Адам Пшехшта - Донька генерала

Кроне, виконуючи наказ, сухими, безпристрасними словами описав перебіг місії. Найбільше часу він присвятив подробицям свого перебування в штаб-квартирі ОГПУ в Мінську, коротко описав втечу. Коли він закінчив, в кабінеті запанувала тиша, довший час ніхто не відзивався. Нарешті неспокійно заворушився Наркєвич.

-- Ця… маячня пана майора про “Агонію” – просто неподобство якесь, -- обізвався він непевним, напруженим голосом.

Пілсудський кинув на нього здивований погляд, здавалося, науковець хотів переконати себе самого.

-- А трупи виносять і виносять, -- зауважив холодно Бретцель.

-- Трупи? – Не зрозумів Маршал.

-- Тіла чекістів з штаб-квартири ОГПУ. Згідно з моїми даними хтось або щось, -- підкреслив полковник. – Вбило там близько сорока осіб. Прикований до крісла Янек цього точно не зробив.

-- Може давайте спочатку зосередимося на менш… заплутаних справах, -- втрутився Кроне. – Що Ви, докторе, думаєте про Ксеню? Могла вона затаїти інформацію про княжну Голіцину, і водночас видати мене в руки російських служб?

-- Звичайно, -- підтвердив, здавалося з полегшенням, Наркєвич. – Цей апарат цілковито нищить волю допитуваного, але в окреслених слідчим межах, застосовувана процедура має свої обмеження. Ваша доповідь на цю тему не є для нас цілковитою несподіванкою. В нас немає таких приладів, але ми більш-менш уявляємо собі, як вони діють. Ксенія не могла відмовитися відповідати на конкретне запитання, однак, не обов‘язково мусила інформувати про все, що знає. Якщо вона весь час боролася, опиралася… -- він не закінчив.

-- Тобто зібравши волю в кулак, вона могла затаїти речі, про які її не питали?

-- Саме так, -- погодився Наркєвич.

Кроне припалив цигарку, кілька разів затягнувся.

-- А її самогубство?

-- Припускаю, що їй наказали не робити цього. Щось схоже на постгіпнотичне навіювання, тільки значно, значно сильніше. Після процедур на “Агонії” допитуваний не має власної волі, його можна переконати у будь-чому. Єдина проблема – це факт, що потрібно все доволі докладно конкретизувати, якщо слідчий не вийде за певний рівень узагальнення, існує можливість невиконання наказу. Однак, це завдання, безсумнівно, було ретельно сформульоване. Якщо Ксенія, не дивлячись на це, наклала на себе руки, зустріч з Вами мусила вирвати її з цього трансу. Мабуть, Ви для неї багато важили…

Майор не прокоментував останнє твердження, різким рухом загасив напіввикурену цигарку.

-- Гаразд, -- обізвався незабаром. – Чому в нас немає таких апаратів як “Агонія” чи “Дробарка”?

Наркєвич оглянувся на Пілсудського, явно чекаючи на дозвіл прояснити справу. Заохочений кивком голови Маршала, він зітхнув і повернувся в бік Кроне.

-- Такі речі вимагають експериментів на людях, жертв.

-- Може варто було б мати такі прилади, навіть, якщо довелося б заплатити смертю кількох обдертюхів? – сказав офіцер крижаним голосом. – В наших в‘язницях повно вбивць, ґвалтівників, зрадників…

-- Їх би не вистачило, -- старший чоловік зміряв Кроне гнівним поглядом. – Мова йде про десятки, може сотні тисяч людей. Тому саме росіяни просунулися найдальше в таких технологіях.

-- Зрозуміло, -- відповів ніби нічого не трапилося Кроне. – То може давайте повернемося до “Агонії”. На здоровий глузд реальні тільки дві гіпотези: або ця… апаратура дійсно мені допомогла, подарувала життя і розчистила дорогу для втечі, або зламалася. Однак, ця друга теорія не пояснює, чому один з охоронців звільнив мене з крісла, ні факту, що всі навколо падали, як мухи, а зі мною нічого не сталося.

-- Це неможливо! – крикнув Наркєвич. Він зірвався з крісла, різко жестикулюючи. – Навіть найпередовіші одичні апарати, гомеостати, навіть мій відкритий гомеостат, реагують тільки на команди або стимули. Їхня найбільш самостійна реакція є нічим іншим, ніж видом тропізму! І не може бути нічим іншим, бо в них немає мізків. Не в нашому розумінні цього слова.

-- Тоді що керує цими реакціями? – здавалося, слова доктора не переконали Кроне.

-- Я ж вже сказав… Щось схоже на квазі-тропізми. Якщо Ви хворий і ми під‘єднаємо Вас до одичного апарата, що володіє певним енергетичним потенціалом, і цей апарат буде в стані “виявити”, що внаслідок хвороби Ваш потенціал нижчий, він автоматично відправить свою енергію в хворі місця, які володіють меншими запасами життєвих сил і вилікує Вас. Згадайте Корицького. Він зробить це не тому, що хоче Вас вилікувати, а тому, що ви утворюєте щось схоже на систему сполучених посудин і загальна енергія цієї системи буде намагатися добитися середнього стану, тобто з місць з високим потенціалом перейде в точки з нижчим потенціалом. Так, щоб досягти рівноваги.

-- А катування?

-- Тут процес дещо інший. Якщо ми збудуємо апарат, який замість вирівнювати енергетичний потенціал, буде накопичувати одичну силу, черпаючи її, наприклад, з людей, а це не так просто, бо кожен живий організм чинить опір таким діям, неминучим ефектом буде біль. Тому, що цьому приладу спочатку доведеться побороти природні захисні системи, які запобігають “витіканню” життєвих сил з тіла, атакувати мозок і нервові сплетення, тобто центр людської волі й “канали” розповсюдження одичної енергії.

-- Що таке одична сила? – запитав зненацька Бретцель.

Питання здавалося наївним, бо кожен знав, що йдеться про вид енергії, якою володіють живі організми, а також частина неживої матерії.

-- Це енергія, яка зустрічається в живих істот, або “утворюється” внаслідок процесів, що відбуваються в неживій матерії. Наприклад, в льоді немає ані краплини одичної енергії, але під час переміни води в лід чи льоду у воду, вона з‘являється. Це щось фундаментальне, без нього панувала би абсолютна стагнація, змертвіння, -- пояснював Наркєвич повільно, наче розмірковуючи над питанням.

-- Вона супроводжує нервові імпульси? – допитувався Бретцель.

-- Так, мало того, вона необхідна, щоб такі імпульси з‘явилися.

-- А процеси, що відбуваються в мозку?

-- Теж, хоча про них ми знаємо небагато…

-- Отже, можливо, що при великому накопиченні цієї енергії, такому, яке відбувається в апаратах типу “Агонія”,