Людмила Черниш - Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш

   Я озирнулася на всі боки, нікого не було. Прислухалася, нічого не почула. І тільки тоді підійшла до вікна, навіть незважаючи на те, що зовні була тепла й сонячна погода, над моєю головою все ще вирувала гроза. Уся форма промокла, волосся звисало мишачими хвостиками, а косметика попливла. Я хоч і витерла обличчя, щоб на людину бути схожою, але це не особливо змінювало картину.

   Стало так прикро, що навіть сльози виступили. Мені хотілося додому, у звичний світ без чаклунства, і де немає загрози життю. Втомлює ходити коридорами замку і боятися удару в спину. Сівши на кам'яну лавочку, нахилилася вперед і заховала обличчя в долоні. Сліз все одно ніхто не помітить, адже вже кілька годин мене просто заливає водою.

   Але тут раптово почулося щось дивне, немов шурхіт маленьких крил, і я випрямилася. А прямо переді мною левітували блакитна, синя і чорна карти. Я можу використовувати тільки одну з них, блакитну, для зняття прокляття або ж підпорядкування. А ось синю і чорну мені брати заборонялося, оскільки темна магія могла атакувати.

   Про це я дізналася від своїх сусідок по кімнаті. Якщо я перебуваю на факультеті світлих, тоді не маю права чіпати карти чорного кольору. Темна магія не належала нам, і могла захищатися від зазіхань. Адже в іншому разі студенти можуть просто ховати те, що може бути використано іншими.

   Тож я швидко схопила ту, що належала саме мені. Пробіглася поглядом за описом і активувала її. Грозова хмара тут же зникла, а мій одяг повністю висох. Я так зраділа, що одразу ж підскочила і навіть закрутилася. Адже навіть макіяж повернувся, і волосся стало шовковим, як після миття.

   А вже за секунду сталося те, чого я не могла очікувати. Синя та чорна карти закружляли навколо, а потім просто опустилися на мою руку, переливаючись у променях сонечка. Я завмерла, не вірячи власним очам. Можливо, дівчата щось наплутали, або хтось їх просто залякав, і карти ворожого факультету все ж можна збирати?

   Ось тільки обміркувати мені це не вийшло, бо я почула кроки, що наближалися. Карти швидко заштовхнула в сумку, а сама випрямилася, намагаючись здаватися незворушною і не спійманою на місці злочину.