Тетяна Барматті - Фея - Повелителька часу, Тетяна Барматті

Втім, чим ближче карета була до Ліри, тим більше вона хмурилася. Попереду коробки було чотири коні в упряжках, що їй зовсім не подобалося. На її думку, тварини не повинні ставати розвагою для розумних істот. Вони теж живі й мають право жити вільно.

– Дівчино, ви загубилися? На тебе напали бандити? – Зупинивши з диким іржанням коней, запитав досить енергійний хлопчина, захоплено дивлячись на Ліру.

– Я не губилася, і ніхто на мене не нападав, – втративши всякий інтерес до чудового механізму, фея розвернулася і пішла далі.

Вона не розмовлятиме з істотами, які знущаються над тваринами. І взагалі, якби не обіцянка не створювати проблем хоча б перші п'ять днів, яку вона дала бабусі, цей хлопець уже тягнув би карету разом із тим, хто сидів усередині, самостійно.

Але одне ясно було точно, цей зовнішній світ не такий уже й цікавий, як вона думала спочатку. Хоча, можливо, їй просто не пощастило?

– Дівчино, тут немає поруч ні поселення, ні міста. Куди ви йдете? Вам потрібна допомога? – Продовжив запитувати хлопчина з непробивною наполегливістю.

Покосившись на нього, Ліра холодно фиркнула. Звісно, вона вперше вийшла, але така наполеглива поведінка хлопця її вже дратувала. Для неї подібна поведінка надто нав'язлива. Якщо хтось не хоче розмовляти, тоді навіщо діставати? Навіть у поселенні фей ніхто не лізтиме в душу, хоча всі знають одне одного з народження!

– Мені не потрібна допомога, – холодно відчеканила Ліра, примружившись. Не створювати проблеми ставало дедалі складніше. Вона вже готова була створити їх для цього хлопця!

– Що відбувається, Ірміс? – Почула вона лінивий голос іншого чоловіка.

Помітивши, як із карети висунулася голова, Ліра на секунду збилася з кроку, а потім відвернулася і пішла вперед бадьоріше. Але хто ж знав, що своєю непохитною поведінкою вона тільки більше привертала увагу. Принаймні, молодий чоловік у кареті, побачивши виступ маленької феї, весь підбадьорився. А з огляду на красу Ліри він узагалі не міг відірвати від неї погляду.

– Ірміс, швидше! – Наказав він холодно, згораючи від хвилювання.

У кареті був не хто інший, як граф Балермосс, спадкоємець славного роду і завидний наречений, на думку більшості дівчат у столиці. У цій глушині він опинився виключно через недобросовісні чутки. Принаймні, він щиро так вважав. Він же не змушував леді Мармонд спати з ним, справді? Дама не тільки не заперечувала, а й усіляко проявляла ініціативу, а в підсумку постраждав саме він! У чому ж тоді суть?

– Зупини карету! – Наказав завидний наречений Балермосс.

– Так.

Не встигла карета зупинитися повністю, як Вільгельм Балермосс уже вискочив на вулицю, поставши перед Лірою. Юний граф відверто роздивлявся фею, яка тільки-но відсвяткувала своє повноліття, не приховуючи захоплення і жадання в погляді. От тільки, що більше він дивився, то поганіше ставало Лірі. І, на жаль, йому не пощастило. Юна фея не звикла терпіти навіть найменшого дискомфорту, завжди висловлюючи своє ставлення прямо й непохитно.

– Прекрасна незнайомка... – з придихом промовив граф, піддавшись трохи вперед.

Відхилившись назад, Ліра притиснула вказівний палець до чола хлопця і відштовхнула його. Звісно, не варто недооцінювати фей. Вони тільки на вигляд здаються маленькими і нешкідливими, але, навіть маючи магію часу, Ліра могла постояти за себе, використовуючи трохи магії фей. У підсумку, голова невдалого залицяльника відкинулася назад, а потім і все його тіло, немов за інерцією, нахилилося назад, хлопець упав на брущату доріжку, боляче вдарившись і завивши.

Такого неприємного крику Ліра у своєму житті ніколи не чула, зі зневагою обдарувавши графа неприємним поглядом. Справді, навіть зайвий погляд здавався феї незвіданою розкішшю для цієї негідної людини. Наче шматок перегною прилип до шкіри. Не тільки неприємно, а ще й запах спричиняє дискомфорт.

– Мій пане! – Закричав хлопчисько-кучер, за мить опинившись поруч із графом і спробувавши підняти його з землі. Щоправда, сил у нього було недостатньо, і він міг тільки щосили тягнути молодого графа за руку, завдаючи йому ще більше болю.

Скривившись, Ліра розвернулася і пішла далі, твердо вирішивши не звертати більше жодної уваги на негідних особистостей. Утім, цього разу вона змогла спокійно йти вперед, роздивляючись усе навколо. І, не враховуючи цього маленького інциденту, природа довкола була доволі гарною. Звісно, це не був ліс фей зі всілякими рідкісними рослинами, але можна знайти прекрасне навіть у дрібницях навколо.

Коли Ліра дійшла до першого невеличкого поселення, настав уже вечір. Утім, навіть так вона привернула загальну увагу. Деякі люди виходили зі своїх домівок, щоб подивитися на незнайомку, ледь не вказуючи на неї пальцями. Але, чи то через страх, чи то з якихось інших причин, ніхто не наважився підійти надто близько й завдавати феї неприємностей.

– Юна леді загубилася? Я староста села – старий Жан, – представився старий із тростиною, вийшовши вперед.

– Вітаю. Я не загубилася, – повторила вже втретє за день Ліра, натягнуто посміхнувшись. – Чи можу я дізнатися, як називається ваше село, і чи можу я переночувати десь тут?

– Не загубилися? – Насупившись, перепитав спантеличено дідок. – Наше село називається Миргос, і у нас тут немає готелів. Якщо ви вважаєте це прийнятним, то можете зупинитися в моєму будинку.

– Добре. Де ви живете?

Дивно подивившись на фею, чоловік вказав рукою на великий порівняно з іншими будинками будинок, гордо випнувши груди. Він був гордий своїм будинком, на облаштування якого пішла половина його життя і купа зусиль. Тепер уся його велика родина могла жити разом, не боячись утиску і проводячи кожен день щасливіше за інший.

– У вас гарний будинок, – похвалила Ліра, помітивши його очевидні маленькі рухи. До того ж, сам чоловік здався їй доволі приємним. Він не ставив зайвих запитань і не ліз із дурними пропозиціями. До того ж, це було найкраще рішення, щоб дізнатися, куди йти далі. – Дякую за гостинність.