Кропивницький - Пошились у дурні, Кропивницький

Зра­зу до кінця!

Пообіцяли.

Ничипір.

Ста­ло бить, все справ­но,

Тільки оком морг,

Поспієм, поспієм

З ко­за­ми на торг!

Дранко.

Пе­ре­ку­си­ли б хоч ма­ло.

Ни­чипір.

Я вже їв і хліб, і са­ло!

Дран­ко.

З'їли б ще бор­щу та каші...

Ни­чипір.

Ще не їв бор­щу та каші.

Дранко.

Ходім, не гай­мось,

Вже в церкві нас ждуть.

Ничипір.

Ста­ло бить, поївши,

Та й з бо­гом в путь?

Дранко.

Тай чо­го тут відкла­да­ти?

Ни­чипір.

Мо­же б, до завт­ра підож­да­ти?..

Дранко.

Скажіть од­не сло­во,

Та й марш до вінця.

Ми до­ве­дем діло

Зра­зу до кінця!

Ничипір.

Ста­ло бить, все справ­но,

Тільки оком морг,

Поспієм, поспієм

З ко­за­ми на торг!

Дранко. Ко­ли поспієм, як поспієм?

Ничипір. А ви хто та­кий?

Дранко. Дран­ко!

Ничипір. Дран­ко? Чуд­не яке проз­ви­ще!..

Дранко. Так од ро­ди­телів!.. Ну, ходім же в ха­ту.

Ничипір. Ні, ви­несіть сю­ди доб­ру чар­ку горілки, я вип'ю для хваб­рості!

Дранко. Сю­ди? Нічо­го ро­би­ти! (Убік). От шту­кар! (Побіг у своє подвір'я).

Ничипір. Ко­ли б мені не за­буть про на­шу умо­ву з хлоп­ця­ми…

Антон і Ва­силь (з дворів). Кре­пись, Ни­чи­по­ре!

Ничипір. Ще креп­люсь!

Дранко (вибігає). Ви­пий­те й за­кусіть! А я за­раз та­ки до­га­дав­ся, що ви від Лахтійо­на Хве­до­ро­ви­ча!

Ничипір. До­га­да­лись? От шту­ка!..

Дранко. Ну, ходім же в ха­ту, бо вже по­ра хоч і до вінця!

Ничипір. А доб­ра горілка і за­кус­ка, хоч і не на го­лодні зу­би! (їсть).

Дранко. На здо­ров'ячко.

Ничипір. Славні пиріжки з мня­сом!

Дранко. Ви ще не ба­чи­ли моєї Гор­пи­ни?

Ничипір. Гм…

Дранко. Там та­ка оку­рат­на, як аг­лицькі об­ценьки!

Ничипір. Справді? Ану, да­вай­те ще й по другій!

Дранко. Ви­пий­те, та швидш бу­де­мо до­во­дить діло до краю!

Ничипір. Чу­дасія тра­пи­лась зо мною вчо­ра: тільки дві ча­роч­ки ви­пив з ку­мом Пет­ром, ще тільки що со­неч­ко по­ча­ло сіда­ти… Прав­да, я й за­був, що вам цього не тре­ба роз­ка­зу­ва­ти!..

Дранко. Що, як?

Ничипір. Ніяк! Оте­пер ніби й підкре­пивсь! Ну, ко­ли вже ро­бить діло, то робіть! Що далі?

Дран­ко. А що ж далі?

Ни­чипір. Да­вай­те ще й дівку сю­ди!

Дран­ко. Як сю­ди?

Ничипір. Пе­ред мої очі! Тут ми зро­би­мо ог­ля­ди­ни.

Дранко. Лю­ди ж сміяти­муться!

Ничипір. А в ха­ту я не піду, до­ки не розх­вабрюсь!

Дранко (убік). От шту­кар! Ну, та й шту­карі ж оці го­родські па­ничі! (Побіг у двір).

Ничипір. Од­на­че горілка здо­ро­во вда­ри­ла у го­ло­ву!

Василь і Ан­тон (з дворів). Кре­пись, Ни­чи­по­ре!

Ни­чипір. Ще креп­люсь! Ого-го!..

ЯВА 6

Кукса і Ничипір.

Кукса (ви­хо­дить з-за ти­ну). Ку­ди ж це він дівся? Бігаю, бігаю, шу­каю, шу­каю, не­ма! (По­ба­чив Ни­чи­по­ра). Чи не він оце? От так мур­му­лад! (До нього). Ми­лості про­сю в гос­по­ду! Ви від Лахтійо­на Хве­до­ро­ви­ча?

Ничипір. Мо­же! А ви хто та­кий?

Кукса. Кук­са.

Ничипір. На яку но­гу?

Кукса. Ні, це, бач­те, та­ке моє прізви­ще, хва­милія моя та­ка!..

Ничипір. Ну, то здрас­туй­те!

Кукса (співа).

Просю по­кор­но!

Ни­чипір.

Ду­же про­вор­но!

Кукса.

Дав­но вже вас жду.

Ничипір.

В ха­ту не піду!

Кукса.

Годі-бо вам при­ки­да­тись,

До вінця по­ра зби­ра­тись.

Ничипір.

Не слід ніко­ли спіши­ти,

Щоб лю­дей не насміши­ти.

Кукса.

Та як же це бу­де?

В ме­не все го­то­во!

Ну, скажіть вже, бо­га ра­ди,

Ви своє хоч сло­во!

Ничипір.

Лег­ко ска­за­ти,

Тяж­ко зро­би­ти:

Перш тре­ба по­ду­мать,

В го­лові под­лу­бать!

Кукса.

Я зра­зу роб­лю!

Ни­чипір.

Я так не люб­лю.

Кук­са.

Ду­май­те ж скоріш!

Ни­чипір.

Який ви муд­рий!

Кукса.

Пе­рес­таньте вже сміши­ти,

По­ра ділом нам спіши­ти!

Ничипір.

Да­лебі, я не сміюся…

Я не той, яким зда­юся!

Кукса.

Годі, годі, си­ну!

Скинь дра­ну сви­ти­ну,

Во­на те­пер не в при­годі,

Посмішив, та й годі!

Ничипір.

Вчи­ню ва­шу во­лю,

Нічо­го ро­би­ти!

Тільки цур, щоб потім

Не прий­шлось жаліти!

Кукса. Та годі тобі сміхот­во­ри­ти! От який, єй-бо­гу, втішний! Ка­жу ж, що я вже до­га­дав­ся.

Ничипір. До­га­да­лись? Тільки ши­воріт-на­ви­воріт…

Кукса. Як ши­воріт-на­ви­воріт?

Ничипір. Вов­ною на­верх!

Кукса. Що ти го­во­риш?

Ничипір. "Здо­ров,- ка­же,- Ісаю!" - "Та чай­ок шу­каю!" - "А чи жив-здо­ров?" - "Вже чо­ти­ри знай­шов!" - "Що ти, дур­ню, го­во­риш?" - "Та ста­рої не вло­виш".

Кукса. Що та­ке?

Ничипір. Кур­ку­лю-мур­ку­лю! Роз­бе­ри, що я го­во­рю.

Кукса. Ну, та й шту­кар же ти, па­ни­чу!

Ничипір (дов­го ди­виться на нього). Дай­те сю­ди дівку!

Кукса. Як?

Ничипір. Не сердьте ме­не, а робіть, що я при­ка­зую! Ну, жи­во, хут­ко! Дівчи­ну сю­ди і доб­ру чар­ку горілки!

Кукса. От який втішний! По­ба­чи­мо, що з цього вий­де. (Побіг).

Ничипір. Отак їх по­по­га­нять, як же­ребців на ар­кані!

Антон і Ва­силь (з дворів). Кре­пись, Ни­чи­по­ре!

Ни­чипір. Ого-го-го! Ще креп­люсь! Здо­ро­во креплюсь!

ЯВА 7

Ничипір, Дран­ко, Кук­са, Гор­пи­на і Ориш­ка.

Дранко (тяг­не Гор­пи­ну). Хо­чеш, щоб за пат­ли те­бе по­тяг?

Горпина. Пустіть, я й са­ма піду! (Ви­ри­вається і йде до Ни­чи­по­ра). Ви хотіли на ме­не по­ди­ви­тись? Ну, дивіться!

Кукса (тяг­не Оришку). Іди, іди, нічо­го там страш­но­го не­ма!

Оришка (лед­ве здер­жу­ючись від сміху). Ох, я ж со­ром­люсь!

Кукса. Та чо­го-бо ти, ду­роч­ко! Во­но тільки спер­шу трош­ки якось ніби ніяко­во! (Підно­сить Ни­чи­по­рові горілку; по­ба­чив Дран­ка з доч­кою). А це що та­ке?

Ничипір (до Ориш­ки). По­доз­вольте на вас при­ди­ви­тись!

Дранко (Ни­чи­по­рові). Навіщо той чорт ли­сий прити­рив сю­ди свою сли­ня­ву?

Кукса (Ни­чи­по­рові). Навіщо це мій сусіда при­пер сю­ди свою витрішку­ва­ту?

Ничипір (до дівчат). По­доз­вольте вам по­ди­виться в зу­би!

Дівчата. З якої речі?

Дранко (Гор­пині, сміючись). Роз­зяв вже йому ро­та!

Горпина. Не хо­чу!

Кукса (Оришці). По­ка­жи вже йо­му зу­би!

Оришка. Ніза­що на світі!

Кукса. Ди­вись, я свої по­ка­жу! Що ж тут та­ко­го?

Дранко. Ди­вись, я свої вишкірю. Не­хай ди­виться!

Ничипір. Як ба­чу, то ви ду­же це­ре­монні.

Дранко (Гор­пині). Роз­зяв, по­жа­лус­та!

Кукса (Оришці). По­ка­жи, зділай ми­лость!

Дранко (Гор­пині, сер­ди­то). Роз­зяв, ка­жу тобі!

Кукса (Оришці). По­ка­жи, ка­жу тобі!

Дівчата втіка­ють: з дворів на­род наб­ли­жається до воріт, і