Анатолій Сергієнко - Вендета по-українськи

«Не вистачає, щоб мене забрали в міліцію, – подумав Микола, – обшукали і знайшли долари. Чим я привернув його увагу? За кого він мене має? За злодія, наркомана, бомжа? Стільки по вокзалу народу вештається, а чомусь лише мене зупинив. Певне, бачив, як біг, озираючись, тому й перевірку хоче влаштувати».

– Прошу показати паспорт або посвідку про особу, – рішуче повторив сержант міліції, не зводячи очей із затриманого.

Барбірош мацнув рукою по кишені й полегшено зітхнув. Перепустка на завод була на місці.

– Жінку зустрічаю… Має приїхати… – зазираючи в очі сержантові, промимрив Микола. – Ледь у майстра відпросився. Слюсарем я працюю на мотозаводі. Стебельський Іван Захарович директором у нас. Може, знаєте?

Міліціонер уважно вивчав документ, раз по раз зиркаючи на слюсаря мотозаводу, котрий розгублено стояв перед ним, увібравши голову в плечі, винувато кліпаючи повіками, наче й справді спійманий на гарячому злодій.

– Яким поїздом має приїхати дружина? – строго запитав міліціонер.

Барбірош підвів очі до розкладу руху потягів, почервонів. «Влип, подумав, ще й спиртним од мене несе, забере до відділу, там обшук влаштують і… Зрештою, яке його діло, чому я тут?»

– Повторюю, яким поїздом мала приїхати ваша дружина? – ще раз запитав страж порядку, котрий за два місяці роботи в лінійному відділі транспортної міліції встиг напам’ять вивчити розклад руху потягів і тепер позирав на ошелешеного Миколу як удав на жабу.

– Слухай, – розізлився Барбірош, – ти українець чи хто?! Читати вмієш? Свій я, свій! Посвідку показав? Показав! Кажу тобі по-хлопськи, одну кобіту зустрічаю… Чого причепився? Ти злочинців лови, наркоманів та бандитів усяких, а чесних людей не чіпай. Хіба я схожий на злодія?.. Віддай перепустку – і будь здоров!