Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

Ляна поклала свічку за упокій колишнього чоловіка і тихо вийшла. Важкість на душі зникла, проте ноги здавалися ватними. Дівчина сіла на лавку під розлогою ялиною і заплющила очі. Аромат свіжоскошеної трави, далеке кування зозулі та монотонний спів хору вганяли у своєрідний транс. Ляна підставила обличчя під ранкові промені сонця і усміхнулася. Невже вона нарешті зможе віднайти спокій?

— Агов, там!

Ляна здригнулася і розплющила очі. Перед нею стояв незнайомець, якого вона бачила в церкві.

— Вибач, не хотів злякати.

— Та нічого.

— Можна присісти поруч?

Ляна мимохідь відсунулася на край лавки. Хлопець сів біля неї.

— То твоя хата на відшибі?

Ляна роздратовано смикнула плечем.

— Чого ви всі кажете, що то на відшибі?

— А хіба ні? — хлопець хмикнув. — Де дідько каже на добраніч.

— Мені подобається. Сусідів нема. Особливо таких надокучливих…

— Як я?

Ляна глянула на незнайомця:

— Щось ми не з того почали. Прошу вибачення. Мене звати Ляна.

— Я знаю.

Дівчина звела брови:

— І чому я не здивована?

— Що тебе привело сюди, Ляно?

— Захотілося усамітнитися, — дівчина опустила очі.

— Тобі потрібна допомога?

— Ні, дякую.

Чоловік підвівся і мовчки зайшов назад до храму.

Надвечір знову пройшла гроза. Після душного серпневого дня Ляна сиділа в кріслі біля відкритого вікна і спостерігала, як з мокрого листя яблуні стікають каплі дощу. Прохолодний вітер увірвався до вітальні і перекинув квіти у вазі. Вода тонкою цівкою потекла по поверхні стільниці і полилася на підлогу. Дівчина досадно зітхнула і неохоче підвелася. Двері нагорі в спальні знову гучно зачинилися, проте Ляна не злякалася цього разу. Вона звикла до подібних звуків у порожньому будинку. Прибравши шкоду, заподіяну негодою, вона взяла плед і знову сіла в крісло, поклавши ноги на підвіконня.

Дрімота оповила тіло тонким маревом. Враз дівчині здалося, ніби хтось торкнувся кінчиків пальців її ніг. Вона спробувала розплющити очі, та вони були важкими, як камінь. Гарячий вологий подих біля самісінької шкіри викликав хвилю мурах по тілі Ляни. Її дихання пришвидшилося, проте то був не страх, а дивне збудження. Воно наростало, подібно лавині, і дівчина вже чітко відчувала, як хтось легко веде рукою по її нозі. Невже Власлав? Як він увійшов? Ляна знову спробувала розплющити очі. На фоні відчиненого вікна вимальовувалася постать. Вона була розмитою, та й в кімнаті давно споночіло, тому розгледіти його дівчині не вдалося. Гарячі сильні руки м’яко погладжували її тіло. Настирливість незваного гостя подобалася Ляні. Вона навіть не намагалася противитися йому. Долоня проникла поміж стегон дівчини і наступної ж миті хвиля задоволення пронизала її тіло.

— Влаславе…

Враз незнайомець зупинився, проте Ляна того не помітила. Вона розслаблено осіла в кріслі і поринула в глибокий сон.