідомив, що вони невдовзі будуть. У Ма було достатньо часу обмізкувати, що може дати їм це викрадення. Якщо за справу взятися з розумом і якщо їм пощастить, то вже до кінця тижня вони отримають мільйон доларів. За останні три роки її авторитет у банді зріс. Хоча вони й не гребли грошей лопатою, однак велося їм не так вже й погано. Інші банди ставилися до них як до третьосортної шайки. Але тепер, завдяки цій стрункій рудоволосій дівчині, вони стануть найбагатшою та найвпливовішою бандою (до того ж найбільш розшукуваною) у Канзас-Сіті.

Ма Ґріссон була величезна, товстелезна і незграбна. Жир складками звисав з її драглистих щік. Хвилясте волосся було пофарбоване у вугільно-чорний колір. Маленькі очиці — блискучі й непроникні, мов шматочки скла. Дешева біжутерія щедро прикрашала її великі обвислі груди. Одягнена вона була у добряче заяложену кремову мереживну сукню. Могутні руки, поцятковані здутими венами, проступали крізь це плетиво, як тісто, що підійшло і вже вилазить із діжі. Ма, міцно збита, була фізично дужча за багатьох чоловіків. Словом, вельми огидна стара, котрої боялися всі члени банди разом зі Слімом.

Едді зірвав стрічку з очей міс Блендіш. Побачивши стару, що розвалилась у кріслі, дівчина вжахнулася. Від самого вигляду Ма Ґріссон у міс Блендіш перехопило подих, і вона, зіщулившись, подалася назад.

— Познайомся із міс Блендіш, Ма, — сказав Едді, заспокійливо стиснувши руку дівчини. — Допровадили сюди, як ти звеліла.

Ма подалася вперед. Її застиглі очі-намистини налякали дівчину.

Ма ненавиділа довго говорити — як і ненавиділа базік. Вона вміла сказати слово там, де іншим потрібно було їх