Володимир Іванович Савченко - Привид часу

— Так що, по-твоєму, люди не повинні туди летіти? — вигукнула Галина.

— Ні, чому ж? — ухилився від прямої відповіді Март. — Але треба ставитися до цієї справи, як і до будь-якої дослідницької роботи. Якщо ти маєш досить знань, сил, засобів — ти виконуєш її. Якщо — ні, тоді… Повернемося на Землю, доповімо про наші спостереження. Нехай люди думають, вирішують, підготують справжню експедицію. Краще мужньо визнати поразку, ніж мчати невідомо куди і чого! — Він сів як переможець.

— Навіщо все так ускладнювати?

— Ні, Стефан має рацію!

— Невже вченим на Землі видніше?

— Хіба вони краще підготовлені за нас?

— Мені навіть стало сумно, коли я отаке почув, — побагровів Бруно. — Певно, Март забув, чого ми сюди прилетіли. Отож дозвольте нагадати. На Землі сподіваються, що біля Г-1920 ми здобудемо нові потрібні знання. Розумієте? — фізик замовк. — І тепер, коли ця надія справдилася — немає значення як — Стефан пропонує летіти назад!

— А я згодна із Стефаном, — несподівано заявила Марина. — Треба спочатку оцінити наші знання, а потім вирішувати, що робити. Справді, що там, біля тієї зорі? З чим ми можемо зіткнутися? Поки що є лише одне припущення: Г-1920 має зворотний біг часу і все там відбувається навпаки.

«Доки ми сперечаємося, — думав Корнєв, — двигуни спалюють антигелій, гальмуючи зайві маси. Але без цього не обійтися. Треба справді вирішити напевно».

— Гаразд, — сказав він. — Висловлюйтесь.

— Ти і висловлюйся, — промовила Галина. — Адже ти перший сказав: «Античас…»

— Так, справді… — Іван задумливо погладив підборіддя. — Відверто кажучи, якщо мені замість античасу запропонують щось інше, я легко зміню свою думку. Тепер я бачу, що все не так просто… — Капітан трохи помовчав. — Давайте пригадаємо, як створювалося уявлення про час? Спочатку був. бог Хронос, який поїдав своїх дітей. У цій фантазії стародавніх людей відбилася неповторність кожної прожитої миті. Потім, у середні віки, ніхто особливо не задумувався над тим, що таке час. Та й навіщо. Адже життя на Землі вважалося тільки прикрим епізодом перед раюванням на небесах, «де немає ні хвороб, ні скорботи, ні зітхань…» Згодом Ісаак Ньютон сказав: час і простір абсолютні, вони існують незалежно від матерії і один від одного, матерія вкладена у ці божественні категорії, немов у якийсь ящик. Біг часу однаковий для всього Всесвіту… Ці погляди вважали за істину майже три століття. Потім — велика криза у фізиці, досліди Майкельсона, теорія Ейнштейна. Виявилося, що час і простір зв’язані із властивостями і рухом матеріальних тіл. Простір викривлюється і ритм часу змінюється, коли тіла рухаються з велетенською швидкістю або мчать біля велетенських, як зорі, скупчень речовини. Колись це вважалося нісенітницею, а тепер — азбука практичної астронавтики. Потім довго нічого нового в питанні про час не було сказано. Виникали, правда, різні гіпотези, схожі на ту, що ніби із вселенського бігу часу можна добути енергію, що повинні бути кванти часу, схожі на кванти енергії, але… Бруно має рацію. Вони так і лишилися гіпотезами.

— До того ж скоріше фантастичними, ніж науковими, — додав Аскер.

— Так… Відсутність нових знань про час і простір багато хто став вважати за цілковиту ясність у цьому питанні. І ось наші спостереження. Нам ця «ясність» дорого коштує…

Корнєв замовк.

— А все-таки там, біля Г-1920, — античас! — не здавався Тоні. — Якщо є час, то чому не бути античасу? Час — це реальність! Ми навіть знаємо властивості цієї реальності…

— Цікаво, які? — зрадів Корнєв, з полегкістю ухиляючись од суперечки.

— По-перше, час необоротний, — Летьє загнув палець. — Він завжди плине в одному напрямі і не повертає назад. По-друге, час однорідний, — пілот загнув ще один палець. — Одна його секунда нічим не відрізняється од будь-якої іншої. Третя якість — відсутність одночасності, єдиного часу у Всесвіті. Ніякими засобами за теорією відносності, ні умоглядними, ні практичними, неможливо встановити, одночасно чи ні відбулися дві події у різних системах. Е, та що там теорія! За цими стінами ми бачимо світ, не єдиний у часі. Ось Альдебаран, — Тоні вказав на овальний екран, укритий розсипами зірок. — Ми бачимо його не там, де він тепер, а там, де він був 50 років тому, і не таким, яким він став. А он, трохи нижче, палахкотить білий Рігель. Можливо, він уже не палахкотить — потух… А може, навпаки, спалахнувши, перетворився в зорю. Невідомо. Ми його бачимо таким, яким він був сім століть тому, причому зовсім в іншому місці. І зоряна смуга Чумацького Шляху за нами — центральне ядро нашої галактики, — тепер зовсім не така. Адже світло звідти йде тисячоліття. Таке розташування зірок там було, коли будували єгипетські піраміди…

— Непогано, зовсім непогано, — пробурмотів Бруно.

— Виходить, — запально вів далі Тоні, — різні зорі і галактики мають свій хід, а можливо й напрям часу. Четверте — Іван уже про це казав — тіла, що рухаються із субсвітловою швидкістю, мають уповільнений ритм часу. У сильних гравітаційних полях, наприклад у надгустих зірок-карликів, ритм часу теж уповільнюється. І нарешті шосте: для тіл, які рухаються з швидкістю світла, для фотонів, наприклад, час ніби зупиняється зовсім. — Летьє загнув мізинець на правій руці і замахав обома руками: — Бачите, як багато ми знаємо про біг часу? Виходить, у Всесвіті є реальні «річки часу». Вони підхоплюють своїм рухом події, явища, світи. Нехай наша Чумацький Шлях розвивається в одному напрямі часу: у неї одна спіральна будова. А час галактики М-33 біжить у протилежному. Отож струмок античасу М-33 відгалузився сюди разом з її зорею Г-19201

— Добре сказав, Тоні! — схвально вигукнула Марина.

— Особливо його єгипетські піраміди! — зауважив Стефан.

У кутку піднялася товста, в рудих волосинках рука: Бруно не витримав.

— Давайте все-таки подумаємо краще про те, що Летьє назвав властивостями часу, — почав фізик. — Хіба це властивості часу? Навпаки, це те, що йому невластиво. Візьмімо хоч би одноразість часу. Що це таке? Вона означає, що закони фізики однакові для будь-яких проміжків часу. Згоден, Тоні?

— Так.

— Наприклад, сіль розчиняється у воді зимою і влітку, вдень і вночі, тепер, як і мільйон років тому. Отже, закон не залежить од проміжків часу, тут час ніяк себе не виявляє.

Тоні насупився.

— Тепер про релятивістські ефекти, — вів далі Бруно. — Почнемо з останнього — час для часток, які рухаються із швидкістю світла, зупиняється. Не «плине»! Це, колеги, скандальний факт. Виходить, матерія, наприклад фотони, може існувати і поза часом?

— Але неодмінно в системі ліку, пов’язаного з фотонами! — заперечив Летьє.

— За теорією відносності, всі системи рівноправні, — парирував