Герман Мелвілл - Мобі Дік, Герман Мелвілл

люду, і вони своїм ремеслом, що вимагає якнайбільшої відваги та витривалості, роблять чималий внесок у прибутки всього американського народу».

Виклад промови Денієла Вебстера в сенаті Сполучених Штатів під час дебатів з нагоди спорудження хвилерізу на Нентакіті. 1828

 

 

Кит звалився просто на нього і, як видно, вбив його в одну мить.

Велебний Генрі Т. Чівер. «Кит і китобої, або ж Пригоди китобоїв і життєпис кита, складені під час зворотного рейсу на «Комодорі Преблі»

 

 

«Гляди, як тільки писнеш,- відказав Семюел,- я враз спроваджу тебе на той світ».

«Життя Семюела Комстока (бунтівника), описане його братом Вільямом Комстоком». Інша версія розповіді про китобійне судно «Глобус»

 

 

Плавання німців і голландців у північних морях з метою відкрити, якщо можливо, новий морський шлях до Індії хоча й не досягли своєї прямої мети, зате виявили нові китобійні угіддя.

«Комерційний словник» Мекалека

 

 

Вплив тут взаємний: м’яч ударяється об землю, щоб стрибнути ще вище вгору. Адже, шукаючи нових промислових угідь, китобої, здається, попутно знаходили нові ключі до того таємничого Північно-Західного проходу.

З неопублікованого

 

 

Зустрівши в морі китобійне судно, неможливо не здивуватись його виглядові. Вітрила зарифлені, дозорці на щоглах пильно оглядають морський обшир - усе це зовсім не схоже на корабель у звичайному рейсі.

«Течії і китоловство». Дослідна експедиція США

 

 

Можливо, гуляючи в околицях Лондона або й десь-інде, ви бачили велетенські вигнуті кістки, вкопані сторч у землю в вигляді арок, чи воріт, чи входів до альтанок, і вам, може, пояснювали, що це ребра китів.

«Розповіді про китобійне плавання до Льодовитого океану»

 

 

Аж коли човни вернулися з погоні за тими китами, білі побачили, що їхнім судном, учинивши на ньому різанину, заволоділи дикуни, найняті як матроси.

Газетний репортаж про те, як було втрачено й відбито назад китобійне судно «Гобомак»

 

 

Загальновідомо, що з екіпажів китобійних суден (американських) мало хто вертається додому на тому судні, на котрому відплив.

«Плавання на китобійному судні», звіт Дж. Роуда

 

 

Несподівано з води виринуло якесь величезне тіло і підскочило прямовисно в повітря. То був кит.

Гарт. «Міріам Коффін, або ж Китолов»

 

 

І хай навіть кита загарпунено. Але уявіть собі, яким чином можна впоратися з дужим невиїждженим лошаком, тільки зашморгнувши його мотузком за хвіст.

Розділ про китоловство у «Всячині»

 

 

Одного разу я побачив двох цих велетнів (китів) - видимо, самця й самицю,- що повільно пливли одне за одним понад самим берегом (Вогненної Землі), над яким схиляв свої віти бук.

Дарвін. «Подорож природознавця»

 

 

«Табань! - крикнув старший помічник, коли, повернувши голову, вгледів біля самого носа човна розчепірені щелепи величезного кашалота, що загрожували їм неминучою смертю.- Табань, хто жити хоче!»

Гельярд. «Уортон-китобоєць»

 

 

Гей, хлопці, сміліше! Гей, будьте готові

Гарпун вгородити між ребра китові!

Нентакітська пісня

 

 

О ките-огроме! У бурі, у громі,

У морі безкраїм твій дім.

Де сила - то право, твоя там держава,

Ти цар у безмежжі морськім.

«Пісня про кита»

 

1
ОБРИСИ

 

 

Звіть мене Ізмаїлом. Кілька років тому - байдуже, скільки саме,- зоставшися без грошей чи майже без грошей і без ніякого цікавого діла, що тримало б мене на суходолі, я надумав поплавати по морях, побачити трохи водяної частини нашого світу. Це такий у мене спосіб розганяти нудьгу й пожвавлювати кровообіг. Коли я помічаю в себе похмурі зморшки біля уст; коли в душі настає вогкий, мрячний листопад; коли я ловлю себе на тому, що мимоволі зупиняюся біля кожної крамниці з трунами, а побачивши на вулиці похоронну процесію, зразу пристаю до неї; а надто ж тоді, коли мене так опанує хандра, що я мушу закликати на поміч найміцніші моральні засади, аби не вибігти на вулицю та не збивати капелюхи з усіх стрічних підряд,- отоді я вирішую, що треба негайно подаватись у море. Це замінює мені пістоль і кулю. Катон з філософською тирадою кидається грудьми на свій меч, а я спокійно сідаю на корабель. У цьому нема нічого дивного. Майже в усіх людей, у кожного на свій лад - може, несвідомо - в ту чи іншу хвилину життя зринають десь такі самі почуття до моря, як у мене.

Ось, приміром, ваше місто на острові Манхеттені оперезане причалами, наче острови Індії кораловими рифами. З усіх боків б’є в нього своїм прибоєм торгівля. Куди б ви не пішли, праворуч чи ліворуч, вулиця виведе вас до води. Найдальший кінець - Батарея, 7 де гордий хвилеріз обмивають хвилі та обвіюють вітри, які всього кілька годин тому були ще в чистому морі далеко від землі. Погляньте на стовпища людей, що стоять там і дивляться на воду.

Обійдіть місто в дрімливий суботній день. Пройдіться від мису Корлірс до Коентіської верфі, а звідти Уайтголом 8 на північ.

Що ви побачите? Наче безмовні вартові, розставлені довкіл усього міста, стоять тисячі й тисячі смертних, заворожено споглядаючи океан. Ті спираються на палі, ті сидять на краю причалів, ті дивляться через фальшборти суден, що прибули з Китаю, а ті повидирались високо на рангоут, ніби шукаючи місця, звідки було б видно більше моря. А то ж усе люди суходільні; в будень вони сидять ув’язнені в чотирьох стінах, припнуті до прилавків, прицвяховані до стільців, прикуті до письмових столів. Як же це? Хіба вже немає зелених лук? Що роблять тут ці люди?

Та гляньте! Он усе нові й нові юрби простують до самої води, немов збираються пірнати в море. Диво дивне! Їм неодмінно треба дійти аж до останнього краєчка суходолу; потупцятись у затишку за отими складами - це їх не задовольняє. Ні. Їм треба підійти до самісінької води, тільки-тільки аби не впасти в неї. І ось вони стоять там довжелезними, на цілі милі, шерегами. Усе то суходільні люди, що прийшли сюди з вуличок