Микола Хвильовий - Сині етюди, Микола Хвильовий

город у вечоровій задумі.

А на горизонті відходило шосе в степову бур'янову безвість.

КІТ У ЧОБОТЯХ

І

Отже, про глухе слово: Гапка - глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то - глухо.

А от гаптувати - це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або сріблом.

...А то буває гаптований захід, буває схід, це коли підводиться або лягає заграва.

Гаптований - запашне слово, як буває лан у вересні або трави в сіновалах - трави, коли йде з них дух біляплавневої осоки.

Гапка - це глухо. Ми її: товариш Жучок.

І личить.

...От вона:

Це тип: «кіт у чоботях»? Знаєте малюнки за дитинства: «кіт у чоботях»? Він дуже комічний. Але він теплий і близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечір у червінцях осени.

«Кіт у чоботях» - це товариш Жучок. От.

А тепер я питаю:

- Відкіля вони вийшли - товариші Жучки? Скільки їх вийшло? Га?

А пройшли вони з краю в край нашу запашну червінькову революцію. Пройшли товариші Жучки, «кіт у чоботях».

...Ах, я знаю: це Жовтнева тайна. Відкіля вони вийшли - це Жовтнева тайна.

! ...Сьогодні в степах кінноти не чути, не бачу й «кота в чоботях». ! Відкіля прийшов, туди й зник.

...Зникли, розійшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республіки.

«Кіт у чоботях» - це муралі революції.

І сьогодні, коли голубине небо, коли вітер стиха лоскоче мою скроню, в моїй душі васильковий сум.

?

Так! Я хочу проспівати степову бур'янову пісню цим сіреньким муралям. Я дуже хочу, але -

- Я не можу: треба, щоб була пісня пісень, треба, щоб був -

- Гімн.

Тому й васильковий сум: хіба я створю гімн «коту в чоботях», щоб понести цей гімн у глухі нетрі республіки? Хіба я створю гімн?

От її одіж:

- Блюза, спідничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи. Блюза колір «хакі», без ґудзиків, колір «хакі» - це ж зелений, а вся революція стукає, дзвенить, плужить, утрамбовує по ярках, по бур'янах, біля шахти - де колір «хакі».

Вся революція без ґудзиків, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зітхнути вільно на всі легені, на всі степи, на всі оселі...

- На ввесь світ!

Спідничка теж «хакі», а коли й не так, то все одно так, бо колір з бур'янів давно вже одбився в ній. Так, і спідничка теж «хакі». Вона трішки подерта спереду, трішки ззаду, трішки по боках.

Але спідньої сорочки не видно, бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором «хакі», тому й сорочка була зелена - тіні з бур'янів упали на сорочку.

От.

- Капелюшок... а на нім п'ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: під капелюшком голена голова - не для моди, а для походу, для простору.

І нарешті -

- чоботи.

Ну, тут ясно:

подивіться на малюнок, той, що за дитинства.

Досить?

А тепер про її зовнішність, а потім -

про неї...

…Зовнішність.

Русява? Чорнява?

Ясно - жучок.

А втім, це не важно...

...Очі... ах, ці очі... Я зовсім не роман пишу, а тільки маленьку пісню.

Але треба й про очі.

Очі -

- теж жучок.

Іще дивіться на її очі: коли на бузину впаде серпневий промінь - то теж її очі.

А от ніс (для баришень скандал!)... ніс - головка від цвяшка: кирпатенький («Кирпик!» - казали й так, поза очі тільки).

Ну, ще зріст.

Ясно: «кіт у чоботях».

А втім, я зовсім не хочу ідеалізувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї - уривок правди, бо вся правда

- то ціла революція.

Тепер мій читач чекає від мене, мабуть, цікавої зав'язки, цікавої розв'язки, а від «кота в чоботях» - загальновизнаних подвигів, красивих рухів -

- іще багато чого.

Це даремно.

Ми з товаришем Жучком не міщани, красивих рухів у нас не буде:

у товариша Жучка не буде.

За цим звертайтесь до гітарних героїв гітарних поем.

Товариш Жучок - це тільки «кіт у чоботях» із жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур'янах революції і, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото...

А яке - ви самі знаєте.

І тільки.

А зав'язки - розв'язки так від мене й не дочекаєтесь.

Бо зав'язка - Жовтень, а розв'язка - соняшний вік, і до нього йдемо.

Розв'язка в гітарних поетів... От: «Вони поцілувались, кінець», або «О моя Дульсінеє! Всаджу собі оцей чингал... Умирає...»

Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не наші...

- А чиї?

- Ви подумайте!

Так от. Це не роман - це тільки маленька пісня, і я її скоро скінчу.

II

В цьому розділі я оповідаю про невеликий подвиг...

- А чий? Ви подумайте!..

...Зима, фуга, буруни, іще буруни...

Потяг, залізниця, й рейки, рейки в степ.

На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсається в депо: і тут - у депо, і там - у депо...

І тихо в мовчанці стоять снігові станції: може, знову ми будемо бігати сюди розгублені, з запаленими очима, а за холодними станційними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.

Але сьогодні ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.

- Товаришу Жучок!

Так, і товариш Жучок!

...А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й ніколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правда - то ціла революція.

...На кожній станції тільки й чути:

- Козаки! Козаки!

Всюди козаки, всюди бандити.

Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.

Степ. Раптом:

- Стоп!

- Що таке?

- Нема палива.

Товариші! Всеросійская кочегарка в опасності!

Д'ех, яблучко, куда котішся,

Попадьош до Краснова - не воротішся.

І раптом:

Ой на горі та женці жнуть.

- ...Ей, ви, хохли! Чого завили? Буде панахидити - і так сумно.

...Степ. Фуга. Бурани й ще бурани.

- ...Єфто пятой вагон - антірнаціональной. І скажу я тобє, братця, про народи. Латиш - єфто тіш, смірной народ, мудрай; оврей - тож нічяво. Ходя - катаяць аль тутарін - суварай і вєрнай народ. А вот єфтот хахол - паняхіда: как завоя про поля аль про дєвчину -