Франко І. Я. - Панські жарти, Франко І. Я.

class="p1" style="">Морози впали…» -

«От се так! -

Аж скрикнув пан і, мов буряк,

Почервонів.- Аби ті хами

Не простудилися, хрань боже,

То най черв’як весь ліс мій гложе!

Ну, гарно вашими руками

Дороблюсь я! Ідіть, я там

Прийду і все огляну сам».

 

І гордо пан махнув рукою,

А ржондца низько поклонився

І, смирно вийшовши з покою,

Почухався і зажурився.

«Побачимо погану зміну!..

Розлютивсь пан наш не на жарт

Десь там йому натерли хріну

Не будь-якого! З жадних карт

Ані з гостин, хоч програвав він,

Таким недобрим не вертав він».

 

42. Пан і орендар

 

Та дужче ще старий похнюпивсь

І дужче ще засумував,

Коли побачив, як поспішно,

Мов кіт, облесно, мов пес, втішно

До пана жид чимчикував.

«От панський вірник! Сей Іуда

Недарма пильно так біжить!

Когось-то тра оклеветати,

Комусь-то хоче ся облуда

Під ноги камінь підложить!

Ну, та й далеко ж пан заїде

Із жидом в парі! Будем ждати,

Що з того вийде. Та, мабуть,

Що не побіди, але біди

З жидівських нашептів прийдуть».

 

А тим часом, зігнутий вдвоє,

Уже до панського покою

Жид, не застукавши, ввійшов.

Пан при вікні стояв, до нього

Задом обернений, і довго

І не оглянувся, немов

Не чув нічого. Жид при вході

Стояв, все кланявся й мовчав,

А пан усе запримічав

В маленьке дзеркальце. Чимало

Минуло хвиль,- все кланявсь жид

(Він знав, чим пану догодить!).

Аж врешті пану смішно стало,

Він обернувсь.

 

«Ну, годі, годі,

Мій Мошку, спина заболить!

Ходи сюди! Досить стояти!

Сідай, розказуй, що чувати?»

«Ох, зле чувати, ясний пане!

Вже швидко нас зовсім не стане».-

«Ого, а як се?» -

«Чули пан?

Хлопи збунтовані доразу.

Весь піст ані один Іван

Не пив горілки! Як заразу,

Минають коршму! Ох, вей мер, 16

Я вже зруйнований тепер!»

 

Всміхнувся пан. «Ну-ну, мій Мошку,

Бог ласкав, ще не так-то зле,

Коли ти файний, що й але

Зовсім не схожий ще на дошку!» -

З тим словом поплескав пан Мошка

По круглім, повнім животі.

 

«Ох, ясний пан жартують трошка!

Та ні, тепер часи не ті!

Вже нас, як пару непридалих

Патинків, кинуть на смітник!

Чи чули пан? Тутешній галех

Вже збунтував усіх хлопів!

Чи чули пан? На завтра в них

Вже постановлено: як тільки

Скінчиться їх церковний спів,

То всі присягнуть від горілки».

 

«Що? Завтра! - люто крикнув пан

І схопивсь, мов сидів на терні.-

Що, піп? Він ще свої химерні

Думки не кинув? Я їм дам!

Der Teufel drein! 17 Стара катряга!

Так завтра, кажеш ти, присяга?

Постійте, я заграю вам!»

 

«А знають пан,- торочив далі

І кланявсь жид,- хто се вчинив,

До того руку приложив?

Ох-ох, тяжкі часи настали!»

«Ну, хто, скажи!» -

«Хлопи казали,

Що пан комісар приїжджав,

Край церкви казання казав,

Що цісар хоче волю дати

Хлопам і жде лиш, щоб усі

Горілку кинули вживати.

Ох, тут в селі у тім часі

Такий був крик і бунт завзятий,

Що я вже думав утікати».

 

«Так? А мій ржондца про отсі

Події не сказав ні слова

Мені. Ну, добре, будем знать,

Чию як вірність оцінять.

Спасибі, Мошку! Я до Львова

Як стій все пишу. Ти ж тим часом

Поміж хлопами викрутасом

Всю правду вивідай як слід!

На все про свідків постарайся,

А завтрашнього не лякайся!

Ще ж не перевернувся світ,

Щоб піп узяв мене під ноги.

Вже ми їм тут притремо роги!

Лиш тихо, справно!» -

«Буде гіт!» -

Сказав, вклонивсь і вийшов жид.

 

 

43. Новий рік 1848-й

 

Ще сонце ясне не сходило,

Ледве на днину зазоріло,

І спало в тьмі село, коли

З дзвіниці дзвони загули

І на всеношне люд скликали.

Від дзвонів гомону кругом

В хатах будилися, вставали.

Немов зірки, віконця сяли,

А далі звільна, повагом

В кожухах і шапках смушкових,

В великих чоботах пасових

До церкви люди потягли.

 

Далеко чутно, як скрипить

Замерзлий сніг під їх ногами,

І пара з віддихів клубами,

Немов із коминів, бухтить.

У всіх на вусах мов ігли

Понамерзали в одну мить.

Ідуть купками, громадками,

Та тихо так, не гомонять,

Немов збираються думками

Щось дуже важне підпринять.

 

Воно й не диво: адже ж нині

Сам Новий рік, присяги день!

І наче вояк, що в огень

Іде, так кождий нині чує,

Що та присяга їм зготує

Чимало лиха, що повинні

Чимало вражих сил зломить,

Чимало горя перенести,

І панських кар, і жида мести,

Щоб наміри свої сповнить.

Та всі рішили будь-що-будь

Все витерпіть, і грудь о грудь

Іти, і голови зложить,

Щоб лиш свободу заслужить!

 

Гай-гай, була то гарна хвиля!

Як нині тямлю ще її.

Розбуджена громадська сила

Під гнітом дужчала, зносила

Всі перепони і гасила

Незгоди й розбрати свої.

Досить було одної згадки

Про можність волі, щоб збудить

Народний дух. І всяк в ту мить

Готов був всі свої достатки,

Життя за волю положить.

 

Гей, та не довго то тривало!

Таких хвилин блаженних мало

В житті народів і людей.