Бруно Ферреро - Це знає тільки вітер

Жила-була дівчинка. Нікого з рідні, окрім батька, в неї не було. Однак, вони жили дуже щасливо. Проте злі люди, заздрісні й мстиві, викрали дівчинку.

Одного разу, коли вона йшла до школи, її перестріли люди в довгих плащах, схопили і помчали на своїх чорних конях. Від’їхавши досить далеко від села, вони звернули до лісу – темного, густого, в якому постійно пропадали люди. Злі люди дуже хотіли, щоб дівчинка заблукала і загинула там.

Заглиблюючись у ліс, злочинці дійшли до непролазної гущавини. Тут злодії і покинули дівчинку.

Маленька плакала зі страху і проказувала, а властиво навіть не проказувала, а голосно кричала молитву, якої навчила її мама: «Пресвятая Богородице, спаси нас».

Прихилившись до старезного дерева, вона заходилась плечем, але продовжувала свою молитву: «Богородице Діво, радуйся, благодатна, Господь з тобою, благословенна ти в женах …»

Поки дівчинка плакала свою молитву, біля її ніг виросла дивовижної краси троянда, з делікатними, ніжними пелюстками. Трохи віддалік, між травою, появилася ще одна, а за нею – ще і ще … Троянди сплітали ланцюжок – стежку, яка вела через ліс.

Дівчинка почала переходити від однієї троянди до іншої, спочатку повільно, а потім щоразу швидше і швидше. Невдовзі вона вийшла на узлісся, де на неї чекав тато. Він також помітив трояндову стежку і вирушив назустріч дочці.

На цьому шляху йому теж допомогла безупинне проказування молитви «Богородице Діво». Кожна відмовлена молитва впліталася в трояндову доріжку, яка й звела дочку і батька.

Так само й кожне наше «Богородице Діво» провадить нас звивистими стежками цього світу в обійми нашого небесного Отця.

На запрошення Берлінського університету до Німеччини прибув китайський учений. Біля виходу з летовища його зустрів німецький колега. Привітавши і обмінявшись люб’язностями, вони вирішили поїхати в центр міста. На зупинці якраз стояв автобус, що ось-ось мав від’їжджати.

Німецький професор схопив руку свого китайського колегу і вигукнув: «Біжімо, швидко!»

Обоє кинулися бігти і ледве встигли вскочити в автобус. Одразу ж зачинилися двері й автобус рушив.

Німець полегшено зітхнув, поглянув на годинник і сказав: «Ми зекономили десять хвилин».

Китаєць здивовано запитав: «І що ми тепер зробимо з цими десятьма хвилинами?»

Не так важливо те, наскільки ми зайняті. Як те, чим зайняті. Бджолу завжди хвалять, а комара – ганять.

Пів життя ми витрачаємо на розв’язання проблемі: що робити з часом, який хотіли б добре використати?

У маленькому будиночку на березі ріки Тигр жив дуже добрий чоловік на ім’я Ромолетто. Одного дня він помітив, що крізь двері в його дім просочується вода. Ситуація була дуже небезпечною.

Ще більше він перелякався, коли почув, як по радіо безнастанно повторювали повідомлення: «Усі мешканці прибережних будинків мусять негайно залишити свої домівки. Ріка буде виливатися щораз більше».

Ромолетто був дуже побожним чоловіком і поклав надію на Господа. Він упав на коліна і почав молитися:

«Господи, спаси мене!»

Раптом чоловік почув голос згори: «Не бійся, Ромелетто! Я пам’ятаю про тебе!» - Це був голос Господа Бога.

Ромолетто встав і почав виконувати свою звичайну роботу, ніби й нічого особливого не діялося. Близько одинадцятої години вода вже сягала йому плечей, тож Ромолетто змушений був піднятися на другий поверх. Він помітив рятувальників, які пропливали човном повз його дім. Вони почали гукати йому: «Рятуйся разом з нами! Залишатися тут - чисте безумство!»

«Ні. Я маю захист згори», - відповів Ромолето, вказуючи пальцем на небо.

О третій годині пополудні вода почала заливати ліжко, і Ромолетто був змушений відступати на горище. Неподалік пропливав ще один рятувальний баркас і знову хтось загукав: «Не зволікай! Вода прибуває!»

Ромолетто і цього разу демонстративно відрік: «У мене свій покровитель».

Чверть на шосту вода вже доходила до ринви, тож Ромолетто видряпався на дах. Ізнову поруч пропливала на плоті рятувальна служба Червоного Хреста, підбираючи останніх, які ще залишався в небезпеці. Але й тепер рятувальники марно зверталися до Ромолетто. Він учепився свого комина, як реп’ях собачого хвоста, і відповідав: «Мені допомога не потрібна. Я маю на кого розраховувати».

А вода все піднімалася… Десять на шосту Ромолетто потонув.

Коли Ромолето опинився в Раю, його аж трясло від обурення.

Він приступив до Божого престолу і спитав:

«Хіба Ти не обіцяв, що подбаєш про мене?»

Господь Бог ласкаво поглянув на Ромолетто: «Я тричі посилав тобі рятувальників!»

Один чоловік був справжнім невдахою – життя тільки те й робило, що било його. Але він не переставав молитися: «Господи, зроби так, щоб я виграв у лотерею».

Його справи і далі погіршувалися, але він не переставав просити: «Господи, поможи мені, зроби, щоб я виграв у лотерею!»