Нечуй-Левицький - Афонський пройдисвіт, Нечуй-Левицький

час при-метикуватися до вдачі красуня отця Тарасія... Але це... москаль добрий, і треба іншої принади на гачок, безпремінно живої рибки на цю зубату щуку, а то ще проб'є мою мережу і випустить у дірки дрібнішу рибку... і... ще й... накоїть мені багато лиха", - думав Копронідос, вертаючись додому, неначе на крилах вітру. Він не йшов, а його ніби самі ноги несли.

"Пройшов я і Туреччину, і Грузію, і Грецію, і Балкани, і Дунай, а таких дурнів ще не бачив: таки так самі в руки й даються! Добрі, то ймуть мені віри! Цей край для мене як рай. Ловися, рибко, маленька й велика! Буде на харч на старості літ... Але Тарасій..." - і Копронідос задумався, схиливши голову набік і погладжуючи густу чорну бороду.

Другого дня Копронідос зустрів у монастирі отця Тарасія.

- Чом пак ви до мене не заходите, отче Тарасію? Моя Мелетія все питає про вас: нудьгує за вами, - сказав Копронідос.

- Стара вже ваша Мелетія, - сказав Тарасій і не засміявся, а якось загерготав, як індик.

- Післязавтра ввечері приїде до мене з Одеси в гості моя далека родичка... гм... зовиця... От так краля! Приходьте лиш, побачите! - сказав Копронідос і хитро кліпнув одним оком.

Отець Тарасій знов загерготав по-індичій.

- Добре! Прийду! - сказав отець Тарасій і попрощався з Копронідосом.

Діждавшись часу запросин, отець Тарасій зайшов до Копронідоса. Переступивши через поріг кімнати, отець Тарасій кинув очима в куток і стовпом став. Він задер голову, так що послушницька чорна скуфійка з'їхала аж на тім'я. Він зняв швиденько скуфійку й з дива аж витріщив здорові очі.

В кутку коло стола сиділа молода дівчина, здорова, огрядна, з східним типом лиця, з довгим носом та з здоровими чорними очима. В неї було лице біле, неначе обмазане крейдою; чорні товсті брови чорніли, як ужі; повні губи червоніли, неначе помальовані червоною фарбою. На дівчині червоніла, аж горіла, як жар, суконна куртка, обшита синіми та золотими шнурками. На важких косах червоніла феска з синьою китицею. На шиї висіли три разки доброго намиста, а над чолом кругом фески блищав рядок позолочених круглих бляшок, неначе червінців. З-під білої куцої сукні висовувались ніжки в червоних черевиках. Дівчина аж сяла на усей куток, неначе в світлицю влетіла жар-птиця. Убрання її було схоже на ті квітчасті азійські убори, в яких виходять на сцену актриси й танцюристки.

- От і... зовиця приїхала до мене в гості! - сказав Копронідос.

Зовиця встала, але не приступила до отця Тарасія й не попросила благословення. Отця Тарасія так засліпила та райська птаха, що він на це й не звернув уваги.

- Правда, гарно вбираються в нас, у Греції? - сказав Копронідос.

- Гарно! Дивно! Благоліпно! - сказав отець Тарасій швидко й голосно, неначе гупав довбнею.

- А правда, наша фустанела краща, ніж ваша плахта? - сказав Копронідос.

- І фустанела гарна, і плахта непогана... Аби гарна дівчина або панія, - сказав отець Тарасій одрубчасто, неначе цілі галушки ковтав, і зареготався на усю кімнату.

- А наша феска! Ож придивіться, лишень, отче Тарасію! Правда, краща, ніж стрічки та квітки на ваших дівчатах? - спитав Копронідос.

- Усе гарно! Усе на славу божу! Усе ліпота: і феска, і стрічки, аби дівчина гарна, - обізвався Тарасій.

- Як же ваше святе ймення? - спитав отець Тарасій у дівчини.

- Гликерія! - перебив Копронідос похапцем.

- Еге, Гликерія... - промовила дівчина, неначе засоромившись, і кокетно нахилила голову й спустила очі.

Вона засміялась. З-під товстих губів блиснули білі широкі зуби. Трохи розтягнутий широкий рот з довгими та широкими губами став хижий якось по-вовчому і неначе промовляв: "Ой, хочу ласо їсти й ласо пити! Маю такий апетит, що ладна поїсти хоч би й київських ченців!"

- Чи ви пак вмієте по-нашому говорить, чи тільки говорите по-своєму? - спитав Тарасій.

- Я вже давно живу в Одесі і вмію й по-вашому говорити, - обізвалася Гликерія, - трудно було навчиться, але я таки перемогла трудноту й навчилась. Як наважишся, то всього навчишся.

- От і добре! Я думав, що ми будемо говорити на мигах, як я колись розмовляв з молдаванами на Бассарабії. - І Тарасій показав ті миги: крутнув головою, тикнув руками так химерно, що Гликерія зареготалась.

Копронідос подав чай; до чаю виніс пляшку рому. Він налив рому в стакан з чаєм Тарасієві, а потім таки доволі бурхнув рому і в стакан Гликерії. Гликерія пила міцний пунш, анітрошечки не скривившись. Отець Тарасій здивувався.

- О! То в вас, у Греції, як я бачу, і панни п'ють пунші з ромом! - обізвався отець Тарасій.

- Атож! Як і в вас, - сказала Гликерія й осміхнулась, ще й зуби показала.

- П'ють. В нас щодо цього, то трошки вільніше, ніж у вас. Наші грекині п'ють і ракію, - сказав Копронідос.

- Що ж то за ракія? Вино таке, чи що? - спитав Тарасій.

- Не вино, а проста горілка, - обізвався Копронідос.

- Ото, скажіть! Що край, то й інші звичаї, - сказав отець Тарасій і зареготався.

Гликерія реготалась і собі, аж за боки бралась. Після чаю Копронідос подав закуску й горілку.

Почастувавши Тарасія, він налив у чарку ракії й для Гликерії. Гликерія хапком та жваво випила чарку й не скривилась.

- Дивні діла твої, господи! - сказав отець Тарасій. - В вас усе не по-нашому.

- А що, отче Тарасію? А правда, гарна, гм... зовиця. Дивіться, очі гарні, як в ангорської кози, - сказав Копронідос.

- О, нехай бог боронить! Де ж таки, як у кози... Це не по-нашому, зовсім не по-нашому, - сказав Тарасій.

Східні метафори очевидячки йому не сподобались. Не сподобались вони і Гликерії, бо й вона надула губи, й насупилась, і стала понура. Копронідос примітив це й кинувся на метафори біблійні.

- А брови, як веселки, правда? Як мальовані! - знову обізвався Копронідос і заглянув Тарасієві в самісінькі очі, аж нахилився до нього.

- Що правда, то правда, - сказав Тарасій.

- А перси! Як гора Карміл! Правда! А голова!