Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек

зрештою, опинився в одному з нічних кафе на Виноградах, у дуже пристойному місці, де й пив якусь наливку просто з пляшки. Що я робив потім,- не пам’ятаю. Знаю тільки, що вже тут, у комісаріаті, два поліцаї, які мене сюди привезли, рапортували, нібито я був п’яний як чіп, непристойно поводився, побив одну даму, порізав ножиком чужий капелюх, який стягнув з вішалки, розігнав жіночий оркестр, прилюдно обвинуватив обер-кельнера в крадіжці двадцяти крон, розбив мармурову дошку стола, за яким сидів, і навмисне плюнув у чорну каву якомусь незнайомому панові за сусіднім столиком. Більш нічого я не робив, принаймні не можу пригадати, аби я ще що-небудь устругнув. Повірте мені, я порядна, інтелігентна людина і ні про що інше, крім своєї родини, не думаю. Що ви на це все скажете? Я ж зовсім не бешкетник.

- Ви дуже намучилися, поки розбили мармурову дошку? - з цікавістю запитав Швейк замість відповіді.- Чи розтрощили її з одного маху?

- З одного маху,- відповів інтелігентний пан.

- Тоді вам каюк,- меланхолійно промовив Швейк.- Вам доведуть, що ви наполегливо вправлялися в цьому. А кава незнайомого пана, в яку ви плюнули, була без рому чи з ромом? - І, не чекаючи на відповідь, пояснив: - Якщо з ромом, то це гірше, бо дорожче. На суді все підраховують, зводять докупи, щоб потім натягти бодай на серйозний злочин.

- На суді...- збентежено прошепотів поважний батько родини і, похнюпивши голову, поринув у той неприємний стан, коли, як кажуть, людину жеруть докори сумління. 38

- А вдома знають,- спитав Швейк,- що вас заарештували, чи довідаються, аж коли про це з’явиться в газетах?

- Ви гадаєте, що про це буде надруковано в газетах? - наївно спитала жертва іменин свого начальника.

- Як бог свят,- прозвучала щира відповідь, бо Швейк ніколи не мав звичаю будь-що приховувати від людей.- Усім читачам газет це дуже подобатиметься. Я теж із задоволенням читаю рубрику про п’яненьких та їхні бешкети. Недавно в шинку «Під чашею» один відвідувач нічого іншого не зробив, тільки сам собі розбив кухлем череп. Підкинув його вгору і підставив голову. Його відвезли, а вранці ми вже про це читали в газетах. Або в «Бендловці» 39 заїхав я раз одному факельникові з похоронного бюро по пиці, а він мені. Щоб нас помирити, мусили обох заарештувати, і зразу ж про це було надруковано у «Вечірці». Або ще такий випадок: в кафе «У покійника» один пан радник розбив два блюдечка, так ви думаєте, його помилували? На другий же день обмалювали його в газеті. Єдине, що ви можете,- це з тюрми послати в редакцію спростування, мовляв, надрукована інформація вас не стосується, що цей однофамілець навіть не доводиться вам ні родичем, ні знайомим, а додому можете написати листа й попросити це спростування вирізати з газети і зберегти, щоб ви могли його перечитати, коли відбудете кару у в’язниці. Вам не холодно? - співчутливо спитав Швейк, помітивши, що інтелігентний пан увесь аж труситься.- Цього року кінець літа щось таки холоднуватий.

- Я загинув,- захлипав Швейків сусід.- Пропала моя кар’єра.

- Пропала,- охоче притакнув Швейк.- Якщо вас після відбуття кари не візьмуть знову на службу, не знаю, чи пощастить вам швидко знайти інше місце, бо скрізь вимагатимуть від вас свідоцтва про моральність, коли б ви навіть хотіли служити у гицеля. Та й що казати, дорого вам коштуватиме ця розвага. А ваша жінка з дітьми матиме з чого жити, поки ви сидітимете? Чи буде змушена жебрати, а діточок навчати всіляким шахрайствам?

Почулося хлипання.

- Бідні мої дітоньки, бідна моя жінка!

Розкаяний грішник підвівся й почав просторікувати про своїх дітей:

- У мене їх п’ятеро, найстаршому дванадцять років, він у скаутах. П’є лише воду і міг бути прикладом для свого батька, з яким, справді ж, це все трапилось уперше в житті.

- Він скаут? - вигукнув Швейк.- Люблю слухати про скаутів. Одного разу в Мидловарах під Злівою, в районі Глубокої,- це окружне староство Чеських Будейовиць,- саме коли наш дев’яносто перший полк був там на маневрах, навколишні селяни влаштували полювання на скаутів, що їх дуже багато розвелося в громадському лісі. Трьох вони зловили. Найменший із скаутів, коли його в’язали, так вищав, скиглив і плакав, що навіть ми, бувалі солдати, не могли на це дивитись і воліли відійти геть. Поки їх зв’язували, ці троє скаутів покусали вісьмох селян. Потім у старости під різками вони призналися, що в усій околиці немає жодної луки, яку б вони не столочили, вигріваючись на сонці. До речі, призналися і в тому, що біля Ражиць саме перед жнивами зовсім випадково вигорів на пні лан жита, саме тоді, коли вони в ньому смажили на рожні сарну, до якої підкралися з ножами в громадському лісі. Потім у їхньому барлозі в лісі знайшли понад півцентнера обгризених кісток домашньої птиці й дичини, величезну кількість кісточок із черешень, безліч недогризків зелених яблук і багато іншого добра.

Однак нещасний батько скаута все ж таки не міг заспокоїтись.

- Що я наробив? - тужив він.- Пропала моя добра слава!

- Авжеж, пропала, ще й на все життя,- підтвердив Швейк із властивою йому щирістю.- Після того, що сталося, ваша добра слава за вітром полетіла. Знайомі у вас є? Є! Прочитають у газетах, а рот не город, не загородиш, такого прибрешуть, що ой-ой-ой. В лихий час і кум за собаку, та не беріть собі цього так близько до серця. На світі людей з зіпсованою репутацією принаймні разів у десять більше, ніж з доброю. На таку дрібницю шкода і язика псувати;

У коридорі пролунали енергійні кроки, в замку заскреготів ключ, двері відчинились, і поліцай вигукнув прізвище Швейка.

- Пробачте,- по-лицарському нагадав Швейк,- я тут лише з дванадцятої години, а цей пан уже від шостої ранку. Я не так-то вже й поспішаю.

Замість відповіді міцна рука витягла Швейка в коридор, і поліцай мовчки повів його по сходах на другий поверх. У кімнаті біля стола сидів комісар поліції, гладкий панок з бадьорим виразом обличчя. Він звернувся до Швейка.

- Отже, ви і є той Швейк? Як ви сюди попали?

- Зовсім звичайнісінько,- відповів Швейк,- я прийшов сюди