Тарас Барабаш - Богдан Хмельницький

талантом, яка вміє і знає, коли атакувати, а коли відступати. Перемоги різко піднесли авторитет Богдана серед козаків, а їхня відданість йому зросла ще більше.

Двадцять восьмого вересня козацьке військо залишило Пиляву, а 30-го об’єдналось із татарською ордою Крим-Гірея. Разом 2 жовтня вони захопили Збараж, а звідти вирушили на Львів. Там заховались польські комісари, котрі втекли з Пиляви. Вони обрали своїм зверхником Вишневецького і розпочали збір коштів з львів’ян для захисту міста. Проте, дізнавшись про наближення військ Хмельницького, вкотре показали себе боягузами й зрадниками: забрали собі гроші і 5 жовтня таємно покинули Львів. Орди Тугай-бея атакували передмістя, і місто було взяте в облогу. Тривала вона до 21 жовтня, коли міщани попросили не руйнувати їхнього міста та відкупились від гетьмана. Опісля Богдан вирушив із частиною кримських військ на Замостя.

Уже сама поява гетьмана і його підрозділів на західноукраїнських землях сприяла масовому повстанню міщан та селян Руського, Белзького, Волинського воєводств. На шляху до Замостя Богдану підкорялись (добровільно чи під силою) малі й великі міста: Жовква, Берестя, Белз та інші.

Тим часом у Польщі тривало «безкоролів’я», і Хмельницький вирішує використати свої успішні військові кампанії в переговорах із кандидатами на престол короля. Одним із очевидних претендентів був королевич Ян Казимир, і саме до нього Богдан направив послів з умовами миру. Вони були доволі скромні: збільшення реєстру, підлягання лише королівській владі і т. п. Не на часі було вимагати більшого, бо козацьке військо було втомлене, скошене чумою, відчувався брак зброї і насувалася зима. Яна Казимира було обрано королем, і він направив посланця до козаків. Вони ухвалили рішення про припинення воєнних дій, визнали нову королівську владу й доцільність відступу на Запоріжжя.

І ось тут всі дослідники Богданової біографії одностайно визнають, що гетьман припустився найбільшої помилки за свою політичну кар’єру — не залишив козацьких залог у найбільших західноукраїнських містах. Для Польщі ці території стали плацдармом для зосередження й наступу на козаків, який, власне, польські урядовці і почали розгортати, не гаючи часу. Уже 12 грудня король розіслав наказ селянам і міщанам припинити бунтувати й далі виконувати повинності на користь шляхти.

Хмельницький тимчасом підходив до Києва і ввійшов туди під урочисту зустріч. Його вітали як «Мойсея, рятівника і визволителя народу від польського рабства». Тоді ж, як писав Михайло Грушевський, «від січня 1649 р. програма незалежної від Польщі України вже не сходила зі столу Хмельницького».

Проте сейм та король все одно не погодились би з такими планами Богдана, і знову, як тільки прийшла весна 1649 р., всупереч домовленостям почали формувати нову армію. Цього разу було вирішено залучити литовські війська під командуванням Я. Радзивілла. Польські війська вийшли назустріч військам Хмельницького й зупинились біля Збаража 30 червня. Литовські війська рушили з території білоруських воєводств. Їм навперейми гетьман вислав кінноту полковника Кричевського, а сам 10 липня прибув до Збаража.

В’їзд Богдана Хмельницького в Київ. М. Івасюк

Поява козацько-татарських військ під Збаражем була геть неочікуваною для польських військ. Ті лише готувалися, споряджались і не могли оперативно щось протиставити натиску ворога. На козацькій нараді ухвалили оточити польський табір, тримати в облозі й постійно обстрілювати і так вичікувати, поки не закінчиться провіант і польське терпіння. Так чи інакше, але Хмельницький виставляв найслабших воїнів брати табір приступом. Раз за разом їхні спроби завершувались невдачею. Усе одно Богдан тримав досвідчених бойових козаків для генеральної битви, підбираючи щонайкращу нагоду.

Сильний гарматний вогонь, що вели польські каноніри по козаках, не давав узяти табір. Тоді Богдан просто звелів звести земляні вали вищі за польські і на них поставити козацькі гармати, скерувавши їх до самого центру ворожого табору. Як згадували потім у своїх мемуарах вцілілі учасники Збаразької кампанії, «Хмельницький… так їх (обложених — Т. Б.) закрив, що ні конем, ні возом не можна було пробратись». Серед поляків почали поширюватися хвороби, нападав голод.

Це безвихідне становище збирався виправити король Ян Казимир: дізнавшись про нелегку долю своїх підопічних, він вирушив з військом назустріч їм. Хмельницькому було відомо мало не про кожен крок пересування війська короля, адже в багатьох селах і містах у Богдана були свої інформатори. Зокрема, в Зборові місцеві мешканці почали дзвонити в церкві, коли король робив переправу через річку Стрипу. Розбити його війська Хмельницький з татарами планували так: татари з козацькою кіннотою нападуть одночасно спереду і ззаду, а піхота буде атакувати по центру.

П’ятнадцятого серпня король виступив у похід. Туман, дрібний дощ, болотиста місцевість були не найкращими соратниками. Заховані в лісах козаки Хмеля чекали дзвону зі Зборова. Ось він пролунав. Король та воєначальники не встигли нічого зрозуміти, як на них із ревом з усіх боків накинулись козаки і татари на конях. Не за горами була вже знайома з Пилявецької битви паніка серед простих жовнірів і втеча воє­начальників та магнатів. Хмельницький та Іслам-Гірей припинили битву перед самими сутінками та відвели військо.

Рештки польської армії окопалися в таборі, і король вислав до козаків листа, де прохав миру, але звинувачував Богдана в тому, що він почав воєнні дії і закликав відвести війська. Такі умови наполовину з вимогами не влаштовували ні Хмеля, ні Іслам-Гірея, які скористались безпорадністю поляків і відновили наступ. У цьому бою жовніри на заклик короля проявили відчайдушну хоробрість і відбили натиск козацько-татарських підрозділів. Але ці жовніри вже були буквально останніми силами, здатними до оборони. Тому Ян Казимир знову вислав посланців із закликом про переговори. Іслам-Гірей виявився тут спритнішим від Хмельницького і першим висунув свої вимоги. Надто значними вони були для короля, але не мав він великого вибору, окрім як пристати на них. Тож виторгував для себе 200 тисяч талярів ­викупу і 200 тисяч за зняття облоги Збаража, згоду на ясир у західноукраїнських воєводствах та інші пункти. Хмельницький же висував вимоги не фінансового, а політичного характеру, державницького. Після довгих переговорів зійшлися на тому, що Брацлавське, Київське, Чернігівське воєводства ставали автономним козацьким утворенням, козацький реєстр складав 40 тисяч осіб, шляхта поверталась до своїх маєтків, а її піддані знову мали виконувати давні повинності. Питання про скасування Берестейської унії та повернення православних святинь, захоплених католиками, відкладалось до рішення сейму. Ці пункти ввійшли в історію як Зборівський договір 1649 р.

Так, Богдан хотів незалежності, а отримав лише автономію. Проте і це варто розцінювати як «стартовий капітал», початок для можливостей розгорнути свою діяльність на певній території, де буде свій уряд, свої закони, свої порядки. І саме це дозволяло рухатись далі до мети.