Ігор Астапенко - Чаполоч, Ігор Астапенко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Величні зубри, потужні володарі безмежного рóзмаху, що прийшли сюди — до цієї скромної госпóди з розхилистою акацією — заберіть мене із собою — слабкого, приреченого, деревоподібного — я носитиму вам невинну прозору воду, вириватиму оберемками преосвященну чаполоч, всотуватиму з вами кожний порух незбагненної пущі, запашистого пралісу й вітру, я бігатиму з вами неозорими шляхами, що ведуть до с в о б о д и! Ти не можеш, деревоподібна істото, іти з нами і бути з нами — вільними й нестримними — бо твоя є слабкість, неслава й неволя, як наша є сила, і велич, і воля, бо не здатне ти, двоноге творіння, торкатися вітру, осягати сей незмірний простір зі сущим повітрям, що тисячі виношує запахів, бо не спроможна ти, низька вищосте природи, пізнати привілля, всипаного з піднебесся, бо несила тобі, людино з квіткою в грудях, позбутися твердих лещат у круглякові з вухами, що ймення їм — думка!
Лягайте ж хоч тут — коло мене — дужі неймовірні зубри, полежимо мовчки на палахкій траві, як лежить сонячне коло супроти нашого погляду, спочинемо від томливого думання у сні міцному, спокійному, у сні без снів — порожньому, як думка про відсутність думки. — Не можемо ми, безпорадна людино, лежати й дихати коло тебе, тим більше — снити в бездумному сновидді, бо путь наша довга — до пущі смарагдової, сокровенної, де немає місця хирлявій істоті з двоногою подобою!
...
Сонце таке об’ємне, променясте, небо залило. Тінь омелілої акації, схожа на суху бабу з клунками. Сон це. Прокидаюсь. День лежить. Варвара дивиться. Думка родиться. Скрутка на столі. Газета. Чаполоч.
XV
Шо було тоді в сім тридцять, Горку?
Зажди, Лор, бери осьо, я тобі почистив, не пересолив?
Нє.
За нас, да?
Нє! За мене й за тебе!
Добре.
Розказуй — о! — тепер про те, шо змінило все, зіпсувало все.
Добре, я розповім колись. А поки слухай:
Я хапав повітря, як спіймана риба. В очах мутнішало, серце вистрибувало. Їж, я ше почищу. Якийсь час я був без свідомості — як ти, Юджін? — я прийшов до тями від його міцних ляпасів — нá води — голова болить? Я не пам’ятаю, чи я шось казав йому тоді, але пригадую точно: дуже боліли вилиці, я тримався за голову так, шо пальці торкалися скронь, з потилиці цівкою струменіла тонка квітка крові — гарно ж, да? — ти так бігом оклигав, Юджін, будеш довго жити! Я би підняв тебе, але ти непідйомний, здоровий, сука, кіло дев’яносто-сто, да? Знаєш же мене, Ю, придивися — шоста школа, шестьорка, ну? — містер Ґрейв. Юджін Ґрейв. Він приклав мені до голови якийсь шмат мокрої рядюги — трохи легше, Ю?
Ми йшли дуже повільно — я тримався за його плече, він — Юджін Ґрейв — шось наспівував шепотом — так шелестить газетний трикутник на твоєму волоссі — how many roads must a man walk down before you can call him a man?[15] — я потроху приходив у себе — куди ти мене ведеш? — ми йдем на котлован, Ю, там, де узко-колєйка, був там?, добряче ти шандарахнувся, ну нічьо — how many seas must a white dove sail before she sleeps in the sand? — нá осьо, дьорни, трохи попустить — не ставай на люки, вони забирають енергію! — чого ми туди йдем? — бо там тихо і добре, Ю, будем говорити і випивати трохи — у тебе є скрутка? — нема, тільки «пріма», будеш? — давай — yes, and how many times must the cannonballs fly before they’re forever banned? Було близько шостої.
Я тебе згадав. Ти вів англійську в шостій. Я гнався за тобою, шоби добряче вмазати, — нашо ти бив Зіну?
Пий. Я не хотів, вона мене довела, шльондра. Я приходив до неї тільки так — спустити молочко — ну ти понімаєш мене, ніхто — нікому, просто туди-сюди й розбіглися, а тут, оце сьодні, давай мені про любов!
Шо таке любов, Ю? Це те, шо тобі не дано. Нашо ти бив її?
Вона вдарила мене — вліпила по мордасах, а тоді кинула тарілкою — отак, диви! — я зірвався, не хотів, чесно, ай дідн’т вонт ту, бери водку, будем пити, скільки зможем, поки ллється ця хєрова казьонка, — будеш?
Я питаю тебе: нашо ти чіпав старого Тадеуша? — Він кидався на мене з ножем, Ю, я захищався, твоя вавка засохла, сенкс ґад. «Пріма» така нічьо після водки, да? Я вдарив його, Мілочко, ой, Лорочко, вибач, я буду старатись далі не плутати, в зашкарубле лице — ахахах, містер Ґрейв! — тільки один раз — межи носом і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чаполоч, Ігор Астапенко», після закриття браузера.