Редьярд Джозеф Кіплінг - Як і чому

— Мені задосить клопоту точити сіть, яку плете оцей старий Рибалка. Ні, я не граюся Морем.

І він знов заходився коло сіті.

Тоді маленька дівчинка, донечка отого Чоловіка, простягла свої пухкенькі смагляві рученята, прикрашені браслетами з чудових білих черепашок, і сказала:

— О Чарівниче! Коли мій тато розмовляв з то- і бою на самому Початку і я сиділа в нього на плечі, а ти вчив звірів кожного своєї гри, один звір неслухняно втік у Море, не дочекавшись, поки ти йому покажеш його гру.

І Чарівник сказав:

— Розумна дитина, яка все бачить і мовчить! А який же він є, той звір?

І маленька дівчинка, донечка отого Чоловіка, сказала:

— Він круглий і плаский, і очі в нього ростуть на патичках, і бігає він боком, отак, а на спині у нього міцний панцир.

І Чарівник сказав:

— Розумна дитина, яка говорить — і все тільки правду. Тепер я знаю, куди подівся Пау Амма. Дай-но мені весло!

Він узяв весло, але гребти не довелось. Могутня течія понесла човен мимо численних островів, і так вони допливли до місця, що зветься Пусат Тасек — Серце Моря, де є глибоченна западина, що веде до Серця світу, і в тій западині росте Чудесне Дерево— Паух Янггі,— на якому спіють чародійні горіхи-двійнята.

Отут Чарівник занурив руку по саме плече в теплу морську воду і під корінням Чудесного Дерева намацав широку спину Краба Пау Амми. І від його дотику Пау Амма заворушився, і все Море піднялося так, як піднімається вода в кухлику, коли ти встромляєш туди руку.

— Ага! — сказав Чарівник. — Тепер я знаю, хто грається Морем.

І він голосно гукнув:

— Що ти там робиш, Пау Амма?

І Пау Амма, сидячи глибоко під водою, відповів:

— Один раз удень і один раз уночі я виходжу шукати собі їжу. Один раз удень і один раз уночі я повертаюсь додому. Дай мені спокій!

І Чарівник сказав:

— Послухай-но, Пау Амма! Коли ти виходиш з своєї нори, води Моря вливаються в Пусат Тасек, і відмілини всіх островів оголяються, і вся дрібна риба гине, і Раджа Моянг Кабан, Цар слонів, бруднить собі ноги в муляці. Коли ти повертаєшся в Пусат Тасек і сідаєш на своє місце, води Моря підіймаються і затоплюють добру половину дрібних островів, і заливають Чоловікове житло, і Раджа Абдуллах, Цар крокодилів, захлинається солоною водою,

І Пау Амма, сидячи глибоко під водою, зареготався і відповів:

— А я й не знав, що маю таку силу. Тепер я виходитиму сім разів на день, щоб води Моря завжди вирували.

І Чарівник сказав:

— Я не можу примусити тебе гратися в ту гру, що призначалася для тебе, Пау Амма, бо ти на самому Початку втік від мене. Та коли не боїшся, вийди сюди, і ми поговоримо.

— Нічого я не боюсь, — відповів Пау Амма і виплив на поверхню моря, залиту місячним сяйвом.

На світі не було такого величезного звіра, як Пау Амма, бо він був не просто краб, а Цар крабів. Одним боком панцира він сягав берегів Сараваку, а іншим — берегів Пахангу. Він був вищий за дими трьох вулканів! Коли він підіймався гіллям Чудесного Дерева, то ненароком зірвав один з горіхів-двійнят — один великий чародійний горіх з двома смачними зернятами, що повертають людям молодість, а дівчинка побачила, що горіх пливе біля човна, зловила його і розколола своїми маленькими золотими ножицями.

— Ну, — сказав Чарівник, — а тепер, Пау Амма, почаклуй, покажи нам свою могутність.

Пау Амма поводив очима і потрясав своїми ногами, але спромігся тільки скаламутити море, бо хоч він і був Цар крабів, але все ж таки тільки краб, і Чарівник засміявся:

— А могутності твоєї щось не видно, Пау Амма, — сказав він. — Дозволь, тепер спробую я.

І Чарівник лише ворухнув лівою рукою, ба навіть не рукою, а тільки мізинцем лівої руки, і раптом — уяви собі, моє серденько! — твердий синьо-зелено-чорний панцир спав із Краба, мов шкаралупа з горіха, і Пау Амма став м’якенький-м’якенький, як оті молоденькі краби, що ти їх неодмінно побачиш, коли побуваєш на березі моря. Отак-то, моє серденько.

— Звісно, ти дуже могутній, — сказав Чарівник. — Та, може, попросити Чоловіка, щоб він тебе розрізав навпіл своїм крісом? Чи послати по Раджу Моянг Кабана, Царя слонів, щоб він наштрикнув тебе на свої бивні? А чи гукнути Раджу Абдуллаха, Царя крокодилів, щоб він тебе перекусив?

І Пау Амма відповів:

— Мені соромно! Поверни мені панцир і відпусти мене в Пусат Тасек, і я виходитиму лише один раз удень та один раз уночі, і то лише для того, щоб роздобути собі їжу.

І Чарівник сказав:

— Ні, Пау Амма, я не віддам тобі панцира, бо ти ростимеш та набиратимешся сил і, чого доброго, запишаєшся так, що, забувши про обіцянку, знову почнеш гратися Морем.

Тоді Пау Амма сказав:

— Що ж мені робити? Я такий великий, що можу сховатися тільки в Пусат Тасек, а коли я вийду кудись отак, без панцира, мене розірвуть і з’їдять акули. Коли ж я отак, без панцира, спущуся в Пусат Тасек, то там хоч і буду в безпеці, проте не зможу роздобути собі їжі і помру з голоду.

І він замахав ногами й жалібно заквилив.

— Послухай-но, Пау Амма, — сказав Чарівник. — Я не можу примусити тебе гратися в ту гру, для якої ти призначався, бо ти на самому Початку втік від мене. Та коли ти хочеш, я зроблю так, що кожен камінчик, кожна ямка і кожен кущик водоростей у всіх морях буде безпечним Пусат Тасеком для тебе і для твоїх дітей — однині й навіки.

І Пау Амма сказав:

— Гаразд, але. я ще не вирішив. Бачиш! Ось Чоловік, який розмовляв з тобою на самому Початку. Коли б він не відвернув тоді твоєї уваги, мені б не набридло чекати, і я б не втік у море, і біди зі мною не сталося б. Що ж він для мене зробить?

І Чоловік сказав:

— Коли хочеш, я зроблю так, щоб і вода, і суша стали домівкою тобі і твоїм дітям, — ви матимете схованку і на землі, і в морі.

І Пау Амма сказав:

— Гаразд, але я ще не вирішив. Бачите! Ось та дівчинка, яка підгледіла, як я тікав. Коли б вона тоді ж сказала про це, Чарівник покликав би мене назад, і біди зі мною не сталося б. Що ж вона зробить для мене?

І маленька дівчинка, донечка