Редьярд Джозеф Кіплінг - Як і чому

Це казка для тих, що похвастатись люблять,

Хоча і не мають для того причини.

Це казка для тих, що себе тільки люблять,

Забувши про скромність — окрасу людини.

Коли ти захочеш похвастатись, друже,

То зваж перед тим: чи робити це слід?

Згадай на хвилину про звіра морського,

Що з’їв Сулейманів обід.

ЯК КРАБ ГРАВСЯ МОРЕМ

Давно-давно, ще до давніх-прадавніх часів, моє серденько, був час, коли все тільки починалось. І в отой час самого Початку Найстарший серед Чарівників приводив усе до ладу. Спершу він привів до ладу Землю. Далі він привів до ладу Море. А потім звелів усім тваринам вийти і погратись.

І тварини сказали:

— О Чарівниче, а в що ж нам гратись?

І Чарівник сказав:

— Зараз я вам покажу.

Він узяв Слона — Єдиного-Тодішнього-Слона — і сказав:

— Грайся в слона.

І Єдиний-Тодішній-Слон почав гратися в слона.

Далі він узяв Бобра — Єдиного-Тодішнього-Бобра — і сказав:

— Грайся в бобра.

І Єдиний-Тодішній-Бобер почав гратися в бобра.

Далі він узяв Корову Єдину-Тодішню-Корову і сказав:

— Грайся в корову.

І Єдина-Тодішня-Корова почала гратися в корову.

Далі він узяв Черепаху Єдину-Тодішню Черепаху і сказав:

— Грайся в черепаху.

І Єдина-Тодішня-Черепаха почала гратися в черепаху.

Так він перебрав усіх тварин, птахів та риб і всім сказав, у що треба гратись.

Надвечір, коли все живе прагне спочинку, до Чарівника прийшов Чоловік. Він прийшов не сам, а зі своєю маленькою донечкою, саме так, зі своєю улюбленою дівчинкою, яка сиділа в нього на плечі, і спитав:

— Що це за гра, Чарівниче?

І Чарівник сказав:

— О Чоловіче, це гра в Початок, але ти надто розумний для цієї гри.

Чоловік уклонився й сказав:

— Так, я надто розумний для цієї гри, але ж не забудь зробити, щоб усі живі істоти корилися мені.

І поки вони отак розмовляли, Пау Амма, Краб, що стояв у черзі на гру, кинувся вбік і сповз у море, міркуючи в думці: «Я сам знайду собі гру в морській безодні і ніколи не коритимусь людині».

Ніхто не бачив, як він утік, окрім маленької дівчинки, що сиділа в Чоловіка на плечі. І гра тривала далі, аж поки всі тварини одержали вказівку, у що їм гратися. І тоді Чарівник витер пилюку з рук та й подався довкола світу поглянути, чи ж добре граються тварини.

Він пішов на північ і побачив, що Єдиний-Тодішній-Слон розриває бивнями і втоптує ногами приготовану для нього нову-новісіньку землю.

— Кун? — спитав Єдиний-Тодішній-Слон, і це означало: — Добре?

— Паях Кун! — відповів Чарівник, і це означало: — Дуже добре!

Він дмухнув на велетенські скелі та брили землі, що їх накидав Єдиний-Тодішній-Слон, і враз виникли найвищі Гімалайські гори, і ти можеш знайти їх на карті.

І пішов Чарівник на схід, і побачив Єдину-То-дішню-Корову, яка паслась на приготованому для неї лузі. Єдина-Тодішня-Корова пройшла до найближчого лісу та й злизала його язиком, а тоді лягла й почала ремигати.

— Кун? — спитала Єдина-Тодішня-Корова.

— Паях кун! — відповів Чарівник.

Він дмухнув на голу ділянку, де щойно був ліс, а потім на те місце, де лежала Корова, і з першої виникла Велика Індійська пустеля, а з другого — африканська пустеля Сахара, і ти можеш знайти їх на карті.

І пішов Чарівник на захід, і побачив Єдиного-Тодішнього-Бобра, який будував боброві загати в гирлах широких річок, приготованих для нього.

— Кун? — спитав Єдиний-Тодішній-Бобер.

— Паях кун! — відповів Чарівник.

Він дмухнув на повалені стовбури дерев та на тихі води, і враз виникли Еверглейдські болота Флоріди, і ти можеш знайти їх на карті.

І пішов Чарівник на південь, і побачив Єдину-Тодішню-Черепаху, що греблася в піску, приготованому для неї, і пісок та каміння летіли в усі боки і надали далеко в море.

— Кун? — спитала Єдина-Тодішня-Черепаха.

— Паях кун! — відповів Чарівник.

Він дмухнув на пісок та каміння, що впали в море, і виникли найчарівніші острови — Борнео, Целебес, Суматра, Ява та інші, що складають Малайський архіпелаг. Ти можеш і їх відшукати на карті.

Незабаром на березі річки Перак Старий Чарівник зустрів Чоловіка і запитав:

— А скажи-но мені, Чоловіче, чи всі тварини скоряються тобі?

— Всі, сказав Чоловік.

— А Земля скоряється тобі?

— Так.

— А Море скоряється тобі?

— Ні,— сказав Чоловік. — Один раз удень і один раз уночі Море набігає на річку Перак і жене прісну воду в глибину лісу, і вода заливає моє житло. Один раз удень і один раз уночі Море відступає назад і забирає з собою всю воду ріки, так що лишається самий мул, і човен мій перекидається набік. Це ти навчив Море такої гри?

— Ні,—сказав Чарівник. Це якась нова і до того ж погана гра.

— Поглянь! — сказав Чоловік, і коли він це казав, розбурхане Море підкотилось до гирла ріки Перак і погнало назад її води, і вони розлились темним лісом далеко-далеко і затопили чоловікове житло.

— Щось тут негаразд, — сказав Чарівник. — Ану спусти свого човна, зараз ми дізнаємось, хто це так грається Морем.

Вони сіли в човен, і з ними сіла маленька дівчинка, чоловікова донечка. Чоловік прихопив з собою кріс — великий ніж з кривим, хвилястим, мов язик полум’я, лезом, і вони попливли по річці Перак. Тим часом Море покотилось назад, воно котилось й котилось, і разом з ним линув човен з гирла річки Перак повз Селангор, повз Малакку, повз Сінгапур і далі й далі, аж до острова Бінтан, неначе його тягли на вірьовці.

Тоді Чарівник підвівся і гукнув:

— Гей ви, звірі, птахи та риби, яких я брав на самому Початку до рук і вчив кожного своєї гри, хто з вас грається Морем?

І звірі, птахи та риби в один голос відповіли:

— О Чарівниче, ми граємося у ті ігри, яких ти нас навчав, — і ми самі, і наші діти, і діти наших дітей. Але ніхто з нас не грається Морем.

Аж тут над водою зійшов повний, кругловидий Місяць, і Чарівник спитав у горбатого дідуся, що сидить на Місяці і плете сіть, сподіваючись колись спіймати нею світ:

— Гей, Місячний Рибалко, це ти граєшся Морем?

— Ні,— відповів Рибалка. — Я плету сіть, якою сподіваюся колись спіймати світ. Але я не граюся Морем.

А на Місяці живе ще й Пацюк, що точить сіть старого Рибалки так само швидко, як той її плете, і Чарівник спитав Пацюка:

— Гей, Місячний Пацюче, це ти граєш Морем?

І