Страгозорый - Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый

— Він все ще хворий? - Запитаю, дивлячись то на мати, то на Зара, який зараз лежав на м'якій підстилці у великій печері.

— Нажаль, так. - Мовила жінка і тихо зітхнула, дивлячись на такого беззахисного батька. - Я навіть і не знаю, що вже можна зараз вдіяти.

     Зовсім недавно я нарешті повернувся додому. Просто сил вже не вистачало летіти кудись іще. Та й запасів ставало все менше й менше. А я тим паче не знав, чи вистачить мені їх до того, як я нарешті знайду новий острів.

     Потім якось продовжу мандри. Тільки візьму трохи більше запасів їжі. Зараз для мене важливо знаходитися поряд з батьками, щоб хоч якось підтримати їх.

     Чоловік знову почав кашляти. Якби з симптомів ще були підвищена температура та велика слабкість, усі б думали на якусь звичайну застуду. А так, ніхто не знає, як чоловікові вже варто допомогти.

— Можливо, знову почалась якась епідемія, хоча це дуже дивно, бо захворів тільки мій батько. Я гадала, що після того, як захворів чимось батько, почнуть інші теж хворіти.

     Мати колись розповідала мені про те, як до того, як до них приєднався Лург, ліс почав поступово вмирати. Та й про напади хвороб вона теж мені трохи розповідала. Тому так, це все дуже дивно.

     Зазвичай навіть «звичайні» хвороби розповсюджуються по людях. Тим паче коли ці люди мешкають одне біля одного, або ж хоча хтось контактує з постраждалим. А зараз... Може, ще не проявилося у повній мірі?

— Можливо, хтось спеціально так зробив, знаючи, що через деякийсь час до твого батька неможливо буде підібратися. - Припустив я. - Типу, наклав якесь прокляття, чи щось таке. Або ж може дуже сповільнив дію хвороби, щоб до потрібного часу вона ніяк не проявляла себе. Але ось питання - хто міг це зробити?

— Я не знаю, чи були у нього прям настільки сильні вороги, але я не певна, що серед двоногів знайдеться той, хто може накласти настільки сильне прокляття.

— Може, знайомі якісь є, або хтось подібний? Зараз же час такий пішов, що знайти можна будь-кого. Принаймні, багатьох. 

— Добре. - Мати тихо зітхає. - Сподіваюсь, ми зможемо придумати хоч щось.

— Якщо щось буде потрібно - просто кличте мене. - Кажу, виходячи на вулицю з невеличкої печерки.

     Я довго думав над усім цим. Думав навіть вночі не дивлячись на втому.

     Щось тут явно не так. Ну не могла людина захворіти так просто, тільки потрапивши до закритого світу, куди без власника ніхто потрапити не може. Я б точно відчув спроби зайти до світу когось іншого, і явно швидко б зміг зрозуміти, хто це. Ну а далі вже розбірки.

     Може, проник сюди разом з іншими людьми? Та ні, я не певен. Я вже не один раз роздивлявся людей вночі, коли вони спали ще у великій печері. Проникав до свідомості, намагаючись зрозуміти, що вони відчувають у тій чи іншій ситуації, та навіть інколи слідкував за багатьма з них, щоб знайти хоч якусь зачіпку. Але нічого не було. Абсолютно нічого. Значить, можливо, це не вони.

     Може, дійсно хтось уповільнив дію хвороби? Тоді хто? І нащо наслав дивну хворобу? Давній ворог, який не знав, як помститися і через деякийсь час вибрав саме цей спосіб? Але чим же так міг нагрішити Зар, що хтось захотів, щоб спочатку чоловік страждав, а потім взагалі помер?

     А може, це взагалі паразит якийсь? Ну, як тоді, у Озіра... Точно, Озір. Може, він щось знає? Він же точно відчував щось ще окрім нудоти та усього подібного, що вказувало на його зараження. Хоча, я не певен, що він захоче мені щось розповідати... Але запитати варто.

     Доки намагався знайти батька зі світу гібридів, у мене з'явилась одна цікава думка. Той, хто бажав зла Зарові, явно знав, що Лург може от-от померти, що вказує на те, що з Лургом незнайомець точно був знайом. А це значить, що він знав і про деякі цікаві здібності старого шамана. Все ж, і сам Лург дуже добре знав багатьсько хвороб та різних проклять, тому він би точно розпізнав те, що зараз відбувається з Заром. Принаймні, сказав би, на що це може бути схоже і спробував лікувати у одному з потрібних напрямків.

    Добре ж прорахував усе той, хто зараз намагається вбити Зара. Можливо, він і сам вже давно задумувався над тим, що старий шаман може на днях вмерти, і ніхто йому заважати не буде. Або ж якось відчував це все. Тому смерть чоловіка йому була тільки на руку. І Лург вмер від старості, і Зар помре під ширмою дивної хвороби.

     Так, ширма. У мене є підозри, що хтось явно спеціально хоче запустити туман в очі, щоб усі думали, що це просто збіг обставин і світ чоловіка не прийняв, тому і вирішив вбити - ну, так, на крайняк ідейка, - і нікому не прилетить. Схоже, мені знову доведеться уважно придивитися до людей Лісного Народу, і якщо я нічого вже не знайду точно, буду рухатися далі.

 — Я хотів поговорити з тобою на рахунок твого зараження паразитом. - Кажу, коли знайшов нарешті Озіра й сів поряд, відхекуючись. Той тихо фиркнув. - Для мене це дуже важливо.

— Ну і що тебе цікавить? - Пробурчав трохи невдоволено той.

— Я знаю, що до цього ми особливо не спілкувалися, і наша остання зустріч - не рахуючи тієї, коли ти сам до мене підійшов поговорити, - закінчилась не дуже приємно. Але давай зараз про це забудемо? Коли у мене нарешті вирішаться деякі справи, я точно спробую потренуватися з тобою, добре?

      Я не певен, що нам вдасться поладнати з батьком зі світу гібридів, але спробувати можна. Принаймні, можна хоча б трохи про гібрида дізнатися, коли він нарешті не під контролем дивної квітки.

— Як скажеш.

— Так ось. Я хотів би запитати - що ти відчував, коли тільки почалося зараження?

    Озір важко зітхнув. Схоже, важко давалось. Воно й не дивно. Взяли під контроль без власної на те волі, змушували вбивати гібридів.

— Коли квітка тільки-тільки почала брати наді мною контроль, я відчував лиш легкий біль у животі. Тоді я повернувся з полювання. Особливо не звертав на це уваги, бо гадав, що просто з'їв щось не те, і хвилюватися сильно не треба. Звісно, були ще й ті симптоми, які ти вже мабуть бачив, бачачи інших заражених, але зараз їх до уваги не беремо. Коли болі продовжувалось вже більше тижня, це почало мене потихеньку мучати все сильніше. Через те, що мені було погано, я тримався якомога далі від інших, боячись, що хтось від мене може заразитися. Можливо, саме через це усі почали гадати, наче я сам не свій, бо до цього я майже ніколи не тримався буквально від усіх якомога далі. Потім почав звертатися до деяких лікарів, сподіваючись, що вони мені допоможуть. Але ніхто не знав, що зі мною. Вони робили усе як могли - виписували якісь ліки разом з травами, які мали цікаві назви, і в принципі нічого більше. Коли квітка вперше взяла наді мною гору, я одразу не зрозумів того, що відбулося. Було відчуття, наче усе, що я робив було моїм власним бажанням.