Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Удвох з Клаасом вони обробляли своє поле, впрягаючись у плуг, наче воли. Важко було їм тягти його, але ще важче волочити борону, коли дерев’яні зуби цього польового знаряддя роздирали суху землю. Проте вони весело працювали і, працюючи, співали.

І хоч яка була суха земля, хоч як палило їх сонце своїм гарячим промінням, хоч як вони знесилювались, а волочили борону, аж ноги підгинались, та коли зупинялись і Сооткін повертала до Клааса своє лагідне обличчя, він цілував це тендітне дзеркало душі, і вони забували про свою велику втому.

5

Напередодні з ганку ратуші оголосили, що її величність дружина імператора Карла при добрій надії, а тому треба молитись Богові, щоб дарував їй щасливі пологи.

До Клааса вбігла Катліна; вона вся аж тремтіла.

— Що з тобою, кумо? — запитав добряга.

— Ой лишенько! — відповіла вона, ледве зводячи дух. — Цієї ночі привиди косили людей, наче косарі траву. Дівчат закопували живцем! На їхніх тілах танцював кат. Дев’ять місяців камінь пітнів кров’ю, а цієї ночі розсипався.

— Змилуйся над нами, Господи, — забідкалась Сооткін, — змилуйся, Господи! Недобра це прикмета для землі фландрської.

— Ти на свої очі це бачила чи, може, приснилося тобі? — запитав Клаас.

— На свої власні очі, — відповіла Катліна.

І вона, бліда і заплакана, оповідала далі:

— Народилося дві дитини, одна в Іспанії — це інфант Філіпп, а друга в Фландрії — це Клаасів син, якого згодом зватимуть Уленшпігель. Філіпп стане катом, бо це виплодок Карла П’ятого, ката нашої країни. Уленшпігель буде великим майстром на веселі жарти-баляндраси та юнацькі витівки, але матиме добре серце, бо його батько — Клаас, робітник справний, статечний, що чесно, сумлінно заробляє свій хліб. Імператор Карл і король Філіпп ітимуть шляхами кривди у своєму житті, сіючи війни, нещастя, грабунки та інші злочинства. Клаас працює, рук не чує, живе — гарує, закон шанує, замість плакать — співає пісень рік у рік, день у день. Ось тому він зразком працьовитості буде як у Фландрії, так і всюди. Уленшпігель — завжди юний, не вмре ніколи, увесь світ пройде, але місця не нагріє ніде. Він буде й селянином, і дворянином, і малярем, і різьбарем, і всіма разом. І так він пройде по світу, прославляючи все добре й прекрасне, глузуючи якомога з усього дурного й смішного. Клаас — це твоя мужність, славний фламандський народе! Сооткін — твоя мати хоробра, Уленшпігель — твій розум, ніжне і славне дівча, подруга його, як і він безсмертна — це твоє серце. А товстопузий простак, Ламме Гудзак, — це твій шлунок. Зверху будуть пожирачі народу, а насподі — їхні жертви. Вгорі — грабіжники-трутні, внизу — працьовиті бджоли, а в небі будуть сходити кров’ю рани Христові.

І, сказавши це, добра чарівниця Катліна міцно заснула.

6

Уленшпігеля понесли хрестити. Раптом линув дощ і змочив його до нитки. Це було його перше хрещення.

Коли його внесли до церкви, паламар, він же schoolmeester, тобто шкільний учитель, сказав кумові й кумі та батькові з матір’ю стати навколо хрестильниці, що вони й зробили.

Але в склепінні, саме над купіллю, каменяр пробивав дірку, щоб почепити там лампаду до дерев’яної позолоченої зірки. Побачивши згори кума з кумою, які поважно стояли біля закритої ще хрестильниці, каменяр по-зрадницькому вилив на хрестильницю ціле відро води і всіх облив, а найбільше дісталось Уленшпігелю. Це було його друге хрещення.

Увійшов священик. Куми почали скаржитись, але він сказав, що каменяр облив їх ненароком і гаятись нема чого. Уленшпігель неспокійно вовтузився, бо був геть мокрий. Священик охрестив його сіллю й водою і дав йому ім’я Тільберт, що значить «непосидющий». Так його охрестили втретє.

Вийшовши з церкви, вони перейшли площу й Довгою вулицею подалися до корчомки «Чотки з пляшок» — там замість вивіски був пивний кухоль. Вони випили сімнадцять кухлів dobbelkuyt'а, а може, й більше. Бо так уже ведеться у Фландрії — хто хоче висохнути, той мусить запалити в животі вогонь із пива. Так Уленшпігель був охрещений четвертий раз.

Вертаючись додому і на всі боки хитаючись, бо голови в них були важчі за тіло, вони дійшли до кладки через калюжу. Катліна-кума, що несла дитину, на кладці спіткнулась та й упала в калюжу разом з Уленшпігелем. Це було його п’яте хрещення. Його витягли з калюжі, викупали вдома в чистій теплій воді. То було його шосте хрещення.

7

Того самого дня його найсвятіша величність Карл, щоб відзначити народження свого сина, вирішив улаштувати пишне свято, ну, а для цього, як і Клаасові, треба було наловити рибки, тільки не в каналі, а в гаманцях і сховках свого народу. Саме звідси вудочки владарів і витягують крузати[22], срібні daelder'и[23], червінці, і вся ця чудесна риба, на бажання рибалок, може змінитися в оксамитову одіж, дорогоцінності, чудові трунки, вишукані наїдки. Бо в річках, де найбільше риби, не конче мусить бути найбільше води.

Вислухавши своїх порадників, його найсвятіша величність надумав ловити рибку в ось який спосіб.

Його високість інфанта понесуть хрестити близько дев’ятої або десятої. Жителі Вальядоліда[24], щоб виявити свою велику радість, будуть цілу ніч пити-гуляти за свої кошти і на великій площі розкидати грошики для бідноти.

На п’ятьох перехрестях п’ять великих фонтанів цілу ніч до зорі будуть бити найкращим вином — коштом міста. На інших п’яти перехрестях на дерев’яних помостах будуть розвішані різні ковбаси — сосиски, сервелати, ковбаси кров’яні, ліверні, телячі, бичачі язики та інші м’ясні страви — також на кошти міста.

Жителі Вальядоліда мусять спорудити на шляху, де буде проходити кортеж, тріумфальні арки з емблемами Миру, Достатку, Щастя, Багатства і всіляких інших небесних дарів, якими вщасливило їх небо за владарювання його найсвятішої величності.

Нарешті, крім цих мирних арок, буде споруджено й кілька інших, де в яскравих барвах будуть зображені не такі лагідні атрибути влади — орли, леви, списи, алебарди, дротики з наконечниками у вигляді язиків полум’я, пищалі, гармати, фальконети, мортири з широкими жерлами та інша зброя, що наочно показуватиме воєнну силу й могутність його найсвятішої величності.

Для освітлення церкви гільдія свічкарів дістала найласкавіший дозвіл виготовити — задарма — понад двадцять тисяч свічок з умовою, щоб невикористані було передано на користь капітулу[25].

Що ж до інших видатків, то імператор, не бажаючи надмірно обтяжувати своїх підданих, охоче бере їх на себе.

Коли вже міська громада почала виконувати накази, раптом з Рима прийшли