Юрій Корнійович Смолич - Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

селянка з порожньою сулією з-під молока.

— Леді і джентльмени! — проголосив шарманщик. — Обратітє вніманіє на моє калєцтво.

Він закрутив корбу, — в червоній скриньці засвистіло, зашипіло, загуло, — і печально заспівав:

Трансвааль, Трансвааль, страна моя, Кто любит тебя, как я!..

— Ах! — сказала мама. — Бідні бури! — Вона зітхнула. Куховарка Олександра витерла сльози синім фартухом.

Батько поставив лійку і поправив окуляри.

Про бурів знали всі. Три роки журнал «Нива»[20] друкував малюнки боїв бурських інсургентів проти англійського війська. Тільки вчора, прочитавши в газетах про остаточне приборкання бурських повстанців, підписання миру в Преторії[21] та зречення бурами незалежності, батько вийняв четвертий том енциклопедії «Просвещение»[22] і прочитав для всіх:

— «Буры высокого роста, неутомимы, трезвы, носят длинную бороду, лица у них дышат отвагой и энергией и сильно напоминают портреты Рубенса[23], Ван-Дейка[24], Остаде[25] и др. У женщин кожа отличается белизной и нежностью. Бур спокоен, рассудителен, по возможности, всегда скрывает свои чувства, но при всей своей гостеприимности крайне недоверчиво относится к иностранцам. Эта недоверчивость является следствием частых обманов со стороны их притеснителей-англичан…»

Шарманка схлипнула і кінчила. Мати патетично сплеснула руками і звела очі до неба:

— Господи! Коли ж справедливість запанує на світі? Ну що то за безсердечний народ ці англійці!

— Попи і лабазники! — сказав батько. — Нуте-с? Шарманщик заспівав удруге:

Трансвааль, Трансвааль, страна моя, Кто любит тебя, как я!..

Юрин старший братик і ще старша сестра, побравшися за руки, стояли проти шарманки і зачаровано дивилися шарманщику в рот. Він був високий на зріст, безперечно, невтомний, тверезий і мав досить-таки довгу борідку. Обличчя його, безсумнівно, дихало відвагою і енергією. Він був спокійний, розсудливий і, по змозі, приховував свої почуття. Крім того, оця дерев'яна ніжка замість ноги. Безумовно, це й був бур, інсургент, герой повстанських боїв проти «притеснителей-англичан».

Трансвааль, Трансвааль, страна моя, Кто любит тебя, как я!..

Юра вирішив раз і назавжди:

— Як виросту і буду великий, неодмінно зроблю так, щоб паршиві англійці не сміли утискувати бідних бурів!

Життя квітів починається з пролісків. Пролісок — квітка ніжна, але смілива й нетерпляча. Ще не зійде сніг, а вже крізь весняну ніздрювату сніго-льодову скоринку, прогріваючи собі тісненьку і скромну проталинку, пнеться цупкий паросток, схожий на цибульку. Сьогодні це біло-зеленаво-жовтуватий хвостик, завтра це біло-зелена гостриця, післязавтра це вже довгий зелений листок з тоненькою стрілкою всередині. Ще за день брунька на кінці стрілочки розквітає враз твердою білою пащицею. І квітів визорює так густо, що земля знову стає біла і зимна від рясного холодного цвіту.

І негайно ж заквітовує ряст. Це вже весна. Квіти рясту фіалкові — теплі і сонячні. І хоча тіло квітки ще тверде, напружене, готове до опертя холоду й негоді — її дух вже ніжний, теплий, весняний. Вона вже пахне.

Потім з'являється жовтий козелець. Це вже повна весна. Квітка гаряча, як сонце. Вона м'яка й ніжна. Дух від неї йде не сильний, але це вже аромат. І росте козелець вже не з чорної землі. Довкола вже не тільки торішнє пріле листя, а й зелена трава, якої три дні тому ще зовсім не було. Над козельцем вже схиляється зелена брость і молода парость.

І тоді рясно вибухає фіалковий цвіт.

Густим килимом вкривають теплу землю фіалки. Вони пахнуть ніжно, радісно і хвилююче. Випростовує свої м'які волохаті пелюстки тихий сон. Стрімко зводяться легкі тремтливі дзвіночки. Все затоплює, все захоплює, все укриває войовничий, невідступний, швидкий барвінок. Надходить літо.

Можливо, що народився Юра в самій Софіївці