Андре Мальро - Королівська дорога

Клод завагався. Здалеку долинав урочистий церковний наспів, який раз у раз глушив клаксон якогось одинокого автомобіля.

— У джунглях — від Лаосу аж до самого моря — є багато храмів, невідомих європейцям…

— А! Золоті боги… Облиште!..

— Барельєфи та статуї — не золоті, але цінність їхня не в тому…

Клод ще вагався.

— Ви не проти заробити двісті тисяч франків?

— Це ви дізналися від вірменина? Я з цього не роблю ніякої таємниці. Є ще могили фараонів…

— Невже ви гадаєте, пане Перкен, що я шукатиму могили фараонів серед котів?

Здавалося, Перкен замислився. Роздивляючись його, Клод відкривав для себе, що перед жіночою принадою факти так само безсилі, як і перед силою волі деяких чоловіків. У цю мить не існувало ні історій з коштовностями, ні біографії цього чоловіка. Він стояв тут настільки реальний, що вчинки з його колишнього життя, мов сни, існували самі по собі. Клод запам’ятовував лише ті факти, які вдовольняли його почуття. Чи буде він нарешті відповідати?

— Давайте трохи пройдемося.

Вони мовчки ступили кілька кроків. Перкен не зводив погляду з жовтих вогнів порту, над яким простяглеся всіяне блідими зорями небо. Незважаючи на ніч, тепле повітря, наче чиїсь мокрі руки, торкалося шкіри Клода. Він дістав із пачки цигарку, але потім роздратовано пожбурив її в море.

— Мені доводилося бачити багато храмів, — нарешті обізвався Перкен. — Проте не всі вони оздоблені…

— Не всі, але багато.

— Кассірер[8] заплатив мені в Берліні три тисячі золотих марок за дві статуетки Будди, які дав мені Дамронг[9]… Але шукати пам’ятки!.. Краще вже шукати скарби, як тубільці…

— Якби ви знали, що п’ятдесят скарбів були зариті над річкою в якомусь конкретному місці, яке простягається, скажімо, на шістсот метрів, ви шукали б їх?

— Бракує тільки річки.

— Ні, і річка є. Ви хочете шукати скарби?

— Для вас?

— Разом зі мною — порівну.

— А річка?

Ледь помітна посмішка Перкена вкрай розізлила Клода.

— Ходімо, я покажу.

У коридорі, який вів у каюту Клода, Перкен поклав руку на плече молодика:

— Вчора ви натякали, що поставите на карту все до останнього. Ви це мали на увазі?

— Так.

Клод думав, що мапа лежить розгорнута на ліжку, але бой склав її. Він розгорнув мапу знову.

— Ось озера. Всі ці червоні крапочки означають храми.

— А голубі?

— Мертві міста Камбоджі, які вже обстежені. Проте я вважаю, що є ще інші. Ви бачите, як багато червоних крапок тягнеться вздовж чорної лінії?

— Що це?

— Королівська дорога — дорога, яка з’єднувала місто Ангкор з озерами в долині річки Менам[10]. Колись була така ж важлива, як і канал між Роною і Рейном у середні віки…

— Храми тягнуться вздовж лінії до…

— Сама місцевість не така вже й важлива: до областей, які СПРАВДІ обстежені. Я скажу ось що: користуватися самим компасом, аби вірно йти давньою дорогою і натрапити на храми, достатньо. Якби Європа була вкрита лісами, було б безглуздо вважати, що, йдучи з Марселя до Кельна через Рону і Рейн, ви не натрапите на руїни церков… І не забувайте: інформацію стосовно обстежених областей можна перевірити, що я й зробив. Про це написано в спогадах мандрівників…

І, відповідаючи на німе запитання Перкена, додав:

— Ні, я не впав з неба, а прочитав напис санскритською мовою, яка, як бачите, також може іноді стати в пригоді. Про це пишуть службовці, які відважились побувати там, за кілька десятків кілометрів од нанесеного на мапу району.

— Невже ви гадаєте, що ви перші побачили це на мапі?

— Топографічна служба зовсім не цікавиться археологією.

— А Інститут Франції[11]?

Клод розкрив «Інвентар» на позначеній сторінці з підкресленими місцями: «Потрібно ще провести дослідження пам’яток поза нашими маршрутами… Ми зовсім не претендуємо на те, що наш перелік завершений…»

— Це звіт останньої археологічної експедиції.

Перкен роздивився мапу.

— За 1908 рік?

— Від цього року і аж до війни не було нічого цікавого, потім почалося детальне вивчення. Але все це лише початки. Перевірка фактів шляхом співставлення дозволяє мені з певністю стверджувати: відстань, яку подають тут в одиницях виміру тодішніх мандрівників, повинна бути виправлена, крім того, уздовж дороги потрібно перевірити твердження, що подаються в легендах, — вони повні цікавих обіцянок… Мова йде лише про Камбоджу; у Таїланді, як вам відомо, ще нічого не зроблено.

— Про що ви думаєте? — запитав Клод.

— Бусоль допоможе визначити загальний напрямок; чи берете ви до уваги свідчення тубільців?

— Лише тих, чиї села розташовані близько від давньої дороги.

— Гаразд… Я знаю досить багато таїландців, які розповідають про це. Зрештою, я сам бачив ті храми…