Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

вузького проходу в стіні товщиною футів зо три. Геллук взяв Видру за руку, бо юнак, раптом вагаючись, уповільнив свій крок.

Лик говорив йому, що металеві пари, що піднімаються над нагрітою рудою, якраз і є причиною хвороб і смертей тих, хто працює в башті. Раніше Видра ніколи не входив туди і ніколи не бачив, щоб туди входив сам Лик. Правда, вони підходили до башти досить близько, щоб зрозуміти, що вона оточена замикаючими закляттями, які здатні заподіяти пекучий біль, привести в повне замішання будь-кого і спіймати в пастку, якщо жертва, скажімо, спробує втекти. Зараз Видра відчував присутність цих чар, липкі нитки жахливої павутини, канати з темного туману, які розступалися лише перед тим чарівником, який їх створив.

— Дихай, дихай, не бійся, — примовляв Геллук, сміючись, і Видра постарався не затримувати дихання, коли вони увійшли в вежу.

Плавильна яма була влаштована в центрі величезного куполоподібного приміщення. Люди, більше схожі на скелети, квапливо кидали лопатами руду прямо на палаючі дрова, і полум'я, роздмухуване гігантськими міхуром, ревіло і сліпуче сяяло. Інші робітники постійно підносили нові оберемки дров, а також працювали біля міхура. У верхній частині купола крізь дим і випари виднілися інші приміщення, до яких вели гвинтові сходи, які піднімалася спіраллю прямо по баштовій стіні. У цих верхніх приміщеннях, як розповідав Видрі Лик, осідали і конденсувались пари ртуті, які потім знову нагрівали і знову конденсували, поки чистісінька ртуть не стікала в кам'яну чашу — всього одна-дві краплі в день, за словами Лика, тому що зараз її добували з дуже бідної руди.

— Не бійся, — сказав Геллук, і його звучний голос легко перекрив і задихане шипіння величезного міхура, і рівний гул ревучого полум'я. — Іди сюди, подивися, як ВІН ширяє в повітрі! Як ВІН очищає себе і своїх підданих! — Чарівник підтяг Видру до краю плавильні. Його очі в мерехтливому світлі виблискували. — Навіть злі духи, яких ВІН змушує працювати на себе, в результаті стають чистими, — сказав Геллук, наблизивши губи до вуха Видри. — Коли вони рабськи служать йому, окалина і шлаки відвалюються від них і стікають вниз. Хвороби і нечистоти плавляться і виступають, точно піт через пори. А потім, коли вогонь нарешті очистить їх, вони отримують здатність літати і летять прямо в палати короля. Підемо ж, підемо зі мною в його замок, де темна ніч породжує світлий місяць!

І Видра слідом за ним став підніматися по гвинтових сходах, спершу досить широких, які ставали все вужчими. Вони минули приміщення з випарниками і розпеченими червоними печами, звідки спеціальні труби вели в зольники, звідки напівголі раби вручну вишкрібували обгорілу рудну кірку і сажу, а потім лопатами скидали ці відходи знову в печі, щоб ще раз їх переплавити. Нарешті вони піднялися у верхнє приміщення. І Геллук сказав тому єдиному рабу, що сидів навколішках на краю шахти:

— Покажи мені короля!

Раб, худий безволосий підліток з незаживаючими виразками на руках і плечах, підняв кришку над кам'яною чашею, що стояла на краю величезного казана, на стінках якого конденсувались ртутні випари. Геллук заглянув туди з цікавістю дитини і прошепотів:

— Такі крихітні! Такі юні! Крапельки-принци, мої маленькі повелителі, князі Турреса. Насіння світу! Дорогоцінні душі!

З нагрудної кишені він витягнув м'яку сумочку з тонкої шкіри, розшиту срібними нитками. До сумки була прив'язана витончена ложка з рогу. Геллук зачерпнув нею кілька крапель ртуті, зібрав у чашу, і перелив в сумочку, а потім ретельно затягнув шнурок біля горловини.

Раб нерухомо стояв поруч. Всі ті, хто працював в отруйних випарах вежі-жаровні, були абсолютно голі або одіті лише в якусь подобу стегнових пов'язок і чоботи. Видра ще раз глянув на раба і раптом помітив маленькі жіночі груди. Так, це була жінка. Але зовсім лиса! А її суглоби були схожі на страшні роздуті вузли на худих, як палиці, кінцівках. Вона лише один раз підвела на Видру очі і більше не поворухнулася, знову завмерши, як статуя.

— Це добре, служниця! Ти у мене добре попрацювала, — сказав їй Геллук своїм ласкавим голосом. — Скинь-но шлак в вогонь, і він перетвориться на живе срібло, на місячне світло. Хіба це не диво? — Він рушив далі, тягнучи за собою Видру, і вони стали спускатися по гвинтових сходах вниз. — Скажи, хіба це не диво, коли з справжнісіньких покидьків народжується те, шляхетніше чого немає на світі? Такий великий принцип нашого мистецтва! Огидна Червона Мати породжує найпрекраснішого з королів! З брудної руди і мерзенної слини вмираючого раба виходить срібне Насіння Влади!

Спускаючись вниз по крутих слизьких сходах, Геллук безугавно говорив щось, і Видра намагався його зрозуміти, бо це був дійсно могутній чарівник, який розповідав йому, що таке влада над іншими людьми.

Але варто було їм вийти на сонячне світло, як голова у нього закрутилася, в очах потемніло, і через кілька кроків він зігнувся навпіл, і його вирвало.

Геллук спостерігав за ним, як завжди уважно і любовно, і коли Видра нарешті випростався, похитуючись і хапаючи ротом повітря, чарівник м'яко запитав:

— Ти що, боїшся короля?

Видра кивнув.

— Якщо ти розділиш з ним його владу, будеш на його стороні, він не заподіє тобі шкоди. Боятися сили, боротися з силою — ось що дуже небезпечно. Але любити силу і розділяти її з кимось — це істинно королівський шлях. Дивись. Стеж за тим, що я буду робити. — Геллук підняв мішечок, в який вилив ті кілька крапель ртуті, і, не зводячи очей з Видри, розв'язав горловину мішечка, підніс мішечок до губ і випив вміст. Посміхаючись, він відкрив рот, і Видра міг бачити у нього на язиці сріблясті краплі, перш ніж він проковтнув їх.

— Ну ось, тепер король у мене в гостях! О, це дуже почесний гість! І благородний. Він не змусить мене пускати слину, не викличе у мене блювоти, не заподіє моєму тілу ні найменшої шкоди. Ні, ніколи, тому що я його не боюся! Я сам запрошую його увійти в мій будинок, і він входить, проникає в мою кров і ніякої шкоди мені не завдає. В моїй крові тече срібло! Я бачу речі, невідомі іншим людям. Я разом з моїм королем зберігаю його таємниці. І коли він залишає мене ненадовго, то ховається в бруді, зберігаючи всю свою блискучу сутність і цілісність, і чекає, коли я прийду, заберу його звідти і очищу, як він очищає мене, і з кожним разом ми з ним стаємо все