Олександр Вікторович Зима - День на роздуми, Олександр Вікторович Зима

покійного батька. Я боявся виходити з такими грішми на вулицю, чекав від кожного зустрічного несподіваного нападу. Батько дав мені гроші, щоб я купив собі новий костюм, але я не наважувався зайти до магазину, де завжди вештаються кишенькові злодії. Нарешті я сховав свої гроші, як і сер Макларен свій чек, до вузенької кишеньки для годинника. Коли я сідав у автобус, переді мною якась леді загубила з ноги черевичок і кинулася його шукати, розштовхуючи руками натовп пасажирів. Я, як справжній джентльмен, вирішив стримати нетерпеливих і допомогти молодій леді. Вона так захопилася пошуками черевичка, що двічі штовхнула мене ліктем у живіт. Це було несподівано й боляче, але я навіть не пискнув, маючи надію познайомитися з гарненькою дівчиною. Коли автобус уже рушав, дівчина встигла вскочити в салон, а я залишився чекати наступного автобуса. Один джентльмен якось підозріло подивився на мене. Я вирішив, що причиною тому був мій розхристаний вигляд. Я тісніше запхав поли сорочки й раптом збагнув, що не відчуваю під рукою цупкого квадратика новісінької купюри. Аж тоді я здогадався, що білява леді імітувала сцену з черевичком, полюючи за моїми грішми. Надійніше буде, панове, якщо Пітер відвезе вас просто до банку, і ви зможете покласти гроші на власні рахунки. І, якщо ви не заперечуєте, я попрошу принести нам кави.

— З радістю, — весело погодився Х’ю. — Я звик випивати за день не менше десяти порцій міцного арабіку.

— У вас сталеве серце, — швидко докинув господар «малахітової шкатулки». Це було сказано так, ніби Дейвід шкодував, що купив надто дорогу річ і несподівано довідався про її прихований гандж.

Вундстон по-своєму зрозумів несподівану зміну в голосі Рассела й зі сміхом відповів, добуваючи з шкіряного футляра довгу й товсту сигару:

— Я народився в рік пацюка, сер. А це створіння, як вам відомо, не боїться навіть атомних бомбардувань. Якщо, звісно, пацюк не опиниться в самісінькому пеклі вибуху.

— Нікому не хочеться загонити себе на той світ. Особливо тоді, коли до тебе приходить удача, — муркнув Рассел. Його трохи дратувала тонка інтуїція його нових компаньйонів. У такому товаристві він не міг насолоджуватися вишуканою грою своєї ерудиції, вгадувати по найменшому натякові чиїсь думки, забаганки й тієї ж хвилини задовольняти бажання гостя. Уважніше придивився до товстуна Х’ю з неодмінною сигарою, до зовні спокійного Малькольна, який щось нотував у крихітному записничку з брунатними обкладинками, подумав собі: «Звичайні хлопці, але в їхніх головах є те, чого не купиш ні за які гроші. Такі, як вони, навчилися вже знищувати розум, але ніхто не додумався перетворювати дурнів на таланти, хоча і в бевзя, і в талановитого голова іноді важить однаково. Можливо, саме в цьому найбільша таємниця природи. Тільки їй дано регулювати якісний баланс свого розуму. А якби геніїв плодили на замовлення і коригували дорослий розум? Ким би я тоді хотів бути? Геніальним жебраком чи витонченим інтелігентом з мільйонами в кишені? Таки краще сидіти у власному замку і купувати все, що продається. Навіть отаких наївних фізиків разом з їхньою ідеєю перпетуум-мобіле». — Ви поспішаєте, сер? — запитав несподівано Малькольна, котрий квапно подивився на свій наручний годинник.

— Я у вашому розпорядженні, сер, — відповів поштиво Малькольн і здригнувся від пострілу гармати.

— Кандіс прокинулася, — заспокоїв гостей Дейвід і ніби ненароком натиснув на голову Будди з сандалового дерева, що стояв неподалік від каміна. — Це салют на вашу честь, панове.

— У вас тут справді відчуваєш епоху конкістадорів, — зауважив Х’ю, пихкаючи сигарою.

— Це хоч трохи прикрашає наш електронний вік, — погодився Дейвід і натякнув: — Хоча б тим, що не треба питати дозволу в жінок перед тим, як запалити сигару.

— У кімнаті прекрасна вентиляція. Мабуть, це пов’язано з каміном, — відкинув від себе докір Х’ю й глибоко вдихнув ледь вловимий аромат кави.

Цієї хвилини розчинилися двері й до кімнати вкотилися три низеньких візочки. На них сиділи в позі Шіви три чорні дівчини, тримаючи в руках таці з кавою. Візки штовхали три схожих білих дівчини з розпущеним довгим волоссям. Біля них тендітні негритянки здавалися довершеними ідолами сил неземних, вражаючи Малькольна матовим полиском на плечах, майже оголених персах, схрещених ногах і вигинах талії. Малькольну здавалося, що і рожеві уста дівчат витесані з корала, як он ті пелюстки троянд на чорних дверях кімнати.

Зі стелі, зі стін, від підлоги полинули ледь чутні удари тамтамів. Біляві дівчата повсідалися на пуфах біля каміна, а негритянки, погойдуючи головами на високих шийках, почали підійматися, рости на очах, ніби не самі вони, а магічна сила тамтамів зводила їх у магічному танці.

Ттххха-аттха-а! — вирвався притлумлений і водночас різкий звук під судомистий вигин найближчої до Малькольна дівчини. Макларен завмер, пригадуючи розповідь батька, з якої запам’яталося, що саме під такий крик в батькове плече вп’ялася стріла дикуна.

Ррат-там-трраттататррат! — різко ударили бубни від каміна, й Малькольн озирнувся на тих, хто видобув ці сухі звуки ритму. Там, перед високими вузькими бубнами, сиділи троє індійців.

Малькольн знову згадав батька й відчув, як і він, що білі, потрапляючи в жорстокі обійми джунглів, завжди переймаються гіпнотичною силою тамтамів і рухів людського тіла, що вібрує, як струна, перекочується хвилями від голови до п’ят, відповідаючи на кожен звук бубна й гортанного крику.

— Кава холоне, сер, — озвався ніжний голос. Малькольн побачив близько від себе вродливе личко білявої дівчини. — Ваша кава, сер, — ледь чутно повторила вона, розтуляючи ніжні уста.

В обличчя подув свіжий вітер, і в цю мить згасли свічки. Лише жовтаві спалахи вогню з каміна метали по стінах якісь тіні.

— Як вам сподобалась кава, панове? — запитав Рассел, і кімната виповнилася м’яким світлом зелених бра, яких раніше Малькольн не помічав.

— Ви влаштували нам королівський прийом, — похвалив Дейвіда Х’ю, підводячись з крісла. — Правда, не знаю, коли все це вивіється в мене з голови і я почну думати про справи.

— Гадаю, що наступного разу ми питимемо чорну каву у цій кімнаті тільки після того, як випробуємо ваш перпетуум-мобіле, — уточнив Рассел, і Малькольн збагнув, що