Олександр Сергійович Подерв'янський - Остановiсь, мгновеньє, ти прекрасно!

Самсонович. Цікаве питання. Будемо полемізувати. (Ухитряється робить два діла: полемізувати і маленькою паличкою зчищать з резінового камбінєзона гавно, а паличку витирать облаву на якій сидить Африкан Свиридович.) Розумієте, Мурзік Васильович, людина завжди цікавилася трьома речами. По-перше – своїм калом, по-друге – литками та казнями, і уродами. Дайте їй все це, і вона буде відчувать, шо живе не напрасно. Ми – вчені, питки та казні – то не наше діло, але кал, але уроди… Давно пройшли, шановні, ті часи, коли цар Петро імпортував уродів за шалену валюту. Тепер маємо своїх і розробляєм все нові і нові моделі. По-перше, ми тепер незалежні від Заходу, і економія, а ви лізете тут з своєю красотою, ви нікому не потрібні. Перш за все тому, шо не цікаві, у вас нема аномалій, ви просто нудна тварина, у якої все на місці! Той, хто вас робив, – не вчений!

Збуджено жестікуліруя палочкой з калом, Саломон Самсонович задіває крокодила з імпортними наклейками, який тихо висів над головами в товариства. З страшним грюкотом крокодил пада прямо на голову Мурзіку, який з диким нявчанням злякано стриба прямо в бичачий пузир, яким затягнуте убоге вікно. Мурзік, заплутавшись у пузирі, вивалюється в страшну непривітну природу, з якої інколи продовжує доноситись його несамовите нявчання. Крокодил залишається лежати на столі, їбало в крокодила під час удара розкрилося, як кришка в чамайдана. Возбуждьонний Саломон Самсонович кида палочку з гавном крокодилу в гризло і захлопує його кошмарну щелепу.

Саломон Самсонович. Ну, як я йому врізав, цьому хвастунові?

Африкан Свиридович. Та не кажи, ці коти вже заїбали, я їх усіх віддав би на мило!

Баба Химка. Він, клятий, мишей зовсім не чіпа, каже, шо з мишами треба поводитись так, як хочеш, шоб миші поводились з тобою…

Саломон Самсонович. Ти диви, Толстого читав!

Свирид Опанасович. Топити треба.

Голос з сіней. Не треба.

Входять мишки – Вера і Надежда. При першому ж погляді на них становиться ясно, чому Мурзік увльокся Толстим. Це здоровенні тварюки із частоколом зубів і великими крилами за плечима. Вера і Надежда дуже нагадують страшних птеродактилів тріасового періода і ведуть себе соответственно.

Вєра. Не треба того ублюдка топить, як трохи підросте та зажиріє, ми з Надєю його з'їмо.

Надежда. Блядь, сука буду!

Надежда вийма з вуха бичок і розкурює його. Обидві бляді сидять, розкарячившись, поклавши голі хвости на стола, чухають собі пизди, матюкаються і плюють на підлогу.

Африкан Свиридович (сам до себе). Ой-ой-ой! Які падорви пратівні! Ой, як страшно! Ну, я, пожалуй, пайду…

Вєра. Сідєть була команда, блядь!

Африкан Свиридович (сам до себе). Ай! Як страшно! Ви нє переживайте, я уйду по-англійські…

І з цими словами Африкан Свиридович хоче лізти в вікно. Він так бздить Вєри і Надєжди, шо, очевидно, хуйово сообража.

Саломон Самсонович. Африкан Свиридович, не теряйте человеческое ліцо. Хуй їм в рот, тим блядям, лізьте в двері!

Вся ця героїчна тірада пропада даром. Африкан Свиридович, преодолівши бар'єр підвіконня, зника в дикій природі.

Надежда. Ну кому це чмо нада? Шо він про себе вообража? Я сьодні так наїлася, шо дивиться на нього не можу!..

Валька. Тато завжди такий, так сидять, пиздять собі, як нормальні, а потім раптом як почнуть кричати та боятися. А чого боятися? Чи бзди, чи не бзди, однаково здохнем…

Вєра. Може, в його совість не чиста?…

Валька. Ну, про совість нічого не скажу, бо не бачила.

Саломон Самсонович. Щас врем'я таке дурне, у всіх нерви, всі лікуються, якіхось прізраків та фантомів бачать, а я отскіки живу – жодного не бачив. А ви, діду?

Свирид Опанасович. Один раз, як малий був і на леваді кози пас, то з лісу виїзжають четверо, всі на конях, худі і голі. Всі з косами, а в одного ще вєси магазинні. Мабуть, шо по сіно поїхали, тіки от віси нахуя?

Валька. А сіно взвешивать.

Саломон Самсонович. Та! Та хіба це фантоми, то хуйня, а не фантоми. Якісь казли з дурдому втекли, або ви, діду, десь чарку йобнули чи укололись харашо…

Свирид Опанасович. Тада цим не увлєкалісь, тада порядок був!..

Свирид Опанасович встає і затика сокиру за пояс. Тепер стає видно, шо ззаду у Свирида Опанасовича стирчить здоровенний рудий хвіст, як у сетера.

Свирид Опанасович (до Химки). Ходімо, стара.

Саломон Самсонович. Куда ви, діду?

Свирид Опанасович. Рєпку треба витягнуть, здорова, клята, виросла, як клуня!

Валька. Треба Джека й Мурзіка позвати…

Валька тіка з хати. Мишкі – Вєра і Надежда, баба Химка і Свирид Опанасович ідуть за нею. Саломон Самсонович один лишається в хаті, він дістає з крокодила обісрану паличку і продовжує чистить з себе гівно під удалі звуки старовинної пісні «Дубінушка», ісполнєнієм якої обично супроводжуються фізичні зусилля любителів колективного катарсису

Завіса