Карлос Руїс Сафон - Лабіринт духів

коли він уже думав, що його історія добігла кінця, почувся гуркіт двигунів, що запрацювали, і загув корабельний гудок. Фермін обережно визирнув у вікно кабінки й побачив, що пароплав віддаляється, прямуючи до пристані. Утікач знеможено простягнувся в теплих обіймах сонячного світла, що линуло крізь віконце. Можливо, попри все, Діва Марія, заступниця невір, таки змилосердилася над ним.

9

Фермін лишався на своєму маленькому острівці, доки сутінки не пригасили неба, а портові маяки, загорівшись, не розкинули над водою свою мерехтливу сітку. Пильно оглянувши пристань, він вирішив, що найкращим виходом буде дістатись уплав до скупчення човнів, які стояли на причалі перед базарчиком рибалок, і вибратися на берег, видершись по швартових чи по линві кормового шківа якогось із суден.

Аж тут Фермін помітив якусь тінь, що виринала з туману, яким затягло пристань. До нього на веслах наближалася шлюпка з двома чоловіками на борту. Один гріб, другий пильно вглядався у темряву, тримаючи високо в руці ліхтар, який забарвлював довколишню млу в бурштиновий колір. Фермін натужно ковтнув слину. Він міг би кинутись у воду й молитися, щоб, укрившись під покривалом смерку, урятуватися ще раз, але у нього закінчилися всі молитви, а від запалу боротьби не лишилося ні іскорки. Фермін вийшов зі своєї схованки з піднятими вгору руками лицем до човна, що наближався.

– Опусти руки, – почувся голос того, що тримав ліхтар.

Фермін пригледівся пильніше. У човні стояв той самий чоловік, який дивився на нього кілька годин тому з капітанського містка. Фермін глянув йому в очі й кивнув. Потім узявся за простягнуту йому руку й застрибнув до шлюпки. Чоловік, що сидів на веслах, подав йому плед, і нещасливий мореплавець загорнувся в нього.

– Я капітан Арраес, а це мій старший помічник, Бермехо.

Фермін почав було щось белькотіти, але Арраес його стримав.

– Можеш не казати нам своє ім’я. Це не наша справа.

Капітан дістав термос і налив гарячого вина. Фермін обіруч узяв мідну чашку й вихилив її до останньої краплини. Арраес наповнював чашку ще тричі, аж доки Фермін не відчув, як тепло розливається його нутрощами.

– Так ліпше? – запитав капітан.

Фермін ствердно кивнув.

– Я не збираюся запитувати, що ти робив на моєму кораблі, ні що в тебе за справи з цим негідником Фумеро, але тобі слід обережніше ходити по цьому світу.

– Я намагаюся, повірте. Це доля весь час підставляє мені ногу.

Арраес простягнув йому сумку. Фермін зазирнув досередини. Там був сухий одяг, схоже, розмірів на шість завеликий, і трохи грошей.

– Чому ви це робите, капітане? Я лише «заєць», який вплутав вас у халепу…

– Бо мені так заманулося, – відказав Арраес, і Бермехо кивнув, погоджуючись.

– Не знаю навіть, як вам віддячити…

– Мені досить, якщо більше ніколи не будеш плавати «зайцем» на моєму кораблі. А тепер передягнися в сухе.

Арраес і Бермехо спостерігали, як Фермін позбувся своїх промоклих лахів, а потім допомогли йому вбратися в нову одежу, старий морський однострій. Перш ніж покинути назавжди свій обшарпаний піджак, Фермін понишпорив у кишенях і дістав листа, якого зберігав уже кілька тижнів. Морська вода стерла чорнило, а конверт перетворився на кавалок мокрого паперу, що розлазився в руках. Фермін заплющив очі й розридався. Арраес і Бермехо ніяково перезирнулися. Капітан поклав руку Фермінові на плече.

– Не плач, чоловіче, найгірше вже позаду…

Фермін захитав головою.

– Не в тому… не в тому річ.

Він одягнувся, неначе у сповільненому темпі, і заховав те, що лишилося від листа, до кишені своєї нової куртки. Помітивши заклопотані погляди своїх доброчинців, Фермін витер сльози й усміхнувся.

– Даруйте мені.

– Ти сама шкіра та кості, – зауважив Бермехо.

– Це лише тимчасовий наслідок усіх цих прикростей, – відказав Фермін, намагаючись говорити веселим і сповненим оптимізму тоном. – Але тепер, коли мої негаразди потроху зникають, я передбачаю майбутнє зі щедрими трапезами й споглядальним життям, протягом якого я буду нагулювати сальце, почитуючи найвиборнішу поезію Золотої доби [13]. За два дні я розгодуюся на кров’янці й бісквітному печиві, наче кнур. Не дивіться, що я такий худий: коли випадає нагода, я набираю вагу швидше, ніж примадонна.

– Як скажеш, – відповів Арраес. – Тобі є куди йти?

Фермін у своєму новому мундирі капітана без корабля, із повним шлунком, у якому нуртувало гаряче вино, енергійно закивав.

– Тебе чекає жінка? – запитав моряк.

Фермін сумовито всміхнувся.

– Чекає, та не мене, – відказав він.

– Он як. Це їй адресовано того листа?

Фермін кивнув.

– І заради цього ти ризикнув своїм життям і вирушив у подорож до Барселони? Щоб доставити їй цього листа?

Той лише стенув плечима.

– Вона цього варта. До того ж я пообіцяв своєму доброму другові.

– Він помер?

Фермін опустив очі.

– Є новини, яких краще не повідомляти, – зауважив Арраес.

– Коли вже дав слово, то мушу його дотримати.

– Як давно вона його не бачила?

– Трохи більше ніж рік.

Якусь хвилю капітан мовчки дивився на нього, а потім сказав:

– Для наших часів рік – це багато. Люди сьогодні забувають швидко. Це наче вірус, який, проте, допомагає вижити.

– От би й собі підхопити його. Мені б він став у неабиякій пригоді, – відказав Фермін.

10

Уже споночіло, коли шлюпка причалила до кам’яних східців біля корабельні Драссанас. Фермін покинув човен і розчинився в портовій імлі, перетворившись на ще одну постать серед натовпу вантажників і моряків, що прямували до вуличок Равалю, який тоді називали Китайським кварталом. Змішавшись із юрбою, Фермін почув уривки розмов, із яких зрозумів, що попереднього дня місто зазнало чергового нальоту авіації, одного з багатьох за останній рік, і що цієї ночі очікують нового бомбардування. У голосах і поглядах цих людей відчувався страх, але, переживши такий жахливий день, Фермін був переконаний: хай що йому б не готувала ніч, гірше вже бути не могло. Провидінню забажалося, щоб дорогою йому перестрівся торговець ласощами, який уже вертався з базару, штовхаючи перед собою візок із усілякими смаколиками. Фермін зупинив його і щонайуважніше оглянув товар.

– Маю цукрований мигдаль, точнісінько такий самий, як до війни, – запропонував продавець. – Не хочете покуштувати?

– Мене цікавить «Суґус», – уточнив Фермін.

– У мене саме лишився пакетик полуничного.

Очі Фермінові зробилися круглими, наче блюдечка, а по губах на саму згадку про таку лагоминку потекла слинка. Завдяки фінансам, отриманим від капітана Арраеса, він зміг придбати цілий кульок жувальних цукерок, який відразу ж розірвав із пожадливістю засудженого до смерті.

Імлисте сяйво ліхтарів Ла-Рамбли завжди видавалося Фермінові – поряд зі смаком його улюбленого