Тетяна Тиховська - Чому дзвенять цикади

свою кар’єру в злиденній комуналці, без засобів до існування, у коконі штучно створеної непам’яті!

І все одно численні безвісні дівчатка прагнули стати акторками! Більшість з них опалювали крила своєї мрії одразу. І то була ласка долі, бо вони ще встигали впорядкувати своє життя.

Серед таких опинилась і Ляля.

2

Хлопець запевнив, що Ляля просто створена для головних ролей, але підготовитись, звісно, не завадить. І тут таки запропонував хоча б трохи прорепетирувати. Чи сумніваєтеся ви, що Ляля погодилася? Десь на споді свідомості майнуло: а де зазвичай репетирують? Може, десь є вільна аудиторія чи то студія?

Ляля ледь встигала за своїм супутником, який спочатку потягнув її в метро. Потім, як вийшли, вони підбігли, стрибнули в трамвай. Трохи під’їхали та нарешті зайшли у парадне триповерхового житлового будинку. Всередині досить помітно тхнуло котами.

М-да, не студія.

На другому поверсі супутник Лялі натиснув на одну з чотирьох кнопок дзвоника. Двері відчинила ще не стара, але якась понура жінка в потертому халаті з байки.

Ляля із супутником опинилися в коридорі, який міг би бути просторим, аби не був захаращений бозна чим. Тут були дорослий велосипед, дитяча колиска з якимось мотлохом замість немовляти, дитячі ночви, якісь коробки, обрізки дощок. І впродовж усього коридору висіло декілька мотузок з вогкою білизною.

Ляля була ще маленька, як її родина переїхала з комуналки в окрему квартиру, тож трохи знітилися від несподіванки. Але супутник не дав їй часу на сумніви і швиденько штовхнув її в одні з дверей. Кімната за дверима виявилась хоч і бідненька, але ретельно прибрана і затишна. Стіл було покрито плетеною скатертиною; на столі був графин з водою і два стакани з тонкого скла; на підвіконні — яскраво червона герань; на стіні висіла репродукція «Трьох богатирів» Васнєцова; на ліжку — стосик подушок в білосніжних наволочках. Ліжко було дерев’яне.

Хлопець вийшов з кімнати, але швидко повернувся з двома пляшками шампанського в одній руці і плиткою шоколаду — в другий. Досі Ляля пила спиртне тільки раз, на весіллі у родичів. Та й то як пила: тільки сьорбнула. Але якось не хотілося виглядати провінціальною «синьою панчохою», тож вона покірливо взяла з рук хлопця стакан із шампанським, вислухала якийсь банальний тост і хоробро випила. І… І спочатку нічого не відчула. «Багато галасу даремно!» — мимоволі подумала Ляля, згадавши застереження мами щодо випивки.

А потім все відбулося як в паскудному романі. Бульбашки шампанського із шлунку спочатку повільно, а потім все швидше й швидше помчали по судинам, розігріли м’язи і добулися мозку, аби його відключити. Крізь шпаринки в свідомості проглядалися лише окремі кадри: ось хлопець ґречно бере її за руку і просить пройтись туди й сюди; ось Ляля походжає перед хлопцем в імпровізованому хітоні з простирадла, а під хітоном зовсім нічого; а ось вже не залишилося й хітона… А перед очима пухкі губи, що повторюють і повторюють її ім’я: Ляля, Ляля, Лялечка.

Коли вона прокинулась, хлопця в кімнаті не було. За вікном вже сутеніло. В голові Лялі шуміло, її трохи нудило. І, крім явного дискомфорту в найінтимнішому місці, який не залишав сумнівів, що вона попрощалася із цнотою не уві сні, невідомо чому страшенно свербіла спина. Ляля звелася на лікті і мимоволі глянула під себе. І тут же зіскочила з ліжка — на білосніжному простирадлі жваво перебігали з місця на місце з десяток жирних клопів.

В цей час хтось не надто голосно постукав у двері. Мабуть, це хлопець! Ляля із запізнілою сором’язливістю швиденько вдяглася і прочинила двері.

— Ваш кавалер запевнив, що до ночі вас вже не буде, — за дверима виявилася хазяйка. — Мені дітей треба вкладати спати.

— А де… він?

— Та звідкіля ж я знаю? Пішов. Давненько вже пішов.

Ляля хотіла ще дещо поспитати, але з жахом згадала, що навіть не знає імені того хлопця! «Господи! Де був мій розум?» — з розпачем майнула думка.

Хазяйка підійшла до ліжка і почала швиденько стягувати білизну.

Трохи провагавшись, Ляля все ж таки додала:

— Ви, можливо, не помічали, але у вас… клопи.

— Та чи я не знаю! Зараз намащу гасом, аби хоч би вночі не дошкуляли. Їх би одночасно в усіх сусідів потруїти, так куди його діватися! Аж чотирьом родинам! Так, потроху виводимо, аби самим не отруїтися.

— Давайте я допоможу! — Лялі було до пекучих сліз соромно, тож вона намагалась бодай так виправити враження про себе.

— Та йди вже, я сама впораюсь. Та й кавалер в тебе не жадібний, заплатив непогано… А в мене чоловік в ув’язненні, без права листування. А ти на актрису приїхала вчитися?

— На балерину. Не пройшла…

— То повертайся додому! Не всім же бути балеринами! Нічого не забула?

Ляля роздивилась кругом себе. В сумочні вона знайшла ту саму шоколадку. Навіть не розкриту! Ляля витягнула її і непомітно поклала на стіл. Все! Геть звідсіля!

Ляля повернулася в гуртожиток в препаскудному настрої. Але ніхто нічого не питав. Багато хто з дівчат теж «провалилися» і теж радості не відчували, тож Ляля не виглядала винятком. Ранком вона зібрала речі і поїхала на вокзал, воліючи більше не бачити ані цього закладу, ані Москви.

Дорогою додому Ляля подумки виробила лінію поведінки. Про те, що з нею трапилося, не скаже нікому. Нікому, жодній живій душі! А провал на іспитах? А чому повернулася? Чому? І тут згадався Віктор. Ось він, порятунок! А заміж виходжу, ось чому! Палке кохання, не могла опиратися! А Вікторові вона допоможе зробити кар’єру. Він наполегливий! Якщо їм вдало керувати… А що не надто привабливий, навіть добре! Менше жінки тулитимуться!

Ото так воно і трапилось, що Віктор, як повернувся, вгледів на пірсі Лялю, яка цнотливо опустила оченята додолу, відчайдушно граючи роль закоханої вірної подруги.

Дуже швидко відгуляли весілля — можливість без очікування зареєструвати шлюб була одна з пільг моряків. Ляля з панічним страхом