Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

горбка, який перебував неподалік від найдальшого кінця старих штолень. Тут він ствердно кивнув і навіть тупнув ногою.

Повернувшись в свою темницю, коли Лик зняв з нього нашийник з повідцем і вийняв у нього з рота кляп, він сказав:

— Там є невелике родовище. Ви можете потрапити туди, слідуючи по старому прямому тунелю; до нього футів двадцять або трохи більше.

— І багато там кіноварі?

Видра знизав плечима і промовчав.

— Якраз вистачить, щоб все так і тривало, так?

Видра знову нічого не відповів.

— Гаразд, мене це влаштовує, - сказав Лик.

Через два дні, коли була розкрита стара штольня і звідти якраз піднімали наверх першу порцію видобутої кіноварі, прибув чарівник. Лик дозволив Видрі посидіти в сторонці на сонечку, а не залишив за гратами в хатині, і Видра був йому за це дуже вдячний. Не те щоб йому було дуже зручно сидіти зі зв'язаними руками і з кляпом у роті, але тепле сонце і лагідний вітерець були як благословення. І він міг дихати на повні груди і дрімати, не бачачи снів про те, як рот і ніздрі засипає землею — бо ночами в темниці йому снилися тільки такі сни.

Він дрімав, сидячи на землі в тіні хатини, і запах диму від дров, які палили в башті-жаровні, викликав в його пам'яті спогади про дім, про роботу на верфі, про шовковисте сяйво свіжооструганих дубових дощок для обшивки нового корабля… Його мрії були перервані якимось шумом, і зовсім поруч почулися чиїсь кроки. Видра підняв очі і побачив чарівника, який, трохи схилившись, стояв перед ним.

Геллук був одягнений просто фантастично, як і більша частина магів і чарівників тієї пори. У довгих червоних шатах з шовків Лорбанері з вишитими золотими і чорними нитками рунами і всякими магічними символами, в загостреному капелюсі з широкими полями, він здавався значно вищим за звичайних людей. Видрі, втім, зовсім не обов'язково було бачити його одяг, щоб упізнати в ньому чарівника. Він одразу впізнав ту руку, що сплела сковуючі його узи і отруїла його сни, одразу впізнав їдкий присмак і задушливу хватку його магічного могутності.

— По-моєму, я знайшов свого маленького Шукача, — промовив Геллук. Голос його був гучний і одночасно м'який, ніби звуки віолончелі. — Спить собі на сонечку, як людина, яка добре виконала свою роботу. Значить, ти послав їх туди, тому що знайшов Червону Матір, вірно? А ти знав, що таке Червона Матір, до того, як потрапив сюди? Ти що, придворний короля? Так, так… Не потрібні нам тепер ні мотузки, ні вузли. — І він, не сходячи з місця, одним рухом пальця звільнив стягнуті мотузкою зап'ястя Видри, і засунутий в рота кляп з хустки вивалився на землю сам собою.

— Я міг би навчити тебе робити все це самостійно, — сказав чарівник, посміхаючись і дивлячись, як Видра розтирає і розминає ниючі зап'ястя і ворушить розпухлими губами. — Винюхувач розповів мені, що ти хлопчина багатообіцяючий і можеш далеко піти, якщо тобою правильно керувати. Хочеш побувати в королівському палаці? Я можу відвезти тебе туди. Але, можливо, ти не знаєш того короля, про якого я говорю?

Видра дійсно не зовсім розумів, що Геллук має на увазі — правителя-пірата або ж ртуть, — проте все ж ризикнув і коротко хитнув головою в бік кам'яної вежі.

Очі чарівника звузилися, зате посмішка стала ще ширше.

— Ти знаєш його ім'я?

— Рідкий метал, — сказав Видра.

— Так його називають в народі. А ще ртуть або важка вода. Але ті, хто йому служить, називають його «царем», або «королем», або «Всемогутнім», а також — «Тілом Місяця»… — Погляд Геллука, доброзичливий і допитливий, ковзнув ніби мимо Видри і вперся в кам'яну вежу; потім він знову подивився на Видру. Обличчя в нього було велике, витягнуте і дуже біле. Видра ніколи не бачив такої білої шкіри. А очі були світло-блакитні. Підборіддя і щоки чарівника були покриті кучерявою бородою, в якій змішалися чорні і сиві волоски. Посмішка у нього була спокійна; за прочиненими губами було видно дрібні зуби, і декількох зубів вже не вистачало. — Ті, хто навчився бачити справжню суть речей, здатні побачити мого короля таким, який він насправді: істинний король серед всіх інших металів і мінералів. У ньому самому укладений корінь його могутності. Знаєш, як ми називаємо його в таємних палатах його палацу? — І чарівник у високому капелюсі раптом сів прямо на брудну землю поруч з видрою. — Хочеш дізнатися? Ти можеш дізнатися про все, що захочеш. Мені зовсім не потрібно щось таїти від тебе. Як і тобі — від мене. — І Геллук розсміявся, але не загрозливо, а, скоріше, задоволено. І знову уважно подивився на Видру; його велике біле обличчя було гладким і замисленим. — У тебе дійсно є певна сила і здатності до всяких невеликих перетворень і фокусів. Ти хлопець розумний, але не дуже; і це добре. Не занадто розумний, щоб не бажати вчитися, як деякі… Я стану вчити тебе, якщо захочеш. Ти любиш вчитися? Любиш знання? Хотів би ти дізнатися справжнє ім'я, яким ми називаємо короля, коли він ходить самотній в своїх світлих кам'яних палатах? Ім'я його Туррес. Чи знаєш ти це ім'я? Це одне зі слів Справжньої Мови. Його Справжнє ім'я. А на своїй рідній мові ми могли б називати його Насінням. — Чарівник знову посміхнувся і поплескав Видру по руці. — Бо він і є насінням і запліднювачем всього сущого. Джерело могутності і творець справжнього стану речей. Сам побачиш. І зрозумієш. Ходімо ж! Ходімо! Підемо і подивимося, як наш король ширяє серед своїх підданих, витягуючи з них їхню сутність! — І Геллук різко і несподівано підхопився, схопив Видру за руку і ривком поставив його на ноги, збуджено сміючись.

Видра відчував себе так, ніби його знову повернули до нормального життя, вирвавши з якогось жахливого сну, точніше напівсну-напівсвідомості. Коли чарівник доторкнувся до нього, він відчув не складні магічні узи, а, швидше, якийсь заряд енергії та надії. Він говорив собі, що не можна довіряти цій людині, але йому дуже хотілося комусь вірити, у когось вчитися. Геллук мав магічну силу, він був справжнім Майстром, і він був абсолютно незвичайний. До того ж саме він звільнив його, Видру! Вперше за багато тижнів він йшов зовсім вільно, і руки його не були зв'язані ні путами, ні закляттями.

— Сюди, сюди, — тихо примовляв Геллук. — Нічого страшного з тобою не станеться. — Вони підійшли до входу башти-жаровні —