Іванна Желізна - Дружина мого ворога, Іванна Желізна

— Ти сильна, — прошепотів Дрейк, нахилившись ближче. — Але я бачу, ти втомлена від того, щоб бути сильною на самоті.

Мої губи затремтіли, але я втрималась.

— А ти... — сказала я, ковтаючи емоції. — Ти завжди такий спокійний, чи тільки коли провокуєш людей на зрив?

— Я не провокую, — його голос опустився ще нижче, майже шепіт. — Я створюю простір, де кожен показує своє справжнє обличчя.

Наші тіла рухалися в унісон, ніби танець був не просто жестом, а мовою, якою ми говорили одне з одним. Його пальці, що легенько торкались моєї спини, передавали тепло: небезпечне, але таке живе.

— Ти боїшся? — запитав він.

— Тільки того, що почну довіряти тобі, — чесно відповіла я.

Дрейк зупинився, притискаючи мене ближче на мить, але не порушуючи меж. Просто дав зрозуміти, що почув. І що пам’ятатиме.

— Іноді довіра – це єдине, що залишається, коли весь світ вже зрадив, — сказав він і наостанок провів пальцями по моїй руці, перш ніж відпустити.

Я стояла посеред зали, з палаючими щоками й калатаючим серцем. А Ліам…  Він вже кипів.

 Але цього разу я не боялась.

Цього разу я почувала себе живою.