Валентина Іванівна Коляда - Пригоди Романа та його друзів на Дріоді

якась жовтувата поверхня, що почала швидко наближатись. Зіб постукав по екрану і поверхня відсунулась вниз.

— Зараз ми проходимо повз Місяць, — пильно вдивляючись у комп’ютер, промовив Зіб.

Ще через півгодини виринула інша поверхня і скоро заполонила всі екрани. Виникла легка вібрація і корабель почав повертатись. Замість швидко наступаючої поверхні на моніторах знову з’явився темний мерехтливий космос. Через кілька секунд зореліт злегка струсонуло, він м’яко у щось ткнувся та завмер.

— Ласкаво просимо на Сеопфію! — Зіб простяг Роману прохолодну вузьку долоню та міцно потис подану у відповідь руку хлопця.

— От ми і на твоєму омріяному двійнику Місяця. Ти радий?

Очі хлопця палали від прихованого внутрішнього вогню, а голос переривався, коли він проказав:

— У мене просто немає слів і тому скажу коротко — велике людське земне спасибі вам за такий королівський подарунок, — і він, потягшись, поцілував Зіба у щоку.

Розділ 6

Заспана Тася, перезбуджений від розпираючих його емоцій та почуттів Рома, радісно повискуючий Пірат, ошелешений Роминим поцілунком і від того весь час без жодної на те причини усміхнений, Зіб та урочиста і дуже спокійна Заб вийшли з корабля, що стояв на спеціальному майданчику. Їх зустрічав чималенький натовп — білих, зеленкуватих, жовтих, смаглявих та кучерявих, великих, малих та зовсім карликів. Кожен хотів доторкнутись до дітей, потиснути їм руки, сказати якесь добре слово. Один із зустрічаючих взяв на руки Пірата та підкинув його високо у повітря, на що песик відповів радісним гавкотом.

— Ми з усіма зустрінемось пізніше. А поки що я хочу показати нашим гостям, де вони житимуть та влаштую для них невеличку екскурсію.

І Зіб пішки повів дітей до містечка, що виднілось на горизонті.

— Ми багато ходимо, бо це надзвичайно корисно. Звичайно, користуємось і тим, що ви називаєте автомобілями. Тільки вони у нас набагато досконаліші — плавають, літають і, звичайно ж, їздять.

Невдовзі друзі, на чолі з Зібом, прибули у невеличке красиве та затишне місто. Провівши їх кількома вузькими вуличками, Зіб підійшов до гарно оздобленого будиночка та приклав руку до блискучої панелі, що була на дверях. Двері відчинились, пропускаючи їх всередину.

Кімнати були зовсім крихітними, але дуже світлими та затишними. Замість килимів та доріжок, таких звичних у земних оселях, на підлозі лежали практичні циновки, на стінах теж нічого не було, крім кількох чудових пейзажів та, напевне, дуже старовинної гравюри, що прикрашала собою невеличкий коридор. Роман не помітив у кімнатах ані телефону, ані телевізора, не було навіть радіо.

Зіб, вгадавши хлопцеві думки, підійшов до широкого вікна та провів по ньому долонею. Як за помахом чарівної палички, на місці вікна з’явився широкий екран з надзвичайно якісним зображенням. На екрані демонструвався такий звичний Роману та Тасі мультик «Ну, постривай!», і дітям відразу перехопило подих, а на очах виступили сльози.

— Як вам це вдається? — тамуючи хвилю надзвичайно гострих почуттів, запитав Роман.

— Що, ваше телебачення? — майже здивувався Зіб. — Це ж одна з найпростіших дій, що ми робимо, тобто проста у порівнянні з дійсно складними. Ми ж, за нашими мірками, знаходимось зовсім близько від Землі. Тому можемо перехоплювати ваші хвилі, сигнали, позивні і все інше, що транслюється. Земляни ще й зробили нам розкішний подарунок, почавши використовувати у своїх найновіших, звичайно ж, за земними мірками, технологіях супутники, — і Зіб весело розсміявся, що з боку виглядало дуже кумедно, бо рота він майже не відкривав.

— Замість телефонів ми використовуємо чіпи, вмонтовані в одне з наших вух, — і він показав таку ж сережку, яку Рома помітив у вусі Заб. Але у Зіба вона була вмонтована багато глибше. Рома, мабуть, відразу її не помітив, бо шукав ознаки статі не у нього, а у Заб, тому мало звертав увагу на вушні проходи командира зорельоту. Сережка так само інтенсивно пульсувала.

— На Сеопфії все штучне, — знову залунав тихий та приємний голос Зіба, що чемно зачекав, поки діти уважно роздивляться його передатчик — телефон-чіп, — та дихаєте і пересуваєтесь ви тому так легко, що Сеопфію від відкритого космосу прикриває спеціальний щит. Кисень ми добуваємо з води, якої багато на справжньому Місяці, просто ви своїми апаратами її не бачите. Там є величезні підмісячні озера. Готуємо, а також обігріваємо свої домівки, завдяки акумульованій енергії та плазмі Сонця. Землі, через просте незнання, що з нею робити, таке безцінне джерело майже вічної енергії як плазма, йде лише на шкоду. Ви собі і уявити не можете, що це таке! Це ж той самий вічний двигун, який століттями намагались винайти ваші вчені! Не потрібно ні нафти, ні газу, ні керосину — нічого, щоб ви просто забули про вашу повсякчасну проблему енергетичної кризи, потрібне одне-єдине надпотужне джерело енергії — плазма Сонця. Задумайтесь над моїми словами. Ну що, тепер йдемо на екскурсію?

Роман, Тася і навіть Пірат, який немов виріс у своїх власних очах, бо поводився достойніше і мудріше, аніж досі, з задоволенням кивнули. Їм все більше і більше подобався Зіб та все, що вони побачили на кораблі і тут, на Сеопфії.

— Ми використовуємо цей штучний супутник як міжгалактичну, а, заодно, міжпланетну базу. Таких супутників, скажу я вам, існує досить багато. Серед них є і природні. У Сонячній системі є ще два — біля Юпітера та Плутона, один