Н. В. Дорофєєва - З історії грошей України, Н. В. Дорофєєва

куфічних монет на території сучасних Харківської та Сумської областей, тобто поза межами району розселення слов'ян у VIII — IX ст., свідчать про те, що на згаданій території жило осіле, а не кочове населення, що тут існували торговельні центри. Адже кожен скарб є, зазвичай, продуктом місцевого грошового обігу та потрапляє до схованки з рук місцевого жителя, а не приїжджого купця.

Четвертий період обігу куфічного дірхема на теренах України представлений у топографії також 17 знахідками (з них — 13 скарбів). Важливо зазначити, що в першій половині цього періоду ареал розповсюдження куфічних монет навіть розширюється — усупереч поширеній у нумізматиці думці про звуження району обігу дірхема в X ст. У той час куфічні монети з'являються на Поділлі. Три скарби у невеликому за площею районі Поділля виключають припущення щодо випадковості цих знахідок. Сім знахідок розташовані в районі південного (хозарського) шляху слов'янської торгівлі зі Сходом. Отже, цей шлях продовжував діяти і в середині X ст. Дві знахідки зафіксовані у Києві, одна — на Переяславщині, чотири — на Чернігівщині.

Ми не випадково підкреслили важливість знахідок куфічних монет на Поділлі. VIII — IX ст. датовано знахідки куфічних дірхемів на території сучасних Івано-Франківської та Закарпатської областей. Коли пов'язати ці західноукраїнські знахідки (точне датування їх, на жаль, не відоме) з подільськими, то виникає припущення, що нумізматичні релікти визначають напрямок торговельного шляху, який пов'язував Київську Русь із Заходом.

У другій половині X ст. кількість знахідок куфічних монет на території Європи помітно зменшується. Відомий скарб останньої чверті X ст. — із Любеча на Чернігівщині, який складався з 5 дірхемів, молодший з яких датовано 975 — 976 pp. Цей скарб стає в один ряд із знайденим на незначній відстані від нього скарбом із Рудок з молодшою монетою 991 p., а отже, сумнівною виглядає випадковість виявлення двох близьких і хронологічно, і територіально скарбів. Можна говорити лише про деяке обмеження використання цих монет населенням Чернігівської землі у цей період.

Остання срібна куфічна монета (дірхем) із скарбів на території України датована 1008-1009 pp., однак у Києві знайдена золота хаммуддідська монета (динар) 1033-1034 pp. Зрозуміло, що частка останніх у монетному масиві X—XI ст. на території сучасної України була дуже незначною.

Отже, після 970 року приплив куфічних монет на сучасну територію України слабшає, а на початку XI ст. — і зовсім припиняється. Проте динари беруть участь в обігу до кінця XI ст. Саме в останній чверті X ст. розпочинається карбування найдавніших руських монет — златників і срібників у Києві та Новгороді.

Велика кількість скарбів арабських монет на нашій території свідчить про те, що їхній приплив був значно більшим від припливу римських монет і є яскравим доказом майнової нерівності у східних слов'ян. Адже ці монети були власністю окремих осіб. Арабський дірхем відомий у давньоруських писемних джерелах під назвою «куна» і «ногата».

Поряд із арабськими дірхемами в грошовому обігу українських земель перебували візантійські монети — срібний міліарісій, золотий солід, рідше — мідний фоліс. Вони становлять другу за кількістю після куфічних монет групу знахідок VIII — XI ст. на території України. Відомі поодинокі знахідки цих монет і невеликі скарби з VIII — IX ст., їхня кількість дещо зростає у X—XI ст. Найпоширенішими серед інших монет тих часів були соліди та міліаріси.

Соліди Василя І та Костянтина VII (867 — 887 pp.) — кругла невелика золота монета, на аверсі якої був викарбуваний хрест, а зліва та справа від нього — поясні зображення двох імператорів. На реверсі — зображення Ісуса Христа на тлі хреста, по краях — напис.

Міліаріси братів Василя II та Костянтина VIII (976 — 1026 pp.) — срібні монети грубого, примітивного карбування; на аверсі вміщено зображення візантійського хреста, з боків — погруддя братів-імператорів, довкола — їхні імена; на реверсі — написи.

Наприкінці X ст. обіг монет зменшується в зв'язку з кризою срібла на Сході (спричиненою вичерпанням родовищ, призупиненням видобутку в найбільших із них, суперечками та війнами на Сході).

Зрозуміло, припинення надходжень арабських і візантійських монет сприяло власному монетному карбуванню руських князів.

Візантійський міліаріс імператорів Василя II  і Костянтина VIII

2.2. Формування грошової системи Київської Держави

Джерелами ознайомлення з монетною системою Київської Русі є численні нумізматичні знахідки, «Руська Правда» та випадкові згадки в літописі.

Перші руські монети (златники і срібники) були викарбувані наприкінці X — на початку XI ст., у часи правління князів Володимира Святославовича (978 — 1015), Святополка Окаянного (1018), Ярослава Мудрого (1019 — 1054 pp.). За зразок для їхнього карбування було прийнято візантійські монети.

За зображеннями, підписами та родовими знаками князів монети X—XI ст. поділяються на 7—8 типів (з іменами Володимира, Святополка, Ярослава). Це дало дослідникам підстави виокремити такі композиційні схеми:

1) зображення правителя (аверс) — зображення Христа Пантократора (реверс);

2) зображення правителя (аверс) — зображення родового знаку Рюриковичів (реверс).

На реверсі златників і срібників першого типу вміщено образ Христа, а на монетах другого — 'родовий знак Рюриковичів (тризуб). Цим князь Володимир рішуче відійшов від візантійського зразка карбування монет. Монети другого типу карбувались упродовж одного-двох років.

На сьогодні науці відомо близько 350 монет, випущених наприкінці X — на початку XI ст. Усі відомі монети, виявлені в Київському скарбі (1876 p.), були карбовані 24 парами лицьових і зворотних штемпелів. За змістом їхні легенди поділяються на чотири підгрупи:

1. Владимиръ на столе — 1сусъ Христось

2. Владимиръ а сє єго срєбро — Ісусъ Христосъ

3. Владнмиръ на столє— ИС*IC*XC

4. Владнмиръ а се єго срєбро —