Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— Учора був рейд на табір, який ви виявили в Ніґері. Військові радіють, бо знищили його, захопили купу зброї й узяли полонених для допитів.

— Аль Фарабі вдалося схопити?

— Ні.

— Отже, то була не Гуфра.

— Полонені кажуть, що це Аль-Бустан.

— Сад, — переклав Абдул.

— Однаково велика здобич. І все завдяки вам.

Лаври героя Абдула не цікавили. Він дивився вперед.

— Треба змінити тактику.

— Добре... — протягнула вона невпевнено.

— Мені буде складніше залишатися під прикриттям. Відтепер мій маршрут пролягатиме на північ, через Сахару до Триполі, а звідти — через Середземне море до європейських нічних клубів. Звідси й аж до узбережжя — гола пустеля, машин майже не трапляється.

Тамара кивнула.

— І водієві буде легше вас помітити.

— Самі знаєте, як воно тут: жодного диму, туману чи смогу—на кілька кілометрів навкруги все як на долоні. Ще й доведеться на ніч зупинятися в тих самих оазах, що й автобус із вантажем. Інших варіантів у пустелі катма, а переважно такі місця маленькі, сховатися ніде. Мене обов’язково помітять.

— Отже, у нас проблема, — стривожено мовила Тамара.

— На щастя, рішення знайшлося саме собою. За останні кілька днів вантаж знову поміняв транспорт — цього разу на автобус із нелегальними мігрантами. Нічого дивного тут немає — обидва види контрабанди доволі вигідні, тож їх нерідко поєднують.

— Але відстежувати машину, не викликаючи підозри, буде складно.

— Тому я й сяду на той автобус.

— Поїдете разом із мігрантами?

— Такий мій план.

Тамара сказала:

— Розумно.

Абдул не знав, як цю новину сприймуть Філ Дойл та керівництво ЦРУ, але вони не могли нічого зробити. Офіцер у полі повинен діяти, як вважає за краще.

Тамара запитала прямо:

— А як бути з вашою машиною й сигаретами?

— Продам, — відповів він. — На готову справу завжди знайдеться покупець. Та й ціну я виставлю невисоку.

— Ми можемо зробити це за вас.

— Ні, дякую, ліпше так. Треба підтримувати образ. Продажем можна буде пояснити, звідки я взяв гроші, якими розрахуюся з контрабандистами. Це тільки підкріпить легенду.

— Слушно.

— І ще одне, — промовив він. — Я випадково знайшов цінного кад-ра. Розчарований терорист із Куссері, це в Камеруні, через міст від Нджамени. Хлопець має інформацію, якою хоче поділитися. Вам варто поговорити з ним.

Тамара перепитала:

— Розчарований?

— Молодий ідеаліст, який надивився забагато смерті, щоби й надалі вірити в джихад. Ім’я вам знати необов’язково, але він називатиме себе Харуном.

— Як із ним зв’язатися?

— Він сам вийде на зв’язок. У повідомленні назве цифру, наприклад, вісім кілометрів або п’ятнадцять доларів. Це означатиме час, коли він може побачитися з вами, за двадцятичотиригодинним форматом: п’ятнадцять доларів—третя пополудні. Місцем зустрічі буде Ле-Ґран-Марше.

Тамара знала це місце. Усі його знали, бо то був центральний ринок столиці.

— На першій зустрічі зможете погодити місце для другої.

— Ринок велетенський, — сказала Тамара. — Там сотні людей усіх рас. Як ми впізнаємо одне одного?

Абдул сягнув під галабею й видобув синю шаль із характерним візерунком у вигляді помаранчевих кіл.

— Накиньте це, так він вас упізнає.

Тамара взяла річ.

— Дякую.

— Будь ласка.—Думки Абдула повернули до рейду на Аль-Бустан. — Я так розумію, в полонених питали про аль Фарабі.

— Усі вони знають про нього, але тільки один бачив особисто. Підтвердив традиційний опис: сиве волосся, чорна борода, половина великого пальця. Той полонений належав до групи в Малі, яку аль Фарабі навчав виготовляти міни.

Абдул кивнув.

— Боюся, він каже правду. З того, що нам відомо, схоже, аль Фарабі не прагне об’єднувати всіх африканських джихадистів. Напевно, вважає, що з ними безпечніше працювати окремо — і має слушність. Та водночас він навчає їх убивати більше й ефективніше. В Афганістані здобув чимало технічних знань, якими тепер ділиться з бойовиками.

— Розумака.

Абдул гірко промовив:

— Тому нам і не вдається його впіймати.

— Вічно не ховатиметься.

— Сподіваюся.

Тамара обернулася до нього й глянула так, мовби намагалася щось збагнути. Він запитав:

— Що?

— Ви цим живете.

— А ви хіба ні?

— Не так, як ви. — Не зводячи з нього очей, додала: — Щось трапилося. Що саме?

— Мене про вас попереджали, — відказав він, ледь усміхаючись. — Казали, ви любите ставити незручні запитання.

— Вибачте, — перепросила вона. — Мені справді часом кажуть, що я питаю про занадто особисте. Ви ж не сердитеся?

— Щоб образити мене, треба добряче постаратися. — Абдул закрив капот. — Піду розрахуюся.

І він пішов платити. Тамара вгадала: для нього це не робота, а місія. Йому було замало завдати збитків ІДВС, як-от викривши місце розташування Аль-Бустану. Він прагнув знищити цю організацію, щоб і сліду не лишилося.

Заплатив за бензин.

— Сигарет не бажаєте? — пожартував власник. — Недорого!

— Не курю, — відповів Абдул.

Коли виходив, підійшов Тамарин водій. Абдул повернувся до своєї машини. На кілька хвилин вони лишились удвох. Він подумав, що Тамара поставила слушне запитання, яке заслуговує на відповідь, тому сказав:

— Вони вбили мою сестру.

* * *

Йому було шість — майже дорослий, вважав він тоді; їй — лише чотири: зовсім крихітка. Він не знав іншого світу, крім Бейруту: спека, курява, машини й розбомблені будівлі, з яких на дорогу сиплються уламки. Тільки пізніше він довідався: те, що коїться в Бейруті — ненормально, і більшість людей так не живе.

Їхня квартира розташовувалася над кафе. У кімнатці в задній частині будівлі Абдул навчав Нуру читати й писати. Вони сиділи на підлозі. Дівчинка хотіла знати все, що й брат, а йому подобалося вчити її, бо так він почувався великим і розумним.

Батьки були у вітальні, в тій частині квартири, вікна якої виходили на вулицю. На каву до них зайшли дідусь із бабусею, двоє дядьків і тітка. Абдулів тато, котрий працював кухарем у кафе, приготував гостям сирну халву. Абдул з’їв два шматки, і мама застерегла:

— Досить, живіт болітиме.

Тоді він сказав Нурі принести ще.

Мала радісно побігла, як завжди, виконуючи братове прохання.

Вибух був найгучнішим звуком, який він коли-небудь чув. Відразу потому запала цілковита тиша, тож йому здалося, ніби з вухами щось сталося. Він закричав.

Вибіг у вітальню, але не впізнав кімнати. Лише за якийсь час