Остап Соколюк - Самсара УкраЇни, Остап Соколюк

— Для чого нас рятувати, якщо ми такі погані? — вимогливо запитав я.

— Це дуже хороше запитання. Найважливіше! А як ти гадаєш?

— Не знаю.

— Мабуть, лише жінка може знати відповідь.

Ми обоє поглянули на Самсу, і вона тихо промовила:

— Тому що ми можемо стати кращими... Можемо, виправитись...

Ледь помітно Стриба кивнув, але нічого не сказав. Якийсь час у автомобілі панувала мовчанка. Ревів двигун, і ми мчали по гладкій дорозі лісу. Світло фар розрізало повітря попереду. Жодного зустрічного вогника, жодного натяку на щось живе. Немов у космосі, де все мертве.

— Самса, то що ти думаєш про бога чи богів? — знову озвався Стриба.

— Я не знаю, — жінка повернула голову до вікна.

— Що ж, тоді я скажу вам дещо про богів — вони ніколи не роблять щось самі. Для того, щоб зупинити кінець світу, існують герої.

Я здригнувся. Я раптом почав здогадуватись чому бармен захотів, щоб Самса пішла зі мною. Чому нам показали апокаліпсис. І чому, власне, ми зараз тут — у машині із…

— То ти бог? — вирвалось у мене питання.

— Буревій, ми із тобою давно знайомі. Я знаю, що ти уже сотні років шукаєш у цьому сенс. Шукаєш свою місію у Тур’ї. Що ж, настав цей час. Не мало не багато — вам доведеться зупинити знищення світу.

Автомобіль раптом виїхав на світло — вуличні ліхтарі вигнули довгі спини над нами. Один за одним вони осяяли дорогу. І красивий майданчик перед дерев’яним будинком на три поверхи. Готель — писало на ньому.

Стриба плавно скинув швидкість і під’їхав до входу. Зупинився. Ми із Самсою мимоволі перезирнулись. На її обличчі було розгублення, зацікавленість, тривога — все водночас. Її обличчя було дуже жіночним у цю мить, у цьому сяйві ліхтарів.

Вусатий водій обернувся до нас і підбадьорливо усміхнувся:

— На вас чекає чудова пригода. Але й відповідальність. Я такий радий, що звів вас разом. Звів разом Воїна і Цілительку.

— Але… Що нам робити? Як ми можемо зупинити війну? — затремтів голос Самси.

— Будь-яка дорога починається із… напрямку! Ми шукаємо його. А поки що — переночуйте у цьому чудовому готелі. Я скоро вийду на зв’язок.

Я кивнув і вийшов із автомобіля. Слідом за мною з’явилась Самса. Я нахилився у вікно до водія, щоб поставити ще декілька запитань.

— «Ми шукаємо його». То богів багато?

— Богів багато, але й бог один. Пам’ятаєш, я сказав, що Тур’я, це місце із якого все і у яке все? Тут закінчується гра. Але й тут вона починається.

Він знову завів автомобіль.

— І Буревій.

— Що?

—  Будь обережним. У нас є вороги.

— Що?? Чому ти про це не розповів детальніше?

— Думаєш, я такий розумний, що все маю знати? Ти дуже помиляєшся.

Не промовивши більше ні слова, Стриба рвонув із місця.