Карлос Руїс Сафон - Вогняна троянда

Вогняна троянда (Rosa de Fuego) - це оповідання, яке Карлос Руїс Сафон видав 22 квітня 2012 року в часописі Magazine і Diario de Ibiza, на День Книги.В ньому розповідається про походження таємничої бібліотеки, «Цвинтар забутих книжок», яка знаходиться в центрі романів Тінь вітру,Ігри Янгола і В'язень Неба .

Вогняна троянда

Карлос Руїс Сафон

Отже, коли прийшло 23 квітня, в’язні знову поглянули на Давида Мартіна, що лежав в тіні, в своїй камері, з закритими очами, і попросили розповісти Їм якусь історію, щоб розвіяти нудьгу.

-- Я розповім вам історію, -- сказав він. – Історію про книжки, драконів і троянду, як і годиться сьогодні, але перш за все, історію про тіні та попіл, як і годиться в наш час.

Втрачений фрагмент роману “В'язень Неба “

1

Літописи розповідають, що коли творець лабіринтів прибув в Барселону на борту судна зі Сходу, то вже ніс з собою зародок прокляття, яке забарвить небо міста вогнем і кров’ю. Йшов 1454 рік ласки Божої і під час зими чума винищила населення, і залишила місто вкритим блідо-жовтим покривалом диму, що здіймався з вогнищ, де палали вкриті саванами трупи сотень померлих. Ще здалеку можна було побачити спіраль смердючого диму, що повз між вежами та палацами, здіймаючись зловісним знаменням, яке попереджало мандрівників не наближатися до стін міста, і обходити його здалеку. Свята Інквізиція оголосила про закриття міста, а розслідування встановило, що чума походить з криниці біля єврейського кварталу Каль-де-Санауха, де семітські лихварі організували сатанинську змову і отруїли воду, що довели, поза будь-яким сумнівом, допити розпеченим залізом. Після того, як їхні чисельні багатства було конфісковано, а непотріб викинуто в болото, законослухняній громаді залишалося тільки молитися в надії, що Боже благословення повернеться в Барселону. З кожним днем померлих було щораз менше, і щораз більше тих, хто вважав, що найгірше вже позаду. Але доля розпорядилася так, що першим поталанило більше, а другі невдовзі почнуть заздрити тим, хто вже покинув це злощасне місце. Тому що, коли поодинокі, непевні голоси наважилися заговорити про страшну кару, яка впаде з небес, щоб змити наругу заподіяну єврейським торговцям In Nomine Dei , було вже пізно. З неба не впало нічого, крім попелу і пилу . Цього разу, біда прийшла з моря.

2

Судно з’явилося на світанку. Рибалки, що лагодили свої сітки на набережній, зауважили, як воно дрейфує в тумані. Коли ніс корабля сів на мілину і корпус похилився на лівий бік, рибалки піднялися на борт . З середини човна доходив жахливий сморід. Трюм був затоплений, і серед уламків, плавав десяток трун. Едмона де Луна, творця лабіринтів, і єдиного, хто вижив у цій подорожі, знайшли прив’язаного до штурвала і обпаленого сонцем. Спочатку його прийняли за мертвого,але оглянувши зблизька, зауважили,що в нього все ще кровоточать зап'ястя, а з губ злітає холодний подих. На поясі в нього був записник в шкіряній оправі,але жоден з рибалок не зумів заграбастати його собі тому, що на той час в порту, виконуючи накази єпископського палацу,який повідомили про прибуття судна, вже з'явилася група солдат, і їхній капітан наказав перенести нещасного в розташовану поблизу лікарню Святої Марти, та розставив своїх людей охороняти уламки розбитого корабля, до поки агенти Святої Інквізиції прийдуть їх оглянути і з'ясувати згідно християнських законів, що трапилось. Записник Едмона де Луна було доставлено Великому Інквізитору Хорхе де Леон, талановитому і амбіційному захиснику церкви, який вважав, що своїми зусиллями по очищенню світу доволі швидко заслужить титул блаженного, святого та живого Світла Віри. Після побіжного огляду, Хорхе де Леон оголосив, що записник складено на поганській мові і наказав своїм людям знайти друкаря Раймундо де Семпере, що мав скромну типографію неподалік церкви Святої Анни і який, подорожуючи замолоду, вивчив більше мов, ніж годиться доброму християнину. Під загрозою тортур, друкаря Семпере змусили присягнути, що він збереже в таємниці все про що довідається. Тільки після цього,під наглядом вартових, у кімнаті поряд з бібліотекою в домі архідиякона, йому дозволили оглянути записник. Інквізитор Хорхе де Леон уважно та жадібно спостерігав.

-- Гадаю, що тут написано на перській мові, Ваша Святосте, -- пробурмотів переляканий Семпере.

-- Я ще не святий, -- заперечив інквізитор. – Але на все свій час. Продовжуй…

І так, протягом всієї ночі, друкар Семпере читав і перекладав Великому Інквізитору таємний щоденник Едмона де Луна, авантюриста, який привів в Барселону бестію.

3

За тридцять років до того, Едмон де Луна покинув Барселону і вирушив на схід, в пошуках чудес і пригод. Його подорож через Середземне море привела його на таємні острови, не позначені на навігаційних мапах, де він ділив ложе з принцесами і огидними потворами, пізнав секрети загублених в часі цивілізацій, і навчився науки та мистецтва будувати лабіринти. Цей дар приніс йому славу і завдяки ньому він поступив на службу до султанів та імператорів. З плином часу, він втратив будь-який інтерес до багатства і тілесних втіх. Він задовольнив свою жадібність і свої амбіції настільки, що простим смертним і не снилося, і вже в літах, свідомий того що, життя наближається до кінця, зарікся приймати замовлення, допоки йому не запропонують найвищу нагороду – таємне знання. Роками, він відхиляв пропозиції збудувати найнеймовірніші та най хитромудріші лабіринти тому,