П'єр Шевальє - Історія війни козаків проти Польщі

1266 р., й залишалася вона в їхніх руках аж по 1474 р., коли Магомет II, турецький султан,[75] відібрав місто у генуезців.

Таврійський Херсонес має довжину приблизно в п’ятдесят миль, а завширшки в деяких місцях тридцять, а подекуди їх менше; однак Мала Татарія простягається далі, бо до неї належить Буджак, тобто країна між Дністром та Борисфеном аж по Дон, або Танаїс, понад морем, що зветься Ель Забаш, чи Палюс Меотідський.[76]

У цій країні, як і в Херсонесії, немає ні міст, ані сіл; вся країна – це нерозорана рівнина, де ростуть хороші трави, на яких тамтешні татари стаборовуються то тут, то там, залежно від того, де кращі пасовиська; вони заводять халупи і використовують свої пересувні намети тільки взимку, щоб могли сховатися від сильних морозів та від снігу ті, що залишаються біля отар, бо всі інші в цій порі року, коли ріки та болота замерзають, звичайно йдуть в походи, щоб грабувати на Україні і на кордонах Московії.

Головні міста півострова – це Перекоп, названий татарами Золотим, де є щось з чотириста домів. Він розташований на сході перешийка, який має в ширину /59/ приблизно півмилі. Далі є Козлов[77] – на одному з мисів над Чорним морем; там налічують бли-

зько двох тисяч домів. Це торговельне місто, яке підлягає ханові. Ще одне місто зветься Кримом, воно теж підлягає ханові і знаходиться у затоці моря Ель Забаш, в ньому мешкають майже виключно татари. Бахчисарай, де хан звичайно держить свій двір, має приблизно дві тисячі домів. Алмасарай є друга резиденція хана, до якої він часто прибуває, але цей палац оточений щонайбільше шістдесятьма чи вісімдесятьма домами.

Місцевості, що безпосередньо належать Туреччині, – це дуже важливий порт Балаклава, де спору-

джують кораблі та галери для турецького флоту. Це невелике селище, яке має сто чи найбільше двісті до- /60/ мів. Інкерман та Манкюп – це замки з поруйнованими містами. Найважливішими з міст є Кафа, колись Феодосія, яка за часів генуезького володіння була одним з найважливіших торговельних центрів Сходу; з того часу місто значно підупало порівняно до свого попереднього становища так, як це сталося з усіма місцевостями, що потрапили під оттоманське володіння. Все ж у цьому місті є п’ять чи шість тисяч домів. Мешкають тут греки, італійці, залишки генуезьких родин, вірмени, євреї, турки і татари. Біль- шість мешканців – це християни, які мають там сорок п’ять церков – грецьких, вірменських чи латинських.

Таврійський Херсонес складається частково з дуже врожайних долин, а частково – з лісів та гір. Він багатий на різноманітне зерно, і чудові фрукти, а також на вина. Християни та євреї там займаються хліборобством, а татарські мешканці залишають рільництво своїм рабам, вважаючи цей рід праці негідним для себе. Що ж до інших татар поза Херсонесією, то вони ставляться до рільництва ще з більшим презирством, цінуючи ремесло пастухів та

грабіжників. Їхнє багатство – це коні та стада, а також здобич і бранці обох статей, яких вони беруть у полон під час походів і віддають на продаж християнським та єврейським купцям у Кафі після того, як запасуться певною їх кількістю і хан правом першого вибору візьме собі тих чоловіків і жінок, яких захоче. Потім невільників забирають купці з Константинополя, Сінопа, Трапезунда та інших міст Сходу, особливо ж польських жінок та дівчат, яких везуть часом аж у Персію та Індію до гаремів тих країн, де вони дуже ціняться. Колись єгипетські султани купували мамелюків{36} до війська з Таврії, добираючи їх з-поміж невільників, взятих татарами на Русі, Подолії, Московії та Черкесії. Однак після зруйнування /61/ Селімом цієї воєнної держави, ця торгівля з Єгиптом припинилася.

В обмін за приставлених невільників та худобу татари беруть від християнських та єврейських купців турецьких коней, зброю, тканини на одяг та інші потрібні їм речі.

Перекопські татари здебільшого середнього росту, міцні і ширококості; у них коротка шия, широке обличчя, малі, але дуже чорні та дуже виразні очі, смуглява шкіра та інші характерні риси, за якими їх можна легко розпізнати серед інших людей. До того [вони] загартовані для всілякої праці та тягот. З раннього віку матері купають їх майже щодня у воді з розчиненою сіллю, щоб зробити тіло міцним і загартованішим щодо непогоди. Я бачив, як польські жінки роблять так само, але вони задовольняються одною такою купіллю на тиждень. Татарські батьки дуже рано привчають дітей стріляти з лука, а в дванадцять – п’ятнадцять років їх забирають з собою на війну. /62/

Татари, що живуть поза містами, одягнені в овечі кожухи,[78] а на головах носять смушкові шапки. Їх звичайна зброя – це шабля, лук та сагайдак приблиз-

но з двадцятьма стрілами. Вони самі роблять цю зброю: лук – з кінських жил, колчан – з кінської шкіри, а вістря стріл вони прикріплюють невеличкими ремінцями з шкіри тієї ж тварини; з цих ремінців вони роблять батоги з властивою їм умілістю, якої досі лимарі Франції та Німеччини не змогли перейняти. Вони починають користуватися вогнестріль- ною зброєю і всі носять при собі також ножі та шила для направи кінської уздечки та сідла; ці сідла дерев’яні, і їх /63-64/ татари теж роблять самі. Вони мають кресала для добування вогню і бусолі, або сонячні квадранти для орієнтування у безлюдних степах, де немає ніяких битих шляхів чи стежок. Найзнатніші з них одягаються в різнокольорові сукна, мають бавовняну білизну, кольчуги, турецькі сідла та краще спорядження, яке вони купують у вірменських купців або здобувають на війні. Всі вони їздять верхи дуже швидко, міцно стискаючи ногами коня, так само як поляки, турки, араби та всі мешканці Сходу й Африки.

Їхні коні, що називаються бахмати, довгі, дуже негарні і худі, з густими гривами та хвостами, які звисають до землі. Проте природа компенсувала брак краси у цих тварин, надавши їм незрівнянну швидкість та невтомність: на них можна їхати цілий день без перепочинку. Вони весь час пасуться, і зимою, коли земля вкрита снігом, та в поході вони живляться тим, що є під снігом, або гілками та

корою дерев, хвоєю, соломою й усім тим, що можуть самі знайти. Щодо найзнатніших татар, то вони мають турецьких і арабських коней, а