Люко Дашвар - Ініціація

— Герман, — шепочу з прикрістю. Так хочеться викинути з голови сумнівну пригоду, що я сама знайшла її на свою голову. Та хіба вийде? Якби ж я не малювала того контуру білим! Якби просто пішла чи взагалі не пхалася до квартири нотаріуса.

— А сон! — нагадую сама собі, остаточно заплутуюся. Сон же був! Він виник не через мої примхи чи придуркуваті спонтанні вчинки. Через щось набагато вагоміше. Сон був. А нотаріус зник.

Де ж ти, Германе? Забуваю про старого Реформаторського. Підхоплююся — ходити, думати.

Раптовий дзвінок у двері обриває думки. Лишається одна, б’ється істерично: то Герман! Герман прийшов!

Іду до дверей і чомусь фатально вірю: так, то Герман. За дверима. У коридорі. Живий. Прийшов, аби… Аби що?

Припадаю до дверного очка. Кров відливає від голови, і не розумію: зраділа чи засмутилася.

— Ромко, ти пізніше не міг припхатися?! — відступаю від дверей, пропускаю всередину брата і його ротвейлерів Брайана та Брукс. Брукс — дівчинка, може, тому я люблю її більше. Брайан — вихований джентльмен, але те мене чомусь не надто гріє.

— Хіба пізно? Ти ще не спиш, — спокійно відказує брат, іде кімнатою, без запрошення падає на диван. Брукс і Брайан услід за ним — плиг!

— Так! Собак з дивана прибрав! Швидко! — у нас із братом давно вибудувані стійкі відносини. Я молодша на два роки, але завжди почувалася старшою. Тому і поводжуся з Ромою відповідно. Я для брата — як він для своїх ротвейлерів. Головна.

— Ти психована сьогодні. Проблеми? — Брат наказує ротвейлерам покинути тепле місце, дивиться на мене насторожено.

Знаю я цей погляд. Ще кілька слів про футбол-погоду-політику-здоров’я (найбільш імовірне підкреслити), потім обов’язково про улюблених Брайана та Брукс, куди ж без них, і, нарешті, про головне. Про гроші. Чому я весь час позичаю братові гроші?

«У мене немає проблем, бо я вкалую, аж поки не падаю! — проситься відповісти язик. — Це ти весь час без грошей, бо тебе звідусіль звільняють!»

Хіба ж неправда? Сім років тому, коли я тільки з’їхала від батьків, Ромка ще дисципліновано працював у великій оптовій компанії, познайомився там із привітною волинянкою Яною, за місяць одружився. Винайняв квартиру на Оболоні, перевіз туди молоду дружину й оцих двох — Брайана та Брукс. Ми з мамою і татом раділи: наш Ромчик нарешті подорослішав, створив сім’ю, тепер перестане мотатися по змаганнях зі своїми ротвейлерами, наче без того жити не можна. Та Ромка не подорослішав, бо на гроші, які їм із Яною подарували на весілля, купив машину в кредит, тому що, бач, так йому зручніше возити Брайана та Брукс по виставках. І звільнився, бо його робочий графік найнеприємнішим чином накладався на графік собачих змагань. За рік Яна народила донечку Катрусю, а Ромка розбив автівку, за яку ще не виплатив кредит. І зазбирався в Чехію, бо там саме розпочинався черговий собачий чемпіонат. Отоді Яна і сказала: або ми з Катрусею, або вони, твої собаки. Ромка зажурився. «Яночко, — сказав дружині. — Хіба можна змушувати людину вибирати поміж тих, кого вона любить? Я люблю тебе, люблю Катрусю, люблю Брайана. І Брукс!» Попросив у Яни грошей на поїздку в Чехію і часу, аби все ретельно обдумати. Яна підхопила малу і подалася до батьків на Волинь. І вже не повернулася, хоч і досі є Роминою законною дружиною, бо так вони і не розлучилися. Ми з мамою і татом виплатили кредит за розбиту вщент автівку, а Ромка відтоді перебивається випадковими заробітками, бо ніяк не знайде роботу, яка б дозволяла йому в будь-який час виставляти Брайана і Брукс, орендує стару дачу на Русанівських садах, бо там собакам є де і погасати, і поплавати. Єдиний стабільний його заробіток на сей день — охорона сусідської багатої дачі, та тих грошей вистачає лише на Брайана і Брукс. Тому мама з татом підкидають Ромці грошей час від часу і в мене позичає. Тільки ніколи не віддає.

— Проблеми? — дивлюся на брата. — Так, у мене проблеми.

— Розкажи. Допоможу.

— Собі спочатку допоможи.

— Мені простіше, я не один, — відповідає брат. — Брайан із Брукс допомагають. Щенят продав, на днях повезу Брайана до нареченої в Шотландію. Знаєш, скільки хазяї сук платять, щоби мати щенят від Брайана?

— Не цікаво.

Брайан дивиться на мене похмуро. Що, кобелю? Образився?

— А ще мене запросили тренувати службових собак, — веде далі брат.

Це вже новина!

— Типу «апорт», «взяти»? — питаю.

— І це. Але головне — пошуки по запаху.

— Пошуки чого?

— Чого завгодно. Речей, наркотиків, зброї, людей.

— І хто запросив?

— Приватна охоронна компанія. Побачили моє відео в соціальних мережах.

— А сестрі не показував! — ображаюся. — Що за відео?

— У нас на садах дачу пограбували. Брукс знайшла злодіїв.

— Серйозно?

— Ти сумнівалась у талантах Брукс?

Мені начхати на таланти Брукс і породистість чемпіона Брайана! Мені б зрозуміти, що робити з дописами старого нотаріуса Реформаторського і де подівся молодий розгодований нотаріус Герман. Несподівана думка — п’яте колесо. І не відчіпляється, крутиться.

— Ромко, ти дійсно можеш мені допомогти, — прискіпливо дивлюся на брата.

— Давай. — Ромка добрий. Добрий і щедрий до всіх, хто не заважає йому любити Брайана і Брукс.

— Хочу знайти одну людину. Не питай тільки: а що сталося і таке інше. Від мене що вимагається? Принести якусь річ тої людини? Майку, сорочку, черевик. Так?

— Тільки не нові.

— Так! Розумію. Не нові.

— І окреслити територію пошуку. Бо ж, якщо та людина ніколи не була в Києві, навряд чи ми знайдемо тут її сліди.

— Не розмовляй зі мною, як з дебілкою!

— Добре. Повернуся з Шотландії…

— Ні! — перебиваю Ромку. — Треба зараз! Давай завтра.

— Не можу.

— Скотина!

— Чесно, не можу. Завтра літак!

— Не бреши! Ти сказав «на днях».

— Підготувати тебе хотів.

— До чого?

Ромка дивиться на мене благально, гладить Брукс за вухом. Що?! Хоче Брукс мені на шию повісити, поки Брайан запліднюватиме сук у Шотландії?

— Ромко, це нечесно! Я працюю цілодобово. Брукс знудиться.

— Брукс навчить тебе жити повноцінним життям, — відповідає брат. — Радіти, робити перерви в роботі, виходити на