Страгозорый - Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый

     Схоже, рослина якимось чином могла впливати на деякісь думки гібрида. Навіюють відчуття та думки, які якийсь гібрид міг не відчувати до цього і наврядчи міг колись думати про вбивства так часто.

— Але на диво, квітка швидко відпустила мене. Я зміг прийти в себе і навіть не дивлячись на те, що не одразу я зрозумів те, що почав вбивати своїх же, я вже сильно почав нервувати. До того часу за мною вже почали вести полювання. Пам'ятаю, як ховався буквально усюди, де тільки міг. У мене почала розвиватися параноя. Я боявся навіть у власному домі вільно подихати, бо хто його знає - могли почути навіть там. Тоді Тягар вперше прийшов до мене і наклав печать демона, кажучи, що так буде набагато краще і що я на це заслужив. Тільки тоді я почав розуміти, що Тягар спеціально тоді підсунув мені дивну квітку, щоб під її дією я вбивав гібридів, і у нього було більше жертв, яким він міг поставити печаті.

— Тягар зараз мертвий. - Мовив я, коли батько на декілька секунд замовчав, про щось згадуючи.

     Чоловік подивився на мене, трохи примружившись. Схоже, він не дуже повірив мені. Ну, нічим допомогти не можу. Хай якщо хоче - вірить. Якщо не хоче - його справа.

— Хто вбив? - Нарешті запитав Озір через деякийсь час.

— Я. - З легкою гордістю мовив я.

— А ти набагато сильніший, ніж я думав до цього.

— Що ти взагалі про мене думав?

— Нічого особливого. Просто як ще один герой, який вийде з битви без єдиної подряпини і зможе знищити усі перешкоди. Ну, знаєш, як у деяких книгах так буває.

     Я зрозумів його. Теж бісять книги, де в сюжеті головний герой буквально по силах як самі Боги - а то й ще сильніший, - приходить та вбиває злодія просто через сюжетні лінії. А усі довкола цього героя тупі й не можуть дати йому підходящих підказок.

— Ну, я зміг знищити не всі перешкоди. Та й до того ж, я не настільки сильний, щоб здолати абсолютно усіх. - Кажу, згадуючи Горса, який, якби захотів і зміг, міг знищити хоч увесь світ.

— Що ж, скажу чесно, я пишаюся тобою. - Сказавши це, батько зі світу гібридів трохи посміхнувся. 

      Десь всередині з'явилось легке тепло.

      Нарешті й тут усе почало потихеньку налагоджуватися. Хай мати зі світу гібридів піде к чорту, якщо гадає, що я винен абсолютно у всьому. Добре, що тепер з цим батьком ми починаємо ставати дійсно як рідні гібриди.

     Коли я повертався додому, я подумав, що надії знайти ліки або потрібну інформацію, якщо це якесь прокляття ще є. Можливо, в Оушені щось є. І мені нарешті варто навідатися саме туди. Так, вже час.