Богдан Рута - Учень мольфара

Київ зустрів її спекою. Розпечений асфальт плавився під жовтогарячими променями, випаровуючи задушливий запах в улюблене місто. Коли вона, ледве дихаючи від задухи, підійшла до офісу редакції, раптом линула злива. Як у романі Булгакова. Отак несподівано, просто здійнявся вітер, сонце закрили хмари, загуркотів грім, і на землю лупонули величезні краплі, змиваючи нестерпну порожнечу і втому. Олена стояла під цим потоком, щасливо посміхаючись небу. Так, то її доля. І її вибір. Вона не знала, чи він був правильним. Чи був вірним у даний момент. Чи правильним взагалі. Але вона його зробила.

Вона зайшла до кабінету головного і зупинилася на порозі.

– Ось заява, – промовила Олена і простягла білий, неначе полотно для святкової вишиванки, аркуш паперу.